Blame It on My Youth

Знадобився час і домовленість із Моріямою, але Ендрю й Ніл отримали дозвіл на взяття опіки й усиновлення дитини.

Приїзд до будинку — це полегшення. Зараз дев’ята вечора, а вони були в дорозі й летіли, по суті, увесь день. Ніл відмикає двері, довіряючи Ендрю взяти валізу, і вперше за три дні вдихає на повні груди. Діти тут, і вони в безпеці, а це вже щось.

Ходити по магазинах — суцільне випробування.

Наступний день здається іншим всесвітом.

— Як це — грати в ексі? Дуже жорстоко? — запитує Пейдж за три секунди після того, як побачила, як Ніл та Ендрю спускаються сходами. Вона виглядає не зовсім ясноокою та пухнастою, але майже розслабленою. Виспаною, можливо.

Наступного ранку Ніл прокидається з думкою, що вони дійсно повинні запросити Райлі.

Стукіт в двері - Аарон і Кейтлін прийшли, і доки Ніл відчиняв двері, вони встигли зайти всередину.

Фредді випадає з рук Кейтлін разом з безліччю іграшок, які повинні були хоч якось зайняти його.  

Ось ця історія:

Одного дня, майже за сім років до початку нашої історії, Ніл прокинувся.

— Вони нічого не знають, — каже Ніл, і, можливо, він трохи панікує, але Райлі, здається, не звертає на це уваги. — Вони нічого не знають. Райлі.

— Можливо, тобі варто просто сказати їм, — мовить вона, відвертаючись від нього, щоб запхати собі під кофту дезодорант.

А потім знову ранок. 

Соціальні служби не вибивають їхні двері, як і поліція.

 Звичайнісінький ранок.

Райлі стукається з Нілом кулаками, коли приходить на стадіон, і, так, у нього є хороші друзі.

— То як все пройшло? — запитує Кевін.  

— Я пробігся по числах, — оголошує Ніл наступного ранку за сніданком.