— Детективе Рід, — Ґевін здригнувся і не обертаючись виставив середній палець.
— Нахуй.
— Вибачте мене. Цього разу я трохи переборщив.
— Від твоїх вибачень мені ні холодно, ні жарко. Звали звідси, — серце, якогось дідька, забилось як скажене.
З яких це пір перед Рідом хтось вибачається? Тим більше завжди «правильний та ідеальний» андроїд.
Коннор підійшов ближче.
— В тебе що, слуховий модуль відмовив? Я сказав звали нахуй!
— Отже, ви волієте вести себе, як недотрахане стерво? Добре, я врахую цей нюанс при складанні плану нашої ефективної взаємодії, — восьмисотий сіпнув куточком губ і склавши руки за спиною покинув приміщення ігноруючи потік матів у свій бік.
Ґевін продовжував цідити каву крізь зуби, намагаючись зрозуміти, за що його так не любить доля. Чи Всесвіт. Коннор викликав у нього не просто роздратування. Це було щось за гранню звичайного гніву. Щось близьке до оскаженілої люті і з кожною їхньою сутечкою воно ставало сильнішим: сердце починало калатати як навіжене, в грудях горіло, мутніло в очах і в животі розтікалось щось важке та тягуче.
Рід залпом хильнув залишки напівхолодної коричневої гидоти і повернувся на робоче місце.
— Ви якраз вчасно, детективе. У нас виклик.
— Що б ти оце хорошого сказав коли-небудь, га?
— Ви, поки що, не заслужили, — RK800 підтягнув краватку і витріщився на детектива, схиливши голову трохи вбік.
— Ха-ха, блядь. Як дотепно. Говори по суті.
— Недалеко від міського звалища знайшли два трупа та деактивованого андроїда.
— Прекрасно. Погнали, — раптом Рід різко зупинився і додав: — І навіть не намагайся підійти до моєї ластівки. Сьогодні ти на службовому кориті.
Коннор здивовано підняв брови, отримав ще один фак від детектива, та іронічно хмикнувши попрямував за ним на парковку.
***
— Ти, блядь, казав, що ми їдемо на трупи, — притискаючи прострелену праву руку до тіла, прошипів Ґевін, опираючись на цегляну кладку стіни колишньої одноповерхової будівлі ангару для важкої техніки. — То якого хуя трупами ледь не стали ми?
— Детективе Рід, те, що ми потрапили в перестрілку — цілковита випадковість. Скоріше за все, бандити приїхали вже після того, як надійшов виклик, але до того, як ми приїхали сюди, — Коннор схилився над напарником, просканував поранення і визначивши характер кровотечі почав перев’язувати кінцівку власною краваткою.
Куля, по косій траєкторії, влучила трохи нижче згину ліктя не пошкодивши кістки, але сильно розірвавши м’язову тканину. Андроїд відзначив доволі велику втрату крові: поки він відстрілювався, у Ґевіна банально не було можливості нормально перетиснути рану. Артерію не зачепило тільки дивом. Крім того, детектив ще й намагався стріляти лівою рукою, через що Коннор насильно відібрав у нього зброю.
Ситуація ставала дедалі гарячішою. Потрібно було терміново покинути зону вогню. RK800 нейтралізував двох стрільців і вже викликав підмогу, але залишилось ще як мінімум троє, що ховались за бетонними завалами і тримали на мушці їх з детективом укриття. Патрони закінчувались, а бандити й не думали здавати позиції.
— Де там наші ідіоти? Чого вони так довго?
— Прибудуть через три хвилини.
— Дідько! Бісові черепахи, вже двадцять хвилин, блядь, їдуть!
— Сьогодні висока завантаженість дорожнього трафіку. Детективе, треба тікати. Один з бандитів збирається кинути гранату, — Рід матюкнувся і збирався було виглянути, щоб оцінити обстановку, але Коннор миттю підхопив його під здорову руку і різко штовхнув уліво.
Ґевін нічого не встиг зрозуміти. Вони з усіх ніг побігли до наступної напіврозваленої стіни, викликавши в свій бік чергу пострілів. Андроїд прикривав як міг. За їх спинами прогримів вибух, проте напарники вже були досить далеко, щоб потрапити в зону ураження. В їх напрямку полетіли уламки від попереднього укриття, однак вони не зачепили втікачів, які вже дістались нового сховища. Буквально через кілька секунд почулись звуки поліцейських сирен.
— Нарешті! Я думав, що доведеться подохнути, перш ніж ці олухи… Гей, бляшанко, що з тобою? — восьмисотий важко привалився до стіни моргаючи червоним діодом і прикриваючи правий бік рукою.
