Вони сиділи навпроти, через журнальний столик, і Ґевін вперше шкодував, що він не андроїд і не може чинити гідний опір всіляким високотехнологічним детективам. Коннор мав дещо холоднокровний, навіть байдужий вигляд, хоча Рід здогадувався, що в його макітрі вариться справжній пиздець і скоро він це продемонструє. От тільки як і де?
— Так, про що ти хотів побазарити в мене вдома і без свідків, до речі, — детектив дістав цигарку і, під гнітом засуджуючого погляду RK800, закурив. Треба було збити градус напруги.
— Мене інтригує ваша модель поведінки. Я ніяк не втямлю, як систематизувати ваші скачки стресу і те, як ви реагуєте на оточуючих. В тому числі і на мене. Три тижні тому ви повністю уникали мене, потім почали піддражнювати, а тепер знову відкрито насміхаетесь. Невже у вас відсутній інстинкт самозбереження? — останнє прозвучало дещо погрозливо, тож Рід поперхнувся димом і закашлявся.
— Нісенітниця. З інстинктами в мене все в порядку. Але не з андроїдами.
— І що не в порядку з андроїдами?
— Андроїди існують. І в цьому вся проблема, — діод Коннора блимнув червоним, згодом перемінюючись жовтим.
— І все-таки у вас його нема, — восьмисотий встав. Детектив подумки матюкнувся. — Я маю на увазі інстинкт самозбереження.
— Та невже, — Рід, не відводячи погляду, слідкував за андроїдом практично не моргаючи.
Той пройшовся по кімнаті, скануючи її і торкаючи пальцями поверхні книжкових полиць, комоду, інших меблів, і періодично видаючи задумливе «хм».
— Щось шукаєш, залізяко?
— Намагаюсь з’ясувати, що ви за людина.
— А питати не пробував? — Ґевін всміхнувся і привернув до себе увагу пари карих оптичних модулів.
— Житло може бути дещо красномовнішим щодо характеру і звичок господаря, ніж сам господар. Ви, як детектив, маєте це знати.
— Стоп, ти що, досліджуєш мене як підозрюваного? Чи як жертву? — на останньому слові Рід нервово здригнувся, раптом уявивши свій спотворений труп в тому холодному, брудному провулку біля департаменту.
Восьмисотий тоді добряче постарався, хоча й помітно стримувався. А міг би і не стримуватись взагалі. Міг… Думка про це, ніби гвіздком, була вбита в голову і викликала тільки нестерпний дискомфорт.
— Ні те, ні інше, Ґевіне, — Коннор підійшов ближче. — Я хочу пізнати вас краще, знайти до вас підхід. Щоб між нами не було нічого протиприродного.
— Ненависть природня, — Ґевін хоробрився і старався показати злість. — Знаєш, мені вже остогид оцей весь цирк. Забирайся з мого дому!
RK800 здивовано вигнув брови, сіпнувши губами в невимушеній усмішці. Пройдисвіт швидко освоїв людську міміку і не соромлячись користувався всім, що трапило в його розпорядження.
— Як цікаво… Ви кричите «забирайся», але ваше тіло каже мені про зовсім інше. Ви ніби в режимі очікування. Знаєте, детективе, під час нашої першої сутечки, я помітив деякі невідповідності в ваших показниках. Потім, коли я провів міри перевиховання вдруге…
— Міри перевиховання, ха! Ти віддухопелив мене так, що я не міг нормально лежати! Це садизм! — фиркнув Рід.
— І все ж таки, як би ви це не назвали, вам, детективе, це сподобалось, — Коннор став збоку від сидячого на дивані Ґевіна, змусивши того розвернутись до нього лицем, щоб тримати в полі зору.
— Що ти верзеш, залізяко?
— Моє ім’я Коннор. Запам’ятайте вже, — восьмисотий схилився до рівня Ріда, впираючись долонями в бильце дивана. — І я хотів з’ясувати, чому вам подобається насилля.
Ґевін нервово ковтнув вже приблизно уявляючи в голові, скільки грошей він віднесе в аптеку цього разу.
— Мені не подобається насилля. А ще, мені не подобаються психи, що мені погрожують, — майже прошипів детектив, відповзаючи назад.
— Отже, ви не визнаєте свою схильність до мазохізму? Як шкода. Ви, не знаючи до кінця себе і свого тіла, втрачаєте стільки цікавих можливостей. Ви отримуєте задоволення проявляючи акти садизму по відношенню до інших. Але від мазохізму теж можна отримати не менше задоволення. А може навіть і більше, — андроїд трохи відсунув столик, наближаючись до Ріда. — Я можу вам продемонструвати. Думаю, це допомогло б нам встановити певний рівень довіри. До того ж, якщо ви так не любите насилля, то навіщо ви провокуєте мене?
