Коннор відкрив перед Рідом двері з боку пасажира, на що той скривився і пробуркотів щось нецензурне. Сидіти в своїй машині на пасажирському було дивно та неправильно. Хоч і не вперше.
— Отже, детективе Рід, розкажіть деталі допитів, які не ввійшли до звітів, — RK800 м’яко вирулив на дорогу.
— У звітах є геть усе, що треба. Які ще подробиці тобі потрібні? — роздратовано відповів Ґевін.
— Тоді поділіться думками, щодо свідчень затриманих і справи в цілому. Можливо згадаєте щось цікаве, — тон восьмисотого був злегка напористим та саркастичним, що точно підвищило градус стресу в напарника.
— Добре, блядь, слухай, — ледь не крізь зуби процідив детектив. — Всі шестеро давали однакові свідчення, але різними словами. У них була одна мета: утилізувати викинуті раніше ті два трупа з андроїдом, на які ми приїхали, і підірвати бункер з покійниками, котрий знайшов я. Вони мали знищити те місце так, щоб там залишилась тільки пуста вирва. Як кратер від метеориту. Однак, на мій погляд, вони взяли занадто мало вибухівки для такого. Всього-лиш десять кіло тротилу. А от вогнепальної зброї у них було занадто багато. Ніхто з шістьох не зізнався, на який біс їм здалось стільки стволів і навіщо на таку несуттєву справу приїхало аж семеро чоловік. Вистачило б і одного мінувальника та двох помічників. Загалом, я припустив, що ця шайка або готувалась нас «тепло» зустріти і планувала диверсію з убивством кількох копів, або вони їхали на стрілку з якимсь авторитетом і вже після знищення бункеру з попередніми грішками банди. Одне ясно абсолютно точно: ці шестеро — пішаки. Жоден з них не обтяжений інтелектом і по манері їх розмови відразу стало ясно, що здійснити зачистку їм довірив хтось вище. Один з бандитів обмовився про зв’язок з наркоторгівцями, але не сказав нічого конкретного. Тільки те, що вони були знайомі з ватажком наймасшабнішої банди торгашів дурманом — Орсоном Блейком. Я майже на сто відсотків упевнений в тому, що це вони його замочили. Тільки ось не зрозуміло, за що. Сфери діяльності в них занадто різні… Втім, дуже непогано було б знайти їх босса. До речі, ці покидьки не розколюються про те, хто він, навіть під страхом смерті і пожиттєвого. При цьому про свої злочини розповідають з легкістю. Але спільників та ватажків не здають. Принаймні, живих.
— А як щодо трупів?
— Збірна солянка, починаючи від колишніх членів деяких банд, закінчуючи деякими незручними клієтами і навіть випадковими жертвами. Судмедекспертам доведеться попотіти, щоб встановити особи всіх загиблих. За попередніми оцінками, там було близько тридцяти тіл. Щодо андроїдів, то їх виявилось набагато менше і більшість з них належали вбитим. Так сказав один із негідників. Деякі машини захищали своїх господарів від убивць, деякі були відловлені на вулицях та в трущобах для розбору і збуту біокомпонентів та тіріуму на чорному ринку. Один із затриманих підкреслив, що тіріум вони зливали клієнтам в чистому вигляді. Ніякого червоного льоду.
— Зрозуміло. Є ще щось? — Коннор повернув голову в сторону задумливого напарника.
— Це все, що я зміг дістати. Ні більше, ні менше. Хочеш знати більше, то будь люб’язним копати самостійно, — роздратовано відчеканив Рід. — Руки в тебе тепер розв’язані, я більше не у керма. Задоволений?
— Детективе Рід, вам не обов’язково все контролювати самостійно. Тим більше в збиток власному здоров’ю. Напарник потрібен для підстраховки у випадку непередбачуваних обставин, а не для того, щоб за рахунок іншого збудувати собі кар’єру. Ви можете повністю довіритись мені, — восьмисотий припаркувався біля дому детектива і заглушив мотор. — В мене немає жодного інтересу вас посунути чи скинути з посади.
