Що б Рід не городив, які підлянки не влаштовував, Коннор залишався ввічливим та незворушним, що бісило ще сильніше і змушувало говнитись з більшим старанням.
— «Та якого ж дідька відбувається? Він же заводився з півоберту! А зараз корчить з себе Снігову Королеву, гляньте не нього! Треба терміново придумати щось максимально уїбанське…» — Ґевін сипав у бік Коннора різноманітними нецензурними дражнилками, двічі облив кавою і паркуючись «випадково» забризкав водою з калюжі, видалив усі матеріали розслідування з його терміналу і навіть сховав монетку — улюблену іграшку-антистресс.
Але восьмисотий прикинувся інертним неоном і просто відсвічував рівномірним блакитним повністю ігноруючи все, що пов’язано з напарником і його бешкетом.
Рід почав закипати. До кінця дня він зробив стільки, скільки зазвичай не робив навіть за місяць. В голові промайнула думка, що андроїд знову притисне його після роботи, коли всі поросходяться, але, по факту, його мирно відпустили додому без жодних комментарів.
— «Ну і якого хуя сьогодні було?» — питав себе детектив стоячи на балконі квартири і викурюючи другу підряд цигарку.
З одного боку він мав би радіти: всі його пустощі залишились безкарними, а з іншого — план провалився. Непередбачувана машина все ще носить статус його напарника й біс його зна, що вона там надумала вичудити наступного разу.
Рід вирішив, на свій страх і ризик, йти до кінця. Весь залишок тижня він старанно намагався перетворити в персональне пекло для Коннора.
— Детективе Рід, вам ще не набридло обливати кавою мене і мій стіл? — на диво, восьмисотий не виглядав прямо таки розгніваним, але роздратованим точно.
— Ти сам сказав, що я рукосрак. Тож відпрацьовую звання, — в’їдливо відказав Ґевін.
— Детективе Рід, ви не думали про те, що докази потрібно складати в порядку їх номерації і писати звіти потрібно без використання ненормативної лексики? — RK800 пролистував файли один за одним, скорчивши до болю жалібний вигляд, та блимаючи діодом в жовто-червоному спектрі.
— О, я просто спішив. Розумієш, на мене сьогодні чекає…
— Не чекає. Вона не прийде, детективе, — прозвучало занадто різко і гулко, в уже пустому, напівтемному приміщенні офісу.
— Що ти сказав? — Ґевіна ніби облили холодною водою.
Цей пройдисвіт що, моніторив його переписку з дівчиною? Та як він посмів залізти на настільки приватну територію! Рід вже почав заводитись, щоб поставити нахабного андроїда на місце. Ніхто не має права читати його переписки і сунути носа в приватне життя! І срати з високої гори, машина це чи ні, добрі наміри переслідує чи ні, Рід самотужки здатен розібратися, без стороннього втручання.
— Набіса ти хакнув мій телефон і читав те, що тебе не стосується?
— Вона не присилала вам повідомлень. Сьогодні я бачив міс Ліннет біля департаменту з іншим чоловіком. Вона покликала мене і попросила передати вам, що їй зробили пропозицію вийти заміж, на яку вона погодилась. Вона ще додала, що не хотіла вас засмучувати і що буде краще, якщо я сам передам її слова вам, бо в неї не стане духу на розмову, а розривати відносини по телефону — дурість.
— Он як… — тихо відказав Ґевін та гірко всміхнувсь.
Він миттєво відчув себе нічого не вартим шматком лайна. Жінка, до якої в нього почали зароджуватись почуття, знехтувала ним і повідомила про це через андроїда. Чи може бути щось гірше?
— Ну й коли ти її бачив?
— О пів на одинадцяту годину дня, - ось тепер сталось комбо: приблизно в той самий час детектив старанно планував їхнє побачення, обирав, що замовити на вечерю і сподівався, що ніякі напарники і начальники не зіпсують його планів.
— І ти весь день мовчав… Заради чого? Хотів познущатись? Чи помститись? А може просто подивитись, як порушиться моє, й так нечасте, щастя? — Ґевін закономірно почав злитись.
— Ні, детективе. Я просто беріг вашу ментальну стабільність до останнього і сподівався, що місс Ліннет сама вам подзвонить чи напише. Але судячи з вашої реакції, я даремно сподівався. Ґевіне, мені шкода…
— Тобі шкода? Та що ти розумієш! Ти просто тупа бляшанка, відро з гайками і не здатен зрозуміти ту гамму почуттів, коли…
— Стуліть пельку! Ви не маєте права судити про почуття з моєї точки зору! Особливо після всього, що я від вас витерпів за цей тиждень! — Коннор вскочив з-за столу. — Я всього лишень приніс вам не дуже приємну новину, і не має значення коли я це зробив. Результат не змінився б. Я не мав наміру якимось чином вам нашкодити, чи поглумитись над вами.
— О, не хотів нашкодити, як гуманно та благородно, блядь! А те, що ти завдавав мені фізичного болю, це дрібниці? — локомотив гніву Ріда вже несло повним ходом.
