Стукіт в двері - Аарон і Кейтлін прийшли, і доки Ніл відчиняв двері, вони встигли зайти всередину.
Фредді випадає з рук Кейтлін разом з безліччю іграшок, які повинні були хоч якось зайняти його.
— Привіт! — затамувавши подих, з усмішкою каже Кейтлін. — Вибач, я тільки… — іграшки опиняються у передпокої. Аарон зачиняє за собою двері і киває Ендрю.
— Ви, мабуть, дівчата! — каже Кейтлін, коли Фредді скрикує. — Я Кейтлін, дружина Аарона.
— Я Наталі, — мовить одна, дивлячись на руки Кейтлін з жахом людини, яка очікує, що її обіймуть.
— Я Пейдж, — відказує друга з тим самим виразом обличчя.
Кейтлін читає це з легкістю особи, яка знає Ендрю довше, ніж їй хотілося б, і опускає руки:
— Приємно познайомитися з вами! Як довго ви тут живете? Тиждень?
— З вівторка, — відповідає Наталі.
— О, і як вам тут?
Ніл обертається і хапає Фредді, коли той розглядає найближчу розетку.
— Варто було зустрічатись у вас вдома, — каже він Аарону, кладучи Фредді посеред своєї купи іграшок.
— У нас все гаразд, — говорить Наталі.
— Кейтлін нам не дозволить, — бурмоче Аарон. — Я намагався. Вона каже, що в будинку завеликий безлад.
— В яку школу ви ходите? — запитує Кейтлін.
— Принаймні, вона захищена від немовлят, — розчаровано каже Ніл. Яке йому діло до якогось безладу?
— Школа Джорджа Буша, — відповідає Наталі.
— Я так і сказав, — мовить Аарон, — але вона каже, що ми можемо вберегти Фредді від неприємностей.
Ніл відсуває Фредді, коли Кінґ виходить з кухні, і Аарон хапає Кінґа, коли Фредді тягнеться до нього.
— Гарна? Тобі подобається? Ми намагаємося вирішити, чи варто Фредді йти до приватної школи. Наступного року ми, звісно, збираємося записати його до школи Монтессорі, але чи варто нам це продовжувати — це вже інше питання… Ніле, — відказує вона, і Джостен розвертається та хапає Фредді, перш ніж той встигає зробити більше двох кроків сходами вгору.
— Треба було взяти його манеж, — каже Аарон. — Як думаєш, Наталі та Пейдж захочуть з ним погратися? Поглянь, він такий милий.
Ніл дивиться на Фредді, який хапає його липкими рученятами, і на Наталі та Пейдж, які виглядають так, ніби зовсім не підписувалися на все це.
— Все гаразд, — мовить Наталі.
— Звичайно, нам треба провести більше досліджень, — каже Кейтлін, — але Ендрю вибрав Джорджа Буша, і я думаю, що це дуже добрий знак, чи не так?
Ніл кладе Фредді до його гори іграшок.
— Так, — відповідає Наталі.
Кейтлін усміхається, цілком законно щаслива, і шукає сина. Вона дивиться на Ніла і шукає знову, насупившись.
— Ми купили свіжий базилік, — каже Джостен, відводячи її. Відводить і Аарона, який, за підказкою Кейтлін, уважно вдивляється в обличчя Ніла. — І петрушку.
— О, добре, — говорить Кейтлін. Вона розуміє натяк і повертається до кухні. — Ендрю, овочі чи курку?
Міньярд кидає багатостраждальний погляд в сторону Ніла, але відповідає:
— Я візьму курку, — це розумний хід. Кейтлін може взяти на руки Фредді, тримаючи паралельно гриби, але Ендрю не може доторкнутися до нього, тримаючи сиру курку.
— Татку! — кричить Фредді.
Аарон усміхається, а Ендрю виглядає куди менш багатостраждальним.