— Ти ліпиш нісенітниці, — детектив завів праву руку за спину, намагаючись намацати табельник. — Тебе переклинило, чи ти перегрівся?
— Ваші здогадки сміхотворні. І на вашому місті, Ґевіне, я б не сіпався дарма.
Ґевін криво всміхається і швидко витягує руку з пістолетом, направляючи його в голову андроїда. Той, з незворушним виразом обличчя, підходить ще ближче, сідлає коліна Ріда, впираючись чолом в дуло.
— Ну ж бо, пристреліть мене! Вперед! Я ж не живий.
— Ти клятий девіант і мене можуть кинути в тюрягу, — роздратовано морщиться Ґевін.
— Точно. Саме тому ваша відчайдушна спроба мене залякати абсолютно марна. Але потішна, - Рід ледве помітно послаблює хват рукояті і зброя вмить опиняється в руках Коннора, котрий вже запихає її собі ззаду за пояс.
— Що за… — пальці другої руки миттєво хапають Ґевіна за горло, стискаючи і не даючи нормально вдихнути.
— Ви дуже поганий хлопчина, Ґевіне, і заслуговуєте на покарання.
***
Ґевін приходить на роботу пізніше, ніж зазвичай, і відразу йде за кавою. Він шарахається від мимо слідуючого Коннора, який просто привітався з ним, і кидає у відповідь лаконічне: «Пішов на хуй». Андроїд лише хмикнув на це, а Рід машинально потер синювату шию під високим коміром. Він не звертає увагу на ниючі ребра, передпліччя і стегна, змирившись з болем іще вдома. Коннор, цього разу, не чіпав його обличчя, тож ні в кого немає й шансу здогадатись, що детектив знову з кимсь побився. Точніше, його знову відгамселили. Оформили по повній програмі.
— Рід, зайди до мого кабінету, — лунає гучний голос Фаулера і в Ріда біжать по спині мурашки.
Чортихаючись, він піднімається з-за робочого столу, на ходу згадуючи, чи не натворив останнім часом якогось лайна. Підходячи до прозорого кабінету начальника, детектив помічає всередині ще двох: лейтенанта Андерсона і його прихвостня Коннора.
— «А цих чого позвали? Якщо Фаулер накаже працювати з ними, то я застрелюсь. Або вийду у вікно прямо з його кабінету.»
— Шеф, викликали? - з вдаваним спокоєм, Ґевін заходить в кабінет.
— Так, заходь. Є для тебе новини.
— Я подаю у відставку, Рід, — без затягувань повідомляє Генк.
— О, давно пора! — хмикнув детектив але, помітивши усмішку лейтенанта, сконфужено нахмурився.
— Це ще не всі новини. Оскільки Коннор лишився без напарника, було прийнято рішення приставити його до тебе, — промовив Фаулер і додав: — Від сьогоднішнього дня.
У Ріда відвисла щелепа. Він перевів погляд на восьмисотого, а потім знову на капітана і розсипався в тирадах, чому це абсолютно повністю хуйова ідея.
— Це божевілля! Я не працюватиму з цією… Бляшанкою! Він загубить мене раніше, ніж ми встигнемо розкрити хоча б одну справу!
— Не неси маячню, Рід. Коннор допоміг вийти Генку з алкогольної залежності і в нашому відділі підвищив рівень розкриття справ. Ви спрацюєтесь. Крім того, тобі просто необхідно мати когось, хто б не давав тобі влипати в неприємності, через які страждаєш не тільки ти.
— Нізащо! Я краще здохну чи звільнюсь, ніж буду працювати в парі з ним! — рявкнув Ґевін, чим остаточно вибісив капітана.
— Тоді вперед! Значок і зброю на стіл, пиши рапорт і котись! Я не буду йти на поводу твоїх прихотей. Або в тебе буде напарник андроїд, або нова робота. Обирай!
Рід і Фаулер люто дивились один на одного не звертаючи уваги на решту присутніх. Ґевін бачив, що капітан не жартує і готовий будь-якої миті поперти його з поліції сраною мітлою. Це було для нього, як позбавитись від величезної, болючої занози в дупі. Детектив приречено зітхнув. Деякі речі він розумів занадто добре. Наприклад те, що якщо Джеффрі Фаулер прийняв якесь рішення, то відступати не буде. І тут тільки два шляхи: або ти миришся і виконуєш, або йдеш на хуй.
— «Мені пизда. Ну і хай йому грець…» — Рід підійшов ближче до столу капітана з виглядом засудженого до страти злочинця. — Добре, кажіть, де підписати?