— Ну і що ми тут робимо?
— Шукаємо місце вбивства і, можливо, схованку вбивць Блейка, - відповів Коннор крадучись у напівтемряві величезного, брудного приміщення.
Рід невдоволено наїжачився. Від місця, куди вони приїхали, по спині бігали мурахи і нестерпно хотілось забратись звідси подалі.
— І як же ти визначив, що покидьки мають бути тут?
— У Орсона на одязі були сліди хімічних відходів, тому я вирішив перевірити найочевиднішу локацію — склад вторсировини заводу хімічної промисловості.
— Ясно, — Ґевін побачив збоку від себе протікаючий резервуар з якоюсь незрозумілою, в’язкою гидотою. Спонтанне бажання блювонути підкотило до горла.
Коннор вів їх вглиб приміщення і підходячи до чергового резервуару напарники помітили сліди крові.
— Отакої! — тільки Ґевін вирішив підійти ближче до восьмисотого, що схилився над плямою, як звідкись збоку андроїда облило хвилею хімікатів і прозвучав постріл.
Вистрілив детектив, хоч і не бачачи в кого і куди. Частково ухилившись від токсичної речовини, Коннор почав спішно стягувати з себе піджак та сорочку, доки субстанція не просочилась до корпусу. Добре, що хоч брюки та взуття не зачепило. Судячи з проїдених дірок, речовина цілком здатна частково роз’їсти і андроїда. Тільки не так швидко, як волокна тканини.
Залипнувший на видовище Рід трохи тупонув і не відразу зметикував побігти за вже переслідуючим когось RK800. Але опям’ятавшись, зрізав шлях і рвонув між величезних баків з відходами в сторону чорного виходу.
Удача виявилась на його боці: втікач не зміг вчасно зорієнтуватись і вибіг прямо перед Рідом. Через секунду позаду з’явився Коннор і схопив його, заламавши руки за спиною.
***
Всю дорогу до відділку Рід намагався не витріщатись на напівроздягненого Коннора. Ну, або просто намагався робити це максимально непомітно. Той, чи не вперше за весь період роботи в департаменті, залишився без верхнього одягу і тепер світив досить естетичним рельєфом. Уява Ґевіна, якогось біса, явила йому картину того, як напівголий восьмисотий хапає його за горло, грубо валить на підлогу та зі зверхнім виглядом наступає на пах.
— «Блядь, якого дідька?» — він навіть мотнув головою, щоб збити непрохані думки і вгамувати пришвидшенний пульс.
— Детективе, з вами все гаразд? — прозвучало майже як знущання.
Ґевін ковзнув поглядом по Коннору миттєво пошкодувавши про це.
— Все прекрасно.
— Але у вас…
— Я знаю, що в мене. А тепер завались і вилазь із машини. Приїхали.
RK800 насупився, змірив детектива важким незрозумілим поглядом, що викликав у того нервове тремтіння, та залишив салон авто.
У відділку ситуація жодним чином не покращилась. Андроїд вирішив, що йому немає нагальної потреби прикриватись і почав допит в такому вигляді, в якому й приїхав. Рід подякував усім відомим богам, що знаходиться за стіною і його неможливо просканувати, поки восьмисотий майстерно вдає дуже поганого поліцейського.
— «А най його… Якого дідька він такий… От лайно,» — детективу терміново захотілось викурити цигарку.
***
— «Це все через те, що мені обломили кайф і тепер яйця тиснуть на очі. Цей виблядок вже тричі порахував мені ребра! Якого дідька я взагалі дивлюсь в його сторону?» — Ґевін стояв збоку від будівлі департаменту і курив, нервово постукуючи ногою, намагаючись знайти адекватну причину своїм реакціям.
Він геть не розумів, чого почав задивлятись на новоспеченого напарника і якого чорта в нього так не вчасно дало про себе знати нереалізоване лібідо. Але, в одночас із цим, його ненависть нікуди не ділась.
— «Блядь, я ж не роботрах, в кінці-кінців! Та навіть якби і був, то нізащо не став би…»
— Детективе Рід, — раптом прозвучало зовсім поряд і Ґевін підскочив, як вжалений, впустивши недопалену цигарку.
— А хай тобі грець, бісова бляшанка! Хочеш звести мене в могилу? — Коннор стояв заклавши руки за спину та, все ще, відсвічував ідеальним торсом.