— Нічого… Страшного. Зачепило кулею, — детектив глянув нижче: одяг Коннора якось занадто швидко почав змінювати колір на мокрий темно-синій. — Працювати буду, але трохи повільніше.
Рід схопив його за руку, доволі легко відтягнувши на себе, і побачив, що його напарник спіймав не одну, а дві кулі.
— Дідько, — вилаявся Ґевін, помітивши за спиною андроїда синю пляму на бетоні. — Скільки в тебе влучило?
— Чотири. Але це н-нічого… Я не… — RK800 скривився, ніби від болю, і повільно осів на землю.
— Агов, агов, ти що, бляшанко, не відключайся, чуєш? Я зараз викличу техніків, — Рід почав нервувати й не міг чітко усвідомити, з якого дива він вирішив допомогти Коннору.
Це ж така зручна можливість позбутись його. Тоді чому всередині щось тисне й калатає, при одному вигляді тіріуму на ньому?
— Н-не турбу-уйтесь. Я вже ви-икликав їх. Йдіть до по-оліцейських. З ни-ими приїхала шви-идка. Вам потрібно о-обробити поранення, — голос восьмисотого збивався в механічні інтонації і він почав дивно розтягувати слова.
Ґевін не зрушив з місця. Коннор відхопив чотири кулі замість нього і лишати його тут самого здавалось чимось неправильним. Яким би не був фізичний стан, якою б не була палаючою ненависть Ріда, але відчуття справедливості і обов’язку завжди були сильнішими.
— Дрібниці, сам впораюсь. Скажи краще як відтягнути момент відключення?
— Ви нічи-им не зарадите, Ґевіне. У вас не-емає потрібного і-інструменталу. І у вас поранена ру-ука.
— Блядь… Чому ти не пристрелив того покидька з гранатою? Набоїв було достатньо!
— Ко-оли я сказав, що він збирається ки-инути гра-анату, вона вже летіла в наш бік. Я не встиг би… Потрібно бу-уло врятува-ати вас. За будь-яку ціну.
— Блядь… Пиздець! — детектив вперся спиною в стіну, відчуваючи повзуче по м’язам руки оніміння, що прийшло на зміну пекучої болі, а також запаморочення.
Він ненавидів такі ситуації. До зубного скреготу терпіти не міг, коли його рятували. Навіть якщо це робили «легкозамінні» бляшанки, або спеціально навчені люди. Рід починав мимоволі задумуватись про співвідношення цінності свого життя і рятівника, і це ніколи не закінчувалось на користь самого Ріда. По деяким причинам, він не вважав своє життя цінним, тому часто-густо ліз під кулі, стрибав з дахів, кидався в погоні з перешкодами і бився в рукопашну не гірше, ніж в боях без правил. Зазвичай йому просто щастило залишитись при тямі і з несерйозними травмами. А бувало так, як оце зараз, а то і в рази гірше: коли він закривав очі на місці затримання злочинців, а прокидався обплетений трубками та електродами в лікарні. Ось тільки був нюанс: йому ще ніхто й ніколи не говорив про порятунок за будь-яку ціну. Це осіло якимсь дуже болючим осадом десь в глибині свідомості.
Андроїд знав, на що йшов. За чотири з половиною секунди, поки летіла ця бісова граната, він встиг прорахувати вірогідності, попередити напарника і відвести його від вибуху. А що б спромігся зробити Ґевін?
Коннор прикрив повіки, а його діод перейшов у стабільний червоний.
— Бляшанко, агов! Агов, прокидайся! Коннор, йоб твою, Коннор!
***
В кареті швидкої Ґевін сидів як на голках. Двадцять хвилин тому Коннора вивезли техніки із Кіберлайф, попередивши про те, що вони не гарантують того, що андроїд повернеться таким, як був раніше.
— «А раптом йому після ремонту зірве дах? Або повернеться конвеєрною лялькою. Я ж сам його потім пристрелю! Чорт зна що… Дожив, переживаю за менталку андроїда…» — зашита рука вже не боліла, бо кров ганяла по нутрощам кінську дозу швидкодіючого знеболювального. Зате в голові стояв туман і трохи похитувався ландшафт перед очима.
— Вам би краще прилягти, щоб…
— Ні, дамочко, не зараз. Дякую, звісно, що підлатали, але я краще до своїх пройдисвітів піду, — відповів фельдшерці Рід, силкуючись зіп’ятись на ноги.
— І куди ж ви підете? Ви навіть на ноги встати не можете! Я вас не відпущу!
— Рана не серйозна, в лікарню мені їхати не обов’язково, так що не маєте права утримувати насильно! — огризнувся детектив і, все ж таки, з горем пополам, піднявся.