Зрештою, саме тому вони всі продовжують зустрічатись. Ендрю подобається знати, що Аарон щасливий. І він щасливий; це видно з кожного погляду на Кейтлін та їхнього сина.
— Ого, — мовить Наталі. — Це так ти виглядав би, якби усміхався, коли-небудь?
Ендрю дивиться через плече на неї, а потім на все ще усміхненого Аарона.
— Ні.
Ніл подивився на Пейдж вчасно, щоб помітити, як вона веде війну проти самої себе: мовчати чи піддатися своїй цікавості?
Цікавість перемагає.
— Звідки ти знаєш?
— Ти не знаєш, як він виглядає, коли усміхається? — запитує Аарон.
— Він ніколи не усміхається, — роздратовано відповідає Наталі. — То звідки нам знати?
— Ви їх не шукали? — запитує Аарон, неуважно розмахуючи динозавром перед обличчям Фредді.
— Ні. Коли ти перестав усміхатися? — запитує Пейдж, ідучи за Ендрю на кухню. Наталі йде за нею, а Ніл — за нею, чекає, спостерігає. Він не знає, як змінити тему так, щоб цього ніхто не помітив.
— Коли мені було 11, — каже Ендрю.
Навіть коли Кейтлін перебирає овочі, Джостен бачить, як вона здригається.
— Чому в інтернеті є фотографії, де ти усміхаєшся, все ще будучи дитиною?
— Нічого подібного.
Ніл повинен це припинити. Ендрю просто стоїть і дивиться на упаковку з курятиною.
Але він продовжує відповідати. І Ніл не знає, як це зупинити, не роздратувавши Пейдж, не розлютивши Наталі. Для Кейтлін і Аарона було б очевидно, що Джостен обриває дискусію, але Аарон до цього звик, а для Кейтлін це не так вже й важливо. Принаймні, знає вона чи ні про те, які секрети зберігаються, не викликає у Ніла занепокоєння. Але він не дуже хоче, щоб Наталі та Пейдж знали про це, і він гадки не має, як зупинити їхні запитання, не відкинувши їх на вісім кроків назад.
— Тоді чому на фотографіях ти усміхнений?
Аарон здається і піднімає Фредді.
— З тих часів, коли він був під наркотиками, — каже він, намагаючись змусити Фредді триматися за динозавра, але йому це не вдається.
Аарон дивиться на тишу з боку дівчат.
— Ви не знали? — запитує він.
— Ні. Що не знали? Про які наркотики? Наркотичні засоби. Типу, хтось зробив це з тобою? Або ти був наркоманом? — запитує Пейдж.
— Він був на антипсихотичних препаратах, — відповідає Аарон, виглядаючи занепокоєно. — Вибач. Я думав, ти знаєш.
— Ти й досі їх приймаєш? — продовжує запитувати одна з дівчат.
— Ні, — відказує Ендрю, одна рука напівзігнута, ніби він збирається відкрити упаковку з куркою.
— Але ж ти не психопат, — в’їдливо мовить Наталі. — Тож це не могли бути антипсихотичні препарати. Або тобі щось підмішали? Або ти приймав їх для розваги?
— Ти виглядаєш дуже впевненою у багатьох речах, — каже Ендрю, беручи ножиці і розрізаючи упаковку з курятиною.
— Що ти приймав? — запитує вона.
Фредді кидає динозавра на землю. Аарон не рухається. Кейтлін залишила овочі і завмерла.
Ендрю обережно кладе ножиці на стіл.
Ніл підходить до шафи і бере склянку.
— Експериментальні антидепресанти, — відповідає Ендрю, чітко вимовляючи кожен склад.
— Експериментальні? — запитує Пейдж, як по команді.
Джостен кидає туди кубики льоду. Багато. У склянці буде більше кубиків льоду, ніж рідкої води.