Він підійшов до андроїда ближче, скоротивши відстань до півметра. Той дивився на нього з-під насуплених брів і здавалось, що ще трохи, і в нього з вух повалить дим.
— Своєю поведінкою ви виводите мене на крайні міри. Деколи мені дуже важко себе контролювати, — майже шипляче процідив восьмисотий. — Однак у вас доволі суперечлива натура. Говорите, що ненавидите мене, палаєте бажанням здихатись мене, махаєте перед обличчям пістолетом і випинаєте свою вдавану ксенофобію, але ваш театр погорілий. Я бачу набагато більше, ніж ви можете собі уявити. Детективе Рід, ви вже дали мені привід думати, що це все блюзнірство. І поки я не виведу вас на чисту воду, ви мене не позбудетесь. Я завжди доводжу свої справи до кінця і не важливо, якими методами. Навіть якщо доведеться вас ламати, я це зроблю. Й тільки для того, щоб ви визнали одну очевидну річ.
— Це ж яку? — глузливо хмикнув Рід.
— Ви знайдете відповідь, коли запитаете себе, з якої причини ви почали мене ненавидіти. А тепер вибачте, мені треба йти, виправляти ваші звіти, — Коннор повернувся, ледь не зачепивши плечем Ґевіна, підійшов до свого робочого столу і всівшись за термінал відключив слуховий модуль, повністю поринувши в роботу.
— Пф! Гадаєш, що ти мені так в біса потрібен, що я буду шукати причини своєї ненависті до тебе? Та йди ти на хуй, зарозумілий шмат електромеханічного лайна! Мені на тебе абсолютно по-ї-ба-ти! — восьмисотий ніяк не відреагував, і Рід запідозрив, що той його цілеспрямовано ігнорує.
Він поклацав пальцями над його вухом, і коли реакції не відбулось, помахав перед оптичними модулями рукою. Коннор, навіть не дивлячись, ткнув йому середній палець і зімкнув повіки. Детектив «парою ласкавих» облаяв напарника, махнув рукою, та пішов до виходу. RK800 трохи розплющив очі, та провівши його поглядом повернувся до оформлення звітів.
***
— «Ненавиджу бісові машини… Ненавиджу бісових жінок… Всіх ненавиджу», — Ґевін напихався заздалегідь замовленою вечерею, запиваючи не вином, як планував, а улюбленим віскі.
На душі було геть погано і відчувалась дивна, висмоктуюча, як та чорна діра, порожнеча. Не було ні жалю, ні образи, ні гніву, ні люті. Тільки зяюча чорна прірва, після чергової іллюзії, що він хоч комусь, хоч трохи потрібен. Втім, всі ці «повітряні фортеці» руйнувались уже далеко не вперше. Він вже звик розчаровуватись і витравлювати із пам’яті гарні спогади. Ситуація з Ліннет не буде виключенням.
— «Ну що, Рід, вже змирився з тим, що приречений бути самотнім?» — мерзотний внутрішній голос вколов нагадуванням про заткнуте подалі небажання визнавати власну безнадійність.
— Мені ніхто не потрібен. Я сам по собі. Мені добре бути одному. Я не потребую присутності когось ще. Секс можна купити, а кохання… Та хай йому грець! — відповідав уголос детектив, допиваючи з майже порожньої пляшки. — Блядь, дожився, розмовляю сам з собою…
***
Вихідні Ґевін провів у самітництві: диван, телевізор та недоторканий запас алкоголю, який закінчився у вечір суботи, а в неділю довелось тверезіти, бо лінь не дала піти за новою порцією.
В понеділок вранці він виглядав нічим не краще зомбака із фільмів про ходячих мерців. Хіба що був не в дранті та з непошкодженими частинами тіла. Відносно непошкодженими. Синці ще не всі зникли.
Коннор сидів за робочим столом і, не відвертаючись від терміналу, кинув чергове:
— Доброго ранку, детективе.
— Може в тебе він і добрий, а у людей завжди гівняний, - з’ївся Рід.
— Може він гівняний тому, що ви самі обхезались? — детектив аж підскочив.
Тіло моментально пройняло бадьорістю та енергією і різко з’явилось бажання зайнятись боксом без рукавиць прямо тут, посеред офісу, та ще й під наглядом рефері-капітана.
— Ти що там гавкнув, послід серійного виробництва? Давно ствол не облизував, га?
— А ви давно не лизали мої туфлі. Розслабтесь, детективе, я сьогодні вже їх начистив, тому додаткового полірування вони не потребують, — мимо сутечки проходила Тіна і, звісно, не змогла змовчати.
— О-о, так, крихітко! Ти його урив і закопав! Рід, визнай вже, що цей «лускунчик» здатен ламати навіть такі міцні горішки, як ти.
— Та пішли ви… Ненавиджу вас. Ненавиджу вас всіх! — гаркнув на весь офіс Ґевін, вибігаючи на всіх парах в кімнату відпочинку за чашкою кави.
Коннор лише знизав плечим і прослідував за ним.