Коннор чекав на Ґевіна сидячи за столом та тримаючи кухлик ароматної кави в долонях. Він намагався зробити так, щоб температура рідини залишилась стабільною, доки детектив не прийде. Нарешті, Рід зайшов до кухні й мовчки сів навпроти. Йому хотілось курити, але цигарок в квартирі не було, тому він просто взяв кухлик з рук андроїда і сьорбнув кави.
— Звідки ти знаєш, яку я люблю?
Восьмисотий знизав плечима.
— Твоя кавомашина має гарну пам’ять і не дуже велику історію. Однак, я здивований тим, що вдома ти віддаєш перевагу капучино.
— Я ще й чай всілякий люблю.
— Так, я помітив, — RK800 не зводив погляду з обличчя Ґевіна, який намагався уникати зорового контакту. — Ґевіне, я бачу, що тебе щось непокоїть і я хотів би…
— Так-так, знаю я ці твої прийомчики. Залиш їх для переговорів з маніяками та потерпілими.
— Добре. Тоді просто розкажи мені, в чому справа і чому ти кричав уві сні.
— Всім людям періодично сняться кошмари.
— Так, але не всі люди розмахують уві сні кінцівками і завдають шкоди іншим. Я отримав два неслабких удари від тебе.
Рід шоковано витріщився на андроїда нарешті усвідомлюючи, чому партнери швидко втікали після спільної ночі з ним.
— Я кидався на тебе уві сні?
— Так. І мені не вдалось тебе розбудити. Ти був ніби в трансі, — Ґевін втратив мову, та на кілька секунд впав у ступор, намагаючись пригадати, що було вночі, але мозок пам’ятав тільки моторошне марево сну. — А ще ти стогнав і кричав, щось таке: «ні, Рей, зупинись, не треба». Я зміг тебе заспокоїти тільки після того, як перетягнув на себе і стиснув так, щоб твої руки стали нерухомими. І мені довелось деякий час утримувати тебе силою.
— Он як… — детектив сьорбнув кави, але не відчув ні смаку, ні того, що він трохи обпік язика.
— Ґевіне, я переживаю за твій ментальний стан, — Коннор накрив долонею руку Ріда, делікатно погдаждуючи її.
Ґевін ще вагався, однак його напарник був настільки переконливим в прояві людського співчуття, що опиратись було важко. Крім того, Коннор, мабуть, єдиний, кому він може довірити що завгодно без страху за розповсюдження пліток чи осудження, та навіть розраховувати на підтримку.
Врешті-решт, Рід таки вирішив здатися і відкритись йому, відмічаючи про себе, що багатьом людям варто було б повчитись проявам емпатії у андроїда.
— Ти справді впевнений в тому, що хочеш знати?
— Абсолютно.
— Добре, Кон, я розповім. Чоловік, ім’я якого ти від мене почув, був моїм дядьком. Коли я був ще дитиною, цей покидьок… Він домагався до мене, коли приходив у гості до батьків, а одного разу навіть ледь не зґвалтував. Це продовжувалось десь п’ять років. Ходив він тільки кілька разів на місяць, але вражень мені вистачало на роки вперед.
— Отакої… — восьмисотий трохи не вронив щелепу на стіл.
— Так… Якимось чином, йому було відомо, що я схильний любити не тільки дівчат і він апелював до цього щоразу, коли починав розпускати руки. Я був слабким і дуже емоційним, тому не міг дати гідний відпір і часто після марних спроб відбитися, просто впадав у транс лише благаючи припинити. Однак, мені якось дуже щастило, бо батьки завжди опинялись десь поблизу і Рею не вдавалось вчасно закінчити почате. Він просто лишав мене в спокої й тікав у іншу кімнату, коли чув, що вони поряд.
— Це жахливо. А чому ти нічого не розповів батькам? — андроїд взяв долоню Ріда і переплів свої пальці з його, фіксуючи поступово зростаючий рівень стресу.