— Я був ідеальним піддослідним, — продовжує хлопець. — З піддослідним, який перебуває на межі нелюдського, треба поводитися якомога гуманніше, — каже він. — Ендрю Міньярд деструктивний і безрадісний, і будь-які заходи, які зараз можна вжити, повинні бути розглянуті. Існує закон, який називається правом на спробу, згідно з яким люди на межі смерті можуть спробувати неперевірені методи лікування — вони все одно помруть, і гірше від того, що ліки не спрацюють, не стане. А якщо воно спрацює, то це чудово для науки.
Ніл наповнює склянку холодною водою, слухаючи, як хрумтить лід.
— Неважко обійти закон. Я мав би бути вдячним, що вони взагалі це зробили. Це врятувало мене від в’язниці. Вони дали мені пігулки, і я був такий щасливий, а потім я почав жити своїм нормальним життям, з усмішкою на обличчі, гарним настроєм у повітрі і мозком, що гуде…
Він крутиться, шукає, а Ніл вже поруч, пхає холодну склянку з водою в груди парубку. Він рефлекторно бере склянку, та шок від холоду зупиняє його на півдорозі. Міньярд робить ковток.
— Як називався препарат? — запитала Пейдж.
— Це не має значення.
— А якщо має?
— Не має. Його зняли з продажу через рік після того, як я пройшов реабілітацію.
Ніл добре пам’ятає, як розлютився Ендрю. Він отримав листа, в якому повідомлялося, що дослідження, в якому він технічно брав участь, було припинено; учасники повідомляли про надзвичайні побічні ефекти, включаючи втрату здатності належним чином обробляти емоції або негативні події, і більшість з них були відлучені від препаратів протягом місяця після початку прийому.
Ендрю розірвав листа на шматки.
Ніл зачинився з ним у ванній кімнаті, і Ендрю лютував, мовчки, несамовито, доки Джостен не заштовхав його в холодну ванну. А потім хлопець зателефонував Бі, і Міньярд поїхав на сеанс невідкладної терапії.
— Це добре, — каже Пейдж. — Правда? Ти зрадів, коли дізнався?
Ендрю саркастично дивиться на свою склянку з водою.
— Це був єдиний раз, коли Ніл злякався мене.
Ніл хмуриться.
— Ні, не злякався.
Ендрю милостиво піднімає брову.
— Ти забрав мої ножі.
Джостен відкриває рота, а потім знову закриває.
Ендрю нахиляє голову: «Бачиш?» — і повертається до курки, вивалюючи шматки на обробну дошку.
— Я не боявся, — мовить Ніл чеською, — що ти пораниш мене. Я боявся, що ти пораниш себе.
Міньярд застигає.
Напруга пронизує його плечі і спину, яку Ніл вміє читати, як книгу, кожне слово в якій написано мовою, якою говорить Ніл.
Ендрю хоче щось кинути.
Він хоче кинути ніж.
Він не може зробити нічого.
За дві секунди Ендрю збирається засунути його туди, де він більше нікому не зашкодить.
Ніл відкидає обережність на вітер. З Наталі та Пейдж він розбереться пізніше, а зараз йому треба щось сказати — він відкриває рота…
— Ну, все йде чудово, — мовить Наталі, і в її голосі лунає сарказм. — Це що, щомісячна штука?
Напруга витікає з Ендрю. Не вимикається, але згасає. Ніл на мить заплющує очі, полегшення розливається по його венах, як адреналін.
Фредді простягає руку і хапає Ніла за сорочку.
— Ага, — каже Ендрю, нарізаючи курку на акуратні шматочки.
— Я не знав, — говорить Аарон, очевидно, не помічаючи, як Фредді вислизає з його рук. — Ендрю, ти мені не казав.
— А ти й не питав, — байдуже відповідає той.
Ніл простягає руку і забирає Фредді у Аарона, який ледь помічає.
— О, — каже Кейтлін, майже здивовано. — Ти був на…
— Так.
— Хіба вони не зняли всіх з нього через місяць чи щось таке? Бо побічні ефекти були нестерпні.