— Тоді пишіть відмову від госпіталізації, — фельдшерка скривилась, махнула рукою і звідкись дістала бланк.
Вона вже була знайома з характером Ріда раніше і розуміла, що жодна аргументація за госпіталізацію не матиме ніякого ефекту.
— Ви жартуєте? — Ґевін вказав на забинтовану правицю, зафіксовану косинковим бандажом.
— Та я сама напишу. Вам тільки підписати треба, — горе-пацієнт як небудь нашкрябав лівою рукою своє прізвище і покинув фургон, повільно але впевнено шкандибаючи до поліцейських машин.
Злочинців благополучно упакували практично відразу: сирени змусили їх запанікувати, що було досить доречним для захисників закону, котрі швидко їх оточили і знешкодили, хоча і не без жертв. Одного з бандитів довелось застрелити, щоб він не встиг скористатись ще однією гранатою. У інших були лише стволи та ножі. Всього їх було четверо, не рахуючи двох підстрелених Коннором і одного вбитого з чималим запасом вибухівки в сумці.
Все закінчилося занадто швидко. Ґевін відчував підставу.
— Тіна! Скажи, ти не знаходила чогось дивного чи підозрілого? — офіцер Чень змірила коллегу майже жалібним поглядом і хмикнула похитавши головою.
— Ніт. Знаєш, Рід, мені здається тобі треба добряче відпочити…
— «Ага, зараз! Ясно, буду шукати сам. Був би тут Коннор… Так, стоп! Ніяких бляшанок! Сам впораюсь», — детектив поковиляв до місця, де сиділи бандити.
За завалами було пусто. Рід жбурляв носаком камінці, що попадались на шляху і раптом, один з каменів трапив на щось залізне. Детектив придивився: під тонким шаром піску виднівся іржавий шмат металу, схожий на люк.
— Агов, народ! Здається, тут щось є, — крикнув Ґевін.
— Де? — першою прибігла Тіна, за нею Кріс і ще парочка полісменів.
Вони оперативно розібрались з люком, котрий виявився досить важким, і уставились на те, що було під ним.
— Рід, ти зараз охуїєш, — у офіцера Чень був шокований вираз обличчя, коли вона повернулась до Ґевіна, який підходив ближче.
Він схилився над отвором і посвітивши ліхтариком вниз, поривисто видихнув ледь не втративши рівновагу.
— Пиздець… — під люком знаходилось сховище майже на третину заповнене трупами на різних стадіях гниття, вперемішку з понівеченими корпусами андроїдів. — Це просто пиздець! Схоже, ми тут надовго…
***
Ґевін відчував себе виснаженим як ніколи. Він чотири години провів на місці злочину, і провів би більше, якби не набридливі коллеги, які виперли його за межі огороджувальних стрічок. Рід не оцінив таку допомогу, виматюкався, але викликав таксі і попхався до відділку. Замість того, щоб поїхати додому відпочивати, детектив вирішив провести допит. Впертості та завзятості Ґевіна в розслідуваннях можна було тільки позаздрити. Ніхто б не осмілився так над собою знущатися. Але для Ріда це було цілком нормально. Їхати з вогнепальним пораненням, під знеболювальним, практично в напівсонному стані на допит шістьох покидьків? Чому б ні!
Він зараз виглушить дві порції міцної кави, вмиється холодною водою і буде свіжачком. Не може ж він розслабитись після того, як його намагались врятувати за будь-яку ціну. Він повинен, навіть зобов’язаний, з лишком відбити таку жертву. Довести бісовій бляшанці, що він не…
— Ви цілковитий дурень, детективе Рід! — було першим, що почув Ґевін замість вітання, по приходу на роботу на наступний день.
— І тобі, раночку, відро з гайками. Бачу, твою тушку вже відремонтували. Вітаю з випискою! — настрій різко підскочив на декілька одиниць. — І чого ж це я дурень, поясни? Я знайшов бункер з трупами, допитав тих виродків, дізнався багато корисної інформації…
— Ви чому не взяли лікарняний, або, хоча б, відгули? Ваш організм й так вже працює на критичній межі, — Коннор звучав і виглядав до біса роздратованим. — Я не для того вас рятував, щоб ви потім склеїли ласти від перевтоми!
— Розслабся, мені не вперше.
— Але може будь-якої миті бути востаннє. Тепер стало ясно, чому ви в свої тридцять шість виглядаєте на сорок п’ять, — в’їдливо відкоментував андроїд, сіпнувши куточком губ та ще більше насупившись.
— Ще б пак! Я ж не андроїд, якого можна відрихтувати за добу і все буде норм, — з викликом відповів Ґевін, ковзнувши поглядом по фігурі напарника.