— Я розповів. Але мені не повірили. Більше того, батько мене навіть покарав за наклеп. Мовляв: «як ти смієш наговорювати на рідного дядька? Він же рідна кров твоєї матері, він врятував нас від злиднів, а ти невдячне мале стерво…» — Ґевін сьорбнув кави і прочистив горло. — Рей був інженером-проєктувальником високотехнологічних роботизованих систем. Він працював на Селест-техно, яка займалась виготовленням серверного та комп’ютерного обладнання. Велика шишка в нашій сім’ї. Батьки його поважали, бо він підтримував нас грошима, поки батько шукав нову роботу. Втім, ця «шишка» була повністю гнилою. Якось я заморочився і зламав захист його смартфону. Те, що я там побачив мене не дуже здивувало: він переписувався з кількома хлопцями приблизно мого віку, просив у них інтимні фото і виманював на зустріч в реалі. Тоді я остаточно зрозумів, що був не єдиною жертвою. Але вдіяти нічого не міг. Мені було шістнадцять, мама й тато мені не вірили, а йти в поліцію не було сенсу. Хто буде слухати підлітка? Але я зробив анонімну заяву і Рея викликали до відділку. Хуйло не знало, хто то був, але здогадувалось. Потім він підстеріг мене біля школи і влаштував допит, на якому я проколовся в одній деталі. Рей озвірів, затягнув мене до себе додому і побив так, що я ледь міг рухатись. Трохи згодом, коли я більш-менш отямився, дядько знову намагався мене виїбати, але я спромігся вдарити його в пах і оглушити першим, що попало під руку. Я втік. Однак, я побіг не додому, а в поліцію. Там наді мною посміялись, сказали що я малий бевзень, що намагається оббрехати порядну людину і викликали батьків, які мене забрали. Вдома я знов отримав покарання, бо ганьблю родину своїми бешкетами і: «на кого ти схожий? Що ж тепер люди скажуть? Як дивитись в очі Рею? А сусідам?». Сидячи в кімнаті і аналізуючи всю ситуацію, я дійшов висновку, що дорослі в більшості покидьки і світ несправедливий. Після цього я твердо вирішив, що буду працювати в поліції та боротись з такими негідниками, як Рей, та ті дільничі, які з мене познущались. Вони, мабуть, були його знайомими… Рей більше не приходив до нас, в чому, звісно, всі винуватили мене. По закінченню школи, я вступив до поліцейської академії. Рідні так і не зрозуміли чому і перестали підтримувати. Хоча, батько деколи все ж дзвонив і навіть кілька разів надсилав гроші. Щодо Рея, то він звільнився з Селест-техно і влаштувався в Кіберлайф. Я дізнався про це багато років потому, саме в той день, коли тебе приставили до Андерсона напарником. В мені тоді все перевернулось і закипіло: мені сподобалась машина, яка могла бути виготовлена з допомогою тієї сволоти. Це й була основна причина, чому я почав агресувати на тебе, — Коннор шоковано завмер блимаючи червоним діодом.
— То, ти думаєш, що твій дядько причетний до розробки чи збірки андроїдів?
— А хіба ні? Навряд-чи його взяли до Кіберлайфу прибиральником. Втім, я… Я не можу більше проєктувати свій гнів щодо нього на тебе, бо за останні кілька років ніхто не ставився до мене краще за тебе. Ти не винен в тому, хто тебе зібрав і не повинен розплачуватись за його паскудні вчинки. Це як з дітьми алкашів: батьки повне лайно, а дитя чисто янгол небесний, — восьмисотий усміхнувся і кивнув. — Вранці, коли ти наблизився, щоб поцілувати мене, я відчув секундну дереалізацію і замість тебе побачив рило Рея. Нічний кошмар виявився занадто реалістичним.
— О… То, тобі снився він… Зрозуміло. Скажи, як давно ти бачиш його в кошмарах?
— Практично все своє доросле життя. Окрім ночей, коли я вимикаюсь без відчуттів або валяюсь в реанімації.
— Що ж… Ти…
— Психолог сказав, що доки я не відпущу ситуацію, кошмари не припиняться. А я не можу. Занадто довго я прожив у ненависті до нього і до батьків. Настільки довго, що почав ненавидіти всіх інших по інерції.
— Ясно, — на кілька довгих секунд повисла тиша.
Андроїд про щось міркував, поки детектив дивився в каву.
— Ґевіне, а як щодо того, щоб притягти твого дядька до відповідальності?
Рід фиркнув і хитнув головою.
— Цей покидьок зник з моїх радарів два місяці тому. По документах він мрець: нібито серцевий напад. Однак, я точно знаю, що цей пройдисвіт втік. Він був здоровий, як бик, в лікарнях ніде не з’являвся, рецептів на його ім’я ніхто не виписував. Я стежив за ним кілька років, за всіма його переміщеннями, щоб спіймати хоч на чомусь, але падло або гарно шифрувалось, або вирішило залягти на дно. Мабуть нещодавно він в щось вляпався і подався навтьоки, змінивши особу, — Ґевін стиснув кухлик з такою силою, що той ледь не тріснув.
— Хочеш, можемо спробувати його знайти, — дивлячись Ріду в очі, запропонував Коннор.