— Не всіх. Дехто з нас отримав, — шматок курки намагається перескочити через стіл, і Ендрю хапає його — «особливе лікування».
— Це якесь блядство, — гаряче мовить Аарон.
— Ти трохи запізнився на вечірку обурення.
— Ти мені не казав!
— Сам розберешся.
— Він знав? — запитує Аарон, тицяючи пальцем у Джостена. Він бачить Фредді на руках у Ніла, який грається з ґудзиками на його хенлі, і, здається, здивований цим.
— Так, — відповідає Ендрю.
— Ми не можемо всі бути Нілом!
— Ні. Ні, не можемо. Аароне.
Ендрю озирається через плече.
— Ти нічого не міг зробити, коли я був на них, і думка про те, що я психопат, тримала всіх подалі від мене. Якби ти сам не здогадався, я б не став тобі розповідати. Але мені шкода, що я не сказав тобі постфактум.
Аарон приголомшено мовчить, а Ендрю озирається на свою курку.
Ніл відкриває рота, щоб сказати.. що?
— Кейтлін — нейрохірург, — говорить він.
Пейдж, благослови її господь, хапається за це.
— Скільки ти заробляєш? Чому ти вирішила стати нейрохірургом?
Ніл зітхає з полегшенням, коли та відповідає; якщо є охочі слухачі — Кейтлін може говорити годинами, а Пейдж — ніхто інший, як охочий слухач.
Джостен, більше не турбуючись про Ендрю, спускає Фредді на землю і наступні 45 хвилин ходить за ним по всьому будинку, рятуючи дитину з ситуацій, я не були небезпечними самі по собі, але якимось чином стали такими. Боже, він такий радий, що дівчата вже підлітки.
Немовлята — вже занадто. Вони весь час на межі фатальних нещасних випадків. Як Кейтлін і Аарон готові випустити з поля зору цей маленький магніт смерті, Ніл не розумів, і чому вони дозволяють йому — з усіх людей, саме Нілу — піклуватися про Фредді, залишається загадкою. Чоловік майже впевнений, що його аура змушує людей спонтанно генерувати травми.
Під час вечері Пейдж і Наталі уплітають їжу, і Пейдж повертається до Аарона та каже:
— Тебе теж усиновили?
Той з жахом дивиться на те, що опинився в центрі уваги, але ні Ніл, ні Ендрю не піднімаються, щоб врятувати його.
— На кілька днів після народження. Мама спочатку взагалі не хотіла дітей, а потім вирішила, що впорається лише з одним.
— Тому ми її не бачили?
— Вона померла.
— О, співчуваю. Як вона померла?
— Автокатастрофа.
— О, це відстій. У нас колись була прийомна мама, яку збив п’яний водій.
Аарон виглядає відчайдушно невпевненим у тому, як відповісти на це.
— Просто звичайна стара аварія, — мовить він нарешті.
— Хіба існує така річ, як звичайна стара автокатастрофа зі смертельним наслідком?
Аарон дивиться на Ніла, який знизує плечима — він не винний, що Пейдж така допитлива.
— Ендрю знає про це більше, ніж я, — відказує він, ігноруючи погляд Ендрю. — Він був у машині, коли це сталося.
— Тоді тобі дуже пощастило, що ти вижив, якщо цього було достатньо, щоб убити її, — каже дівчинка. — У що вона врізалася?
— Я спричинив аварію, — говорить Ендрю. — Я її вбив.
Аарон впускає виделку.
Ніл заплющує очі.
Що він може зробити, щоб виправити ситуацію?
Як він може це покращити?
Можливо, Ендрю може сказати, що він пожартував. Це, мабуть, не спрацює. Що ж, це виховання було цікавим маленьким експериментом. Який термін покарання за вбивство?
— О, — мовить Пейдж, очевидно, незворушно. — Чому?
Джостен розплющує очі вчасно, щоб побачити перелякане обличчя Кейтлін.