— Тоді якого біса ти мені влаштовував темну кілька разів?
— Я ж вам казав, що це були вимушені виховні заходи. А як би ви самі вчинили з людиною, до якої звичайні слова не доходять? Яка розуміє тільки мову насилля? Ви самі інколи грішите подібним, тож не в праві мене засуджувати.
— Ага-ага, машина смерті, я тебе зрозумів. Ти вільний, — Ґевін так-сяк виліз із авто і попрямував до будинку.
— Ще ні, — Коннор притримав ногою двері, які майже закрились, і прошмигнув до передпокою.
Він схопив Ріда за ліву руку і одним рухом застібнув на його зап’ясті тугий чорний браслет.
— Це що за трясця? — обурено підвищив голос детектив.
— Цей пристрій дасть мені можливість відслідковувати ваше місцезнаходження. Так буде простіше проконтролювати, щоб ви не з’являлись на роботі. І якщо ви спробуєте його зняти, то до вас будуть застосовані штрафні санкції за пошкодження майна департаменту.
— Що, блядь? Ти мене що, під домашній арешт посадив, га? Ану, хутчій знімай з мене цю пиздуйовину! — гнівно прошипів Рід, схопившись за піджак напарника.
— Не можу. У цього браслета автоматичний механізм і зняти його можливо тільки по закінченню встановленого часу на таймері замка. В вашому випадку, це шість днів і…
— Слухай сюди, тупоголова бляшанко, не сци мені у вуха! Я знаю, що ти можеш ламати всіляку захищену техніку з закритими очима, так що не вихляй, а знімай з мене цю хрінь!
— Нажаль, тут я безсилий. На браслет встановлено систему, яка фіксує будь-яку взаємодію з замком і якщо спробувати його якимось чином зламати, то вам прилетить кругленький штраф, а мені догана. Обійти її неможливо. Капітан Фаулер розпорядився…
— А най його… Ну і дідько б його драв! Раз ви всі так хочете, щоб я посидів вдома, то нехай. Але справу я не відпущу на самотік. Будеш мене інформувати, як просувається розслідування, ясно? — Ґевін роздратовано ляснув тильним боком долоні по грудині восьмисотого, відпускаючи зім’яту тканину і пішов до кімнати.
— Як скажете, Ґевіне.
***
Два дні потому Коннор, нарешті, отримав свої рідні запчастини, що дозволило стабілізувати його стан і підвищити ефективність в роботі над справою. Нерідні біокомпоненти завдавали чимало проблем, реагуючи шквалом системних збоїв на будь-яку надмірну активність, чи легке перевантаження, що було звичною буденністю для поліцейського андроїда.
— Я інколи сильно підвисав і втрачав концентрацію прямо посеред процесу, будь-то розмова, прийом чи передача файлів або обробка нової інформації. Практично весь час мене супроводжував дискомфорт і складалось враження, ніби якщо я зроблю хоч щось не так, то розсиплюсь на запчастини.
— О, високотехнологічна бляшанка вперше відчула себе людиною? — хмикнув Рід і дістав коробочку зі знеболювальним із пакета, що приніс восьмисотий. — Я, зазвичай, приблизно так само себе відчуваю в перші дні робочого тижня.
Рука нила просто нестерпно. Ґевіну періодично хотілось дістати сокиру і відрубати її, щоб не мучитись. Але тоді з’являться фантомні болі, і це навіть гірше… Ситуацію врятував напарник, який приніс ліки.
— Невже люди постійно відчувають дискомфорт? Я не розумію…
— Уяви собі! Більшість людей відчувають постійний дискомфорт, але в світі є ті, хто відчуває перманентний біль кожен бісовий день. І я зараз говорю не тільки про фізичний біль. Ментальні страждання, зазвичай, відчуваються набагато гірше. Особливо паскудно те, що цього практично неможливо позбутись. Ось такий він, світ живих, — детектив сам не зрозумів як і чому перейшов на цю тему.