— Звідки вам знати про проблеми андроїдів! — гнівно гаркнув Коннор, стягуючи краватку і розстібаючи сорочку. Прямо так. Серед офісу. Перед очима всіх присутніх.
Рід важко ковтнув, не відводячи погляду, і ледь відступив назад. RK800 відкинув поли білосніжної тканини, явивши детективу не найприємніше видовище: корпус торсу був без скіну, з прозорою пластиною замість пошкодженої, через яку виднілись працюючі біокомпоненти.
— Мене не виписали, детективе Рід. Я втік з Кіберлайфу через вас. Я мав залишитись ще на два дні, очікувати на рідні запчастини замість цієї недолугої бутафорії, яку напхали в мене з більш-менш схожих моделей, але ви, блядь, вирішили, що робота для вас важливіша за життя! — Коннор почав матюкатись? В офісі повисла тиша, яка порушилась лишень шелестом падаючих листів з чиїхось рук. — Як тільки я зрозумів, що можу підключитись до серверів департаменту, я це зробив. І першим, що я вирішив перевірити, був ваш робочий аккаунт. То що ж, чорт забирай, я побачив? А те, що дехто, на ім’я Ґевін Рід, пише звіт в режимі реального часу по проведеному, п’ятому по рахунку, допиту! Знаєте, я охуїв настільки, що ледь не підірвав систему моніторингу стабільності роботи біокомпонентів та процесорів! Мене хотіли залити рідким азотом, щоб я не спалив апаратуру разом із собою!
Поки Коннор з запалом говорив про загальні враження від працездатності детектива, Ґевіна встигло жмихнути всією гаммою повного охуїння: від легкого захвату щодо розв’язності андроїда, до нервового тремтіння під коліньми і бажання, чи то звалити подалі, чи то довести його до перегріву процесорів.
Восьмисотий зробив крок в сторону напарника. Той раптом недобре всміхнувсь своїй, очевидно, якійсь дикій ідеї, і заговорив:
— Якщо тебе так коробить з того, що я готовий працювати напівмертвим, так пиши відмову від співпраці. В чому проблема?
— Так от чого ви добиваєтесь! Щоб я сам написав відмову. І по цій причині влаштували мені тиждень дитячих витівок, — Коннор, ніби геть забувши, де вони знаходяться, наблизився майже впритул і вже зібрався вчепитись пальцями в горло самовдоволено вишкірившогося Ріда, як раптом оговтався і майже пошепки процідив крізь зуби: — Не дочекаетесь. Я такий же мазохіст, як і ви, сер.
Він відступив назад та почав застібати сорочку. Ґевін фиркнув і краєм ока помітивши під нею червоний відсвіт, здивовано підняв брови.
— Сьогодні ви їдете додому. Я попросив капітана дати вам тиждень на реабілітацію. Поки ви будете зализувати рани, справу вестиму я. Ви написали цілком нормальні звіти, — як не дивно, Рід мовчав, а колеги продовжували мовчки спостерігати. — Я відвезу вас. По дорозі ви розповісте мені про все, що дізнались, більш детально. І навіть не намагайтесь вивернутись.
— Може ти мені ще й відсмокчеш? — зухвало мовив детектив.
— Що ви сказали? — Коннор кинув зав’язувати краватку, шоковано витріщившись на напарника.
— То! Хуй тобі і капітану! Це моя справа і я не збираюсь віддавати керівництво тобі. І нікуди не поїду, поки…
— Даремно ви так, Ґевіне, — перебив восьмисотий ледве стримуючи посмішку.
— Кхм-кхм! — капітан Фаулер, з’явився раптово звідкись збоку. — Що ти там мені запропонувати хотів, га?
Рід ледве встояв на миттєво підкосившихся ногах. Він почував себе так, ніби висить в повітрі. Не вистачало лише мотузяної петлі на шиї.
— Н-нічого.
— Впевнений?
— Так, сер, — видихнув Ґевін, прикривши повіки і нервово ковтнув.
— Добре. А тепер, шуруй додому і тиждень щоб і ноги твоєї тут не було. Ясно?
— Так точно, сер.
— Прекрасно. Коннор, відвези його звідси та прослідкуй, щоб він не сіпався сюди раніше зазначеного дня.
— Так точно, сер, — Фаулер пішов до свого кабінету. - Ходімо, детективе.
— Як якусь річ… Руки геть від мене! — не давши андроїду підхопити себе за передпліччя, розлючений Рід відсахнувся і швидким кроком пішов до виходу.
Коннор миттю наздогнав його, на ходу зав’язуючи краватку. Детектив зиркнув в його бік та фиркнув:
— Піжон.
— Врахую це як комплімент, — хмикнув той у відповідь, демонстративно смикнувши піджак за лацкани.