— Що? — вона обмінюється поглядом з Аароном, який став білим як полотно. Ніл може лише уявити, що його власне обличчя має такий самий відтінок.
— Ти не знала? — незворушно запитує Ендрю у Кейтлін. Нілу доведеться з ним поговорити. Це щоб поглумитися над Аароном?
— Аарон сказав мені, але я… — вона махає рукою, Наталі та Пейдж, які здивовано дивляться на те, що їм махають, і абсолютно не зважають на те, що їхній прийомний батько — вбивця. — Хіба ви не повинні бути більш наляканими?
— Я ще не знаю, — відказує Пейдж. — Тобто, ти вбив її за те, що вона відмовилася від тебе? Це звучить як нерозумне покарання, я думаю, напевно. Чи це було щось інше? Це був самозахист?
— Інстинкт захисту Пейдж, — каже Ендрю, і Наталі та Пейдж кивають на знак розуміння.
— Що? — запитує Аарон.
Ендрю відмахується. Аарон відкриває рота, напевно, щоб запитати, про що, в біса, він думав, розповідаючи дітям, що вбив Тільду — Ніл шокований тим, що опинився на боці Аарона, — але Пейдж знаходить слова швидше.
— Гей, Ніле, а як щодо твоїх батьків?
— Обидва померли, — відповідає чоловік.
— О, зачекай. Зачекай, ти казав, що твій тато помер. А як щодо твоєї мами? Як вона померла?
— Тато вбив її.
— Ох.
Тиша на три благословенні секунди.
— Де вона похована?
— У Каліфорнії.
— Оу. Чому вона похована в Каліфорнії?
— Тому що там вона померла.
— Так, але хіба вам не треба було купувати ділянку і все таке? Ви могли б її перевезти.
— Це не ввічлива розмова за вечерею, — дипломатично відповідає Ніл.
— А смерть моєї мами — так? — запитує Аарон.
— Ну, ні, — визнає Ніл.
— Гаразд, — каже Пейдж, — але ввічлива розмова за вечерею — це вигадка, щоб змусити дітей замовкнути. Мені заткатись? Я можу.
Ендрю дивиться на Ніла, і йому весело. Він думає, що це блядство смішне.
Це частина його звичайної херні — тримати Аарона близько, але, господи, не надто близько. І по його обличчю видно - він упевнений, що дітям буде байдуже. Здається, смерть їх не дуже турбує.
— Я не думаю, що тобі потрібно замовкнути, — каже Кейтлін. — Я маю на увазі — наскільки погано це може бути? Ніл? — вона дивиться на нього, ніби кажучи, що вона просто допитлива дитина. Будь ласка, боже, дай їй щось цікаве, окрім вбивства, яке скоїв Ендрю.
Ніл зітхає.
— Її побили монтировкою, відвезли дуже далеко, і вона померла від внутрішньої кровотечі в машині, коли ми були на пляжі в Каліфорнії. Я не міг зняти її з сидіння, тому спалив машину з нею всередині, поклав кістки в рюкзак, пройшов кілька миль пішки і поховав її.
Пейдж виглядає так, ніби шкодує про те, що відкрила рота, навіть коли каже:
— Чому ти не зміг зняти її з сидіння?
— Звук засохлої крові, що роздирає вініл — це занадто, — відказує Ніл. — Це було трохи занадто.
— Ох.
Тиша.
Обличчя Пейдж смикається.
Ніл це бачить.
Вона збирається поставити запитання, на яке Ніл не зможе відповісти, і тоді це буде ціла історія, а Кейтлін і Аарон тут, і Джостен не зможе з цим впоратися.
— Як твій племінник? — запитує Ніл у Кейтлін.
Вона сяє, щиро зрадівши можливості поговорити про що завгодно, окрім мертвих батьків.
— О, у нього все чудово!
Через двадцять хвилин вона все ще продовжує.