Він же просто спитав Коннора, як йому жилось з не своїми біокомпонентами.
Рід закинув до рота дві пігулки разом і, відвернувшись до кухонної шафки, запив їх віскі замість води.
— Детективе, що ви робите? Цей препарат категорично заборонено вживати з алкоголем! У вас може бути запаморочення, нудота і галюцинації! — RK800 підійшов ближче і протягнув руку, щоб зупинити Ґевіна, але той, ніби на зло, зробив черговий ковток.
— Нехай краще я спіймаю глюки, ніж буду дивитись на твою прісну фізію. Ти, звичайно, допоміг мені, але звали, будь-ласка, нахуй, — детектив вперся поясницею в стільницю, відчуваючи легку дизорієнтацію в просторі.
— Ні. Ви щойно утнули дурницю і наврядчи впораєтесь з наслідками. Мені доведеться залишитись і прослідкувати, щоб ви не вбились, або самі когось не вбили під впливом неконтрольованих видінь, — червоний діод чітко відсигналював зростаючу роздратованість андроїда.
Ґевін хмикнув. Вигляд нахмуреного восьмисотого його, очевидно, трохи розвеселив.
— А начхати. Залишайся, якщо тобі так хочеться. Тільки не потрапляй у поле зору, — ліки вже встигли дати перший ефект, підсилений градусом алкоголю, і Рід, злегка сп’янілим поглядом, пройшовся з ніг до голови по фігурі Коннора, проходячи мимо нього до вітальні.
Коннор проігнорував прохання і пішов слідом.
— Детективе, вам терміново потрібно промити шлунок.
— Йди нахуй!
— Вам зараз стане гірше і…
— Гірше, хах! Куди ще гірше? А ти не подумав про те, що я зробив це спеціально? — Рід плюхнувся на диван. — І, до речі, уже не вперше, так що тобі нічого турбуватись, щодо наслідків. Мене ще жодного разу не вирвало і позивів почати вбивати не виникало.
В напівтемній кімнаті картинка перед очима розпливалась сильніше, ніж в світлій кухні. Коннор підійшов ближче. Його діод нерівномірно сяяв жовтим, періодично збиваючись в червоний. Андроїд намагався проаналізувати ситуацію, що склалася і зробити якісь висновки, але не вистачало інформації, через що він ловив збої. Йому було незрозуміло, чому один із найуспішніших детективів департаменту займається таким явним саморуйнуванням. Восьмисотий хоч і був девіантом вже досить довго, однак розумів далеко не всі грані людських емоцій, станів та відчуттів.
— Я ж сказав, не потрапляти мені на очі, — практично вистогнав детектив.
— Я не зобов’язаний вам підкорятися, — Коннор всівся на журнальний столик прямо навпроти Ріда. — Що ви мали на увазі під фразою «куди ще гірше»?
Ґевін фиркнув. М’язами вже розтікалось приємне тепло, перетікаюче в легке оніміння і він відчував себе настільки умиротвореним та розслабленним, що геть забув про контроль власних думок та слів.
— Мое життя котиться в пизду, а я нічого не можу з цим зробити. В мене немає і ніколи не було ні друзів, ні нормальних стосунків… Батьки від мене відвернулись коли я закінчив школу та пішов у поліцейську академію, а всі мої досягнення в житті зв’язані тільки з роботою. Та й характер в мене — справжній пиздець. Мене ніхто не любить і навіть така ідеальна машина, як ти, не витримала й вломила мені по перше число. А в тій перестрілці на руїнах ангару… Це я мав зловити ті чотири кулі. На який біс ти мене врятував? — Коннор сидів у повному шоці.