Його погляд був таким чистим, таким… Як у вірного собаки, який дивиться на господаря, як на бога, але готовий відгризати голови всім, хто його скривдить. Детектив раптом відчув, як в горлі залоскотало і серце зайшлось ніби скажене.
— Так, ми його знайдемо. Безсумнівно. Дякую, Кон, — він потягнув андроїда за руку і вустами торкнувся його пальців.
— Твій рівень стресу щойно впав аж до двадцяти відсотків. Мені приємно бачити тебе таким розслабленим та спокійним, — восьмисотий піднявся з-за столу і стаючи позаду Ґевіна, обійняв його. — Ґев, я радий, що ти відкрився мені. Ти дуже сильна особистість і здатен тримати себе так, що ніхто й не підозрює, що в тебе відбувається всередині. Однак, я хочу, щоб зі мною ти ділився всім, що тебе бентежить та завдає дискомфорту. Мені не байдуже, що ти відчуваєш. Просто пам’ятай це, коли наступного разу заженешся з якоїсь причини, добре?
— Добре-добре, пане робо-психолог, — хмикнув детектив.
— Прекрасно. До речі, Фаулер щойно надіслав повідомлення: у нас до брифінгу залишилось три с половиною години. Є ідеї, чим ми могли б зайнятись?
— О так, є одна. Думаю, тобі сподобається.
***
— То… Ти робиш голографічні скульптури? — Коннор з цікавістю розглядав інтерактивну панель, яку Ґевін дістав з-під ліжка.
— Так. Це було частиною психотерапії, коли я ще вчився в академії, а потім я так втягнувся, що це стало постійним гоббі, — Рід кинув дві подушки на підлогу і всівся біля панелі. — Заняття не з важких і досить медитативне. Хоча останнім часом, я все рідше про нього згадую… Сідай поряд, я тобі покажу, як це робиться.
— Але, Ґевіне, мені відома технологія…
— Так, те, що ти за допомогою електронних команд можеш змусити будь-який прилад зробити для тебе що завгодно не означає, що тобі відома класична технологія побудови голографічного зображення. Тож дивись і вчись.
Рід активував екран та дістав спеціальні рукавички.
— Що б ти хотів побачити?
— Ем… Кота.
— Кота?
— Так.
— Ну-удно! Давай щось складніше.
— Добре. Тоді… Нехай це буде кошеня, яке перетворюється в пантеру з крилами.
— О! Ось це мені вже подобається, — Ґевін потер руками і вивів на екран арсенал.
— І нехай вона буде в обладунках.
— А це вже сексі! Як і ти, — детектив швидко поцілував Коннора в щоку і почав підбирати інструменти, ніби нічого не сталось.
Андроїд був спантеличений: його партнер миттєво втягнувся в процес створення скульптури і мав вигляд божевільного але щасливого митця, що було геть не схоже на того Ґевіна, якого він знав більшість часу. Він задивився на те, як швидко Рід з голографічного моноліту «вирізав» плавні лінії форми змінюючи інструменти практично інтуїтивно. Ґевін вже не сидів на місці, а кружляв навколо панелі, хоча міг просто крутити саму голограму. Але то було не так цікаво.
— Ґевіне, як часто ти цим займаєшся?
— Раніше майже кожен день. Але не зараз. За останній рік я зробив тільки одну скульптуру. А колись міг зліпити близько сотні.
— За рік?
— Так.
— Он як, — андроїд задумався.
Йому стало не по собі від того, наскільки сильно детектив Рід морально загнався, що навіть улюблене гоббі його не радувало. Андроїд зробив шкалу ментального стану на основі нових фактів і додав сценарій, де він ніколи не з’являвся в департаменті, щоб дізнатись, яким би було ґевінове життя без нього. Результат його вивів з рівноваги: всього п’ять сценаріїв життя, чотири з яких закінчувались смертю з відхиленням в часі на два-три роки. Причини були різні: під час роботи — два сценарія, нещасний випадок і суїцид.
Коннор архівував результат, піднявся, мовчки підійшов до Ґевіна і розвернувши до себе поцілував так, ніби вперше і в останнє. Діод андроїда горів стабільним червоним, доки Ґевін не обійняв його притискаючи ближче до себе і стабілізуючи емоційний фон.
— Це була нагорода за мою роботу? Але ж вона ще не закінчена…
— Ні, це комплімент найкращому митцю.
— Мені сподобалось. А можна ще?
— Можна навіть більше, — Коннор скерував Ґевіна до ліжка стягуючи з нього одяг. — А як бути зі скульптурою?
— Не втече. В мене тут вже готовий витвір мистецтва, — відповів Рід безцеремонно лапаючи восьмисотого.