Наталі кидає погляд на Ніла, але крім цього, його відволікаючий маневр виявився успішним.
Зрештою, Аарон піднімає Фредді в повітря, перекидає його через плече і, сміючись, виносить його за двері, а той кричить від радості на всю округу. Ніл та Ендрю допомагають Кейтлін віднести іграшки до машини — дівчина обіймає Ніла, а потім вони їдуть.
Хлопці повертаються до будинку, зачиняють двері й замикають їх на ключ. У безпеці. Ніл проводить рукою по волоссю.
— Терпіти не можу її племінника.
— Ти його навіть ніколи не бачив.
— Ти теж його ненавидиш.
— Тільки тому, що я не можу витримати, коли чую про нього так багато.
— Ви, хлопці, робите це щомісяця? — запитує Пейдж, і Ніл відвертається від дверей, щоб побачити, що вона тримає Кінґа на руках.
— Це був чортів безлад, — каже Наталі.
— Але ви, дівчата, чудово впоралися, — мовить Ендрю. — Продовжуйте ставити такі запитання, і вони, можливо, не прийдуть до нас наступного місяця.
Наталі схрещує руки.
— Ти б засмутився, якби вони не прийшли.
— Я знаю.
Вона виглядає абсолютно обеззброєною — Наталі очікувала більшої суперечки.
Ніл чекає згадки про вбивство, але її немає. Вони прибирають. Вони дивляться фільм. Зрештою, вони лягають спати, і Ніл накидається на Ендрю.
— Якого біса, Дрю?
Ендрю виглядає здивованим.
— Що?
— Навіщо ти їм це сказав?
Він знизує плечима.
— Я не думав, що їм буде цікаво. І я мав рацію.
Ніл йде за ним у ванну.
— Дрю.
— Наталі вдарила ножем людину, а ти знаєш не гірше за мене, що аматори не ставлять собі за мету поранити. Вона схопила ніж не в надії затримати його. Будь-що, що не вбило б його, було б недостатньо, щоб зупинити. Це двоє дітей, які чудово розуміють, що означає вирішити, що вбивство — єдиний вихід.
Ніл закриває обличчя долонями. Вода з раковини тече.
Він робить глибокий вдих.
Усе гаразд.
Все вийшло добре. Ендрю має рацію, все вийшло добре, і немає причин для паніки.
Щось мокре штовхає його руку — Джостен підводить погляд і бачить, що Ендрю тицяє йому зубну щітку, на якій вже є паста. Ніл бере її, бо не має нічого кращого.
— Вибач, — просить Ендрю. — Я скажу тобі, перш ніж скажу їм щось інше.
Ніл махає рукою.
— Гадаю, все вийшло добре. Господи, але все ж, Дрю.
Ендрю бере його вільну руку.
— Мені дуже шкода, — каже він з повним ротом зубної пасти.
Ніл наштовхується плечем на плече Міньярда.
— Одного дня, — мовить він, засовуючи зубну щітку в рот, — когось із нас посадять до в’язниці.
Ендрю прополіскує рот.
— Ми втечемо, — каже він так, ніби це логічна відповідь. За роки, що минули відтоді, як він перестав бігати, Ніл зрозумів, що втеча не є логічною відповіддю. — Вони ніколи нас не знайдуть.
— Де ми сховаємося?
— Де завгодно. Скрізь. Монтана. Нова Зеландія. Ґренландія. Там, де нікому не буде до нас діла, — Ендрю вимовляє слова недбало, ніби висмикує їх з голови.
Партнер дивиться на нього. Ендрю не часто буває легковажним.
— Ти ж це не серйозно.
Той корчить гримасу.
— Чому я не можу бути серйозним?
— Окрім очевидного?
— Так.
— Аарон. Нікі.
Ендрю скорчив ще одну гримасу, ще більш огидну, ніж попередня.
— Сім’я.
— У нас ніколи не було медового місяця.
— Ми були у 18 відпустках.