— Це не настільки просто, як ви думаєте, — дещо іронічно всміхнувсь андроїд. — Отже, поки ви тут байдикували, я закінчив допит, склав звіт і тепер ми вільні.
— Ммм, чудово… Отже ти мене відпускаєш? Яка, блядь, честь! А нічого так, що ти зіпсував мені вечір? І заради чого? Дрібного щура, який навіть не вбивця? На який біс тоді я був потрібен, га? Ти спокійно міг впоратись самотужки! — ляпнув Рід, тільки потім усвідомивши, яку халепу він зморозив. Але було вже запізно.
RK800, мигнувши червоним, як кров, діодом, припер напарника до стіни, утримуючи його передпліччям під горло ледве не в повітрі.
— Знову нариваєтесь, детективе? Дійсно, навіщо потрібні ви, якщо я можу з усім впоратись самостійно. Ви нарешті визнали свою непридатність. І якщо б не формальності, я й справді спокійно працював би сам, — восьмисотий миттєво набув загрозливого вигляду та насмішливо хмикнув. — І, все ж таки, я мав рацію, щодо вашого мазохізму.
— Пішов ти…
— Виходить, що ми повернулись на старт, так, детективе? Дуже шкода. Я думав, що ми сьогодні порозумілись і надалі будемо спілкуватись нормально. Але, видно, помилився. Тож, не осудіть, — Коннор говорив рівно, спокійно, але з відчутним натиском.
Ґевін шумно дихав крізь зуби, намагаючись вирватись з міцної хватки. Восьмисотий відпустив його, а потім з усього маху врізав у щелепу, і поки Рід не опам’ятався, додав коліном під дих.
— Надобраніч, детективе Рід, — прошипів він зігнутому навпіл Ґевіну на вухо і відправив ліктем по больовій точці на шиї в нокаут.
***
— «Блядь, треба позбутись від цієї занози. Він же абсолютний псих! Як би донести це до Фаулера…» — розмірковував Рід поглядаючи в бік стола Коннора і потираючи все ще ниючі боки.
Записати дії андроїда на який небудь гаджет ніяк не варіант, бо той міг ламати багаторівневі системи захисту ледь не морганням своїх оптичних модулів, а непомітно стирати або псувати файли компромату йому взагалі не складе жодних проблем. Потрібно діяти більш делікатно.
— «А що, якщо Фаулер ніби випадково побачить, як бляшанка наставляє мені синці? Повинно спрацювати», — Ґевін надихнувся і почав придумувати хитрий план, як засипати напарника перед капітаном.
— Доброго ранку, детективе, — знайомий, з оксамитовими нотами, голос в момент витягнув його з роздумів до реальності.
Рід повернув голову, щоб відпустити в’їдливий коментар, але відкрив рота, ледве не впустивши щелепу на підлогу, геть забувши, що хотів сказати. Однак він швидко оговтався, присвистнув, і в звичній манері відкомментував.
— Ніхуя собі! Кіберлайф найняли дизайнерів які мають хоч натяк на гарний смак, чи ти сам психонув і апгрейднув свою огидну форму? — схилений над столом Коннор випрямився і всміхнувся одним куточком губ.
— Це не моя ініціатива. На завданнях я зіпсував усі свої комплекти і звернувся до Кіберлайф за новими. Виявилось, що керівництво вирішило дещо змінити концепцію уніформи, змінивши колір на чорний. Мовляв, такий вигляд здається більш офіційним. Відтепер у всіх андроїдів моєї моделі жакети чорного кольору.
— Пфе, нецікаво, — фиркнув Ґевін, але подумки відмітив, що уніформа дійсно виглядає краще і личить восьмисотому. Хоча озвучувати це він, звичайно, не збирається.
Втім, так само, як і продуктивно працювати в парі. Сьогодні він вирішив будь-яким можливим способом вивести машину на перманентний системний збій, щоб в нього остаточно з’їхав дах і бажано в присутності Фаулера. Або прямо в його кабінеті.
— А знаєш, я тут придивився і зрозумів, що твоя нова форма все одно паскудна, як і ти сам, — по офісу пройшов капітан. Коннор ніяк не відреагував ні на нього, ні на провокацію Ріда.
Ну… Нічого не буває відразу, а день тільки почався. Ґевін заштовхав подалі сирену інстинкту самозбереження і взявся видумувати більш каверзні методи знищення рівноваги восьмисотого.