Він не очікував ні того, що напарник ось так візьме і виверне перед ним душу, ні того, що він задасть в кінці таке питання. Тепер потрібно було розібратись, що з цим всім робити.
По ядрах процесорів прокотився колючий технічний збій.
— В мене не було сумнівів щодо цінності вашого життя. Я б спробував урятувати вас, навіть якщо б ваше тіло прошила кулеметна черга. Був би тільки найменший шанс на виживання і цього б мені вистачило.
— Блядь… Ти зараз робиш тільки гірше, — Рід затулив обличчя рукою, відкинувши голову на спинку дивана. — Краще б ти мене в черговий раз побив.
— Але чому?
— Та тому, що мені так простіше! Я вже звик, що мене всі ненавидять і я ненавиджу всіх у відповідь. Все чітко й ясно. Але ти, з якогось дідька, взяв і підставився під кулі замість мене, вибив мені лікарняний в капітана, а тепер зголосився допомагати, поки я вдома. Нахуя? Ти все заплутав і зруйнував, і тепер я не знаю, як на таке реагувати, — Ґевін підняв голову, втупившись мутним поглядом в андроїда. — Як же я ненавиджу тебе і цей твій чорний піжонський піджак. Ну от якого хуя…
— Ви брешете мені. Не треба цього робити, Ґевіне, — восьмисотого ніби переклинило: всі повідомлення про збої висвітились разом і відразу пропали, сенсорні системи перетрясло дивним наелектризованим імпульсом і рівень чутливості до фізичних подразників різко зашкалив без можливості миттєвого регулювання.
— Я… Не брешу. Я просто не знаю…
— Зате я знаю. І, здається, я знаю, як вчиняти з вами далі, — Коннор, ніби велетенський змій, що підбирається до жертви, плавно зісковзнув зі столу, нависаючи над нетверезим, розгубленим Рідом.
Той навіть не береться припускати, що задумав його девіантний напарник. Але через секунду це стає і зовсім марним: восьмисотий кладе руку йому на шию, ледь стискаючи пальцями над кадиком, і з натиском впивається в губи.
RK800 занадто тісно «в’їдається» в рот детектива, кусаючи зубами і вилизуючи своїм, несподівано гарячим, в’юнким язиком скрізь, де тільки можна. Він періодично то здавлює, то відпускає горло Ґевіна, змушуючи його тремтіти і намагатись звільнитись із залізної хватки. Це досить грубо, щоб Ґевін і не подумав, що восьмисотий його жаліє, і досить палко, щоб передати, що він поряд і на нього можна покластись. Коннор заривається пальцями іншої руки в шевелюру Ріда і відтягує назад. Той сидить розімлілий, з відкритим ротом і напіввиваленим язиком, важко дихаючи.
— Сильно ж вас розвезло, — такий вигляд дуже подобається восьмисотому, тож він не відмовляє собі в тому, щоб ще раз мокро і непристойно поцілувати Ґевіна.
Детектив слабко стогне і в один момент навіть схлипує, міцно зажмуривши очі. Коннор відсторонюється та повільно, майже ніжно, гладить його від скронь, до шиї, пропускаючи крізь пальці прядки темного волосся.
— Ви сказали, що краще б я вас побив. Але я більше не робитиму цього, доки ви самі не попросите. Ні, навіть не так: ви будете благати мене, щоб я це зробив, — RK800 намагається вловити хоча б частку ясної свідомості в погляді Ґевіна, але безрезультатно: суміш алкоголю й препарату виявилась дійсно сильною, хоч і не настільки вбивчою, як припускав андроїд. Він, з прикрістю, хитає головою, наостанок цілує його в лоб і, врешті, відпускає. — На сьогодні з вас досить. Але знайте, що ми ще не закінчили.
— Справді? — слабко відгукується Рід, роблячи злегка жалібний вираз обличчя.
— Саме так. Більше того, ми тільки почали.