— Звісно, але всі вони були в якихось туристичних місцях. А що, якщо ми просто поїдемо в.. не знаю — Ісландію на місяць? Ми могли б навіть міняти готелі, щоб було веселіше. Гуляти. Їсти морозиво. Зависати в готельному номері.
Ендрю дивиться на Ніла.
— Ти намагаєшся мене підкупити?
— Чим? Щоб я щось зробив?
— Вільним від відповідальності часом, щоб добре поводився?
— Гадаю, це більше схоже на винагороду, ніж на хабар.
— Вибач. Я не хотів змушувати тебе нервувати.
— Я вже пробачив тебе, — мовить Ніл. — Не розповідай їм про інші незаконні речі, які ти робив.
— Я не можу розповісти їм про крекерний пил?
— Поганий прецедент.
— Пияцтво неповнолітніх?
— Дуже поганий прецедент.
Ендрю замовкає на хвилину, поки Ніл вмивається.
— Ти під наркотою?
— Заради бога, Дрю, будь ласка, не треба.
— Ти смієшся.
— Ну, звісно, але…
— Тепер ми можемо йти спати, — вирішує Міньярд.
Ніл закочує очі, але цілує Ендрю в лоб і йде слідом за ним до ліжка.
— Ми не можемо поїхати у місячну відпустку, — каже той, лягаючи в ліжко, підпираючи голову однією рукою, щоб дивитися на Ніла. — Це означало б або залишити дітей на місяць, або вивезти їх з країни на місяць.
— Що ж, тоді нам доведеться просто почекати, — мовить Ніл, беручи вільну руку Ендрю і проводячи пальцем по його нігтях. — поки їх не заберуть у іншу родину. Наприкінці року.
— Що?
— Вони хотіли один рік, — нагадує йому Ніл.
— Це не означає, що вони поїдуть після його закінчення.
Джостен піднімає очі на Ендрю. У слабкому світлі вуличного ліхтаря, що розливається на підвіконні, Ендрю виглядає стурбованим — стурбованим думкою про те, що діти поїдуть.
— Я маю на увазі, якщо ми їх не удочеримо, вони колись підуть, — зазначає Ніл.
Ендрю це ненавидить.
— Ну, може й ні, — каже Ніл, намагаючись його заспокоїти. — Може, вони захочуть залишитися.
— Ти б хотів їх удочерити? — запитує Ендрю.
Ніл відкриває рота, але нічого не може сказати.
Це безглузде запитання. Він не може мати дітей. Він технічно член мафії. Він ніколи, нізащо не буде в безпеці, ні по-справжньому, ні в якомусь значущому сенсі, і ніхто не буде прив’язаний до нього. І як він може удочерити Наталі і Пейдж? Вони навіть не знають, як він виглядає.
Ендрю чекає.
— Я не знаю, — зрештою каже Ніл.
Ендрю чекає.
— Не те, — намагається Ніл, розмірковуючи вголос, — щоб я мав якісь проблеми з ними, чи з тим, що вони будуть поруч завжди, просто… — він шукає слова, які б описали його побоювання. — Яка дитина коли-небудь вибере мене? Я маю на увазі — весь у шрамах, не можу вийти на вулицю, щоб не ловити на собі погляди, технічно є членом мафії. Я знаю, що і Кевін, і Жан мають дітей, але ми всі досі в мафії через мене. Я диктував умови, я був посередником. І причиною цього було те, що для Ічіро мій батько був кимось. Кому б це сподобалося? Хто хотів би, щоб їхній батько був такою людиною, хто хотів би бути онуками М’ясника? А вони навіть не знають. Вони навіть не знають, як я виглядаю.
Ендрю переплітає їх з Нілом пальці, очевидно, втомившись від того, що чоловік вовтузиться з руками Ендрю.
— Ти хочеш сказати, що це ти домовився з босом мафії і врятував своє життя, життя Кевіна і життя Жана. Це ти зайшов до кімнати зі своїм батьком і вийшов звідти живим. Ти не несеш відповідальності за лайно Натана, Ніле, і не твоя провина, що ти не зміг перемогти всю японську мафію. І взагалі, — каже він, відсмикуючи руку і затуляючи нею рота Нілу, коли той намагається протестувати, — яка різниця? Ти народився у паскудних батьків і розплачуєшся за їхні помилки, і у той же час, можливо, ти будеш чудовим батьком, і, можливо, вони захочуть бути твоїми доньками. О, ти став таким білим, що я можу бачити тебе без світла.
— Доньками, — мовить Ніл у долоню Ендрю.
Той пирхає, піднімаючи руку на півдюйма
— А що з ними?
— Я не можу мати доньок.
— Чому?
— Я — це я.
— Вітаю. Ти вчишся відрізняти себе від решти світу. Більшість людей вчаться цьому у віці шести-семи місяців; ти трохи відстаєш, але в цьому немає нічого соромного.
— Придурок. Я не тато.
— Ні, не тато. Якщо тільки ти мені чогось не розповів.
— Ти знаєш, що я маю на увазі.
— Можливо. Трохи.
— Ти теж будеш батьком. Думаєш про своїх доньок?
— О, це було нечесно, тепер я знаю, що ти маєш на увазі, виродку. Ісусе.
Ніл сміється.
— Я ніколи не був відомий своєю спортивною поведінкою чи чесною грою.
Ендрю закочує очі, нахиляється і цілує Ніла в ніс.
— Ми ще не закінчили, — каже Джостен, обіймаючи партнера за плечі. — Як ти тримаєшся?
— Тримаюсь чого?
— Після того вечора, — мовить він. — Коли ти розповів про свої наркотики.
Ніл відчуває, як Ендрю завмирає, а потім дозволяє руці, що тримала його, зігнутися, що призводить до контрольованого падіння на груди Джостена.
— Зі мною все гаразд.
— Мм. Ти маєш на увазі, все гаразд, чи просто, типу, все гаразд?
— Ти ж не англійська філологія.
— Ти — Йода, так. Відповідай на запитання.
Ендрю зітхає на ключиці Ніла.
— Не очікував цього. Забув тримати простір в голові. Але тепер усе гаразд.
Джостен гладить волосся Міньярда.
— Вибач, що не давав тобі спокою останні два місяці.
— Ніхто мені нічого не дає.
— Тоді вибач, що я нічого не сказав.
— У тебе теж був стрес.
— Ми могли б на ніч помінятися місцями.
— Тоді наступного разу.
Ніл не може просити про більше. Натомість він відштовхує Ендрю від себе. Міньярд погоджується, що сьогодні він — маленька ложка, і дозволяє Нілу вигинатися навколо нього.
Джостен чекає, поки Ендрю заспокоїться — і думає про те, скільки часу минуло, поки той відчув себе достатньо безпечно, щоб заснути з Нілом за спиною, — а потім заплющує очі, рахує вдихи Ендрю і засинає сам.
Понеділок, порівняно з неділею, — це абсолютне полегшення.
У Ендрю та Ніла вихідний, і вони не встають з дівчатами. Ніл вирішив, що вони цілком здатні приготувати собі сніданок і дістатися до автобусної зупинки, і коли він чує, як вчасно відчиняються і зачиняються вхідні двері, то розуміє, що був правий.
Міньярд розплющує очі й дивиться на Ніла. Спокійний. Задоволений. День, звісно, нелегкий, але лінивий.
Джостен виходить на пробіжку. Його звичайні п’ять миль, зигзагами через район, кілька миль вздовж шосе, а потім назад у район.
Вони з Ендрю перуть білизну в пральні. Ніл помічає, що там є шкільна форма, але немає шкарпеток і спідньої білизни. Його це в принципі влаштовує; він не дуже хоче бачити спідню білизну дітей. Але колись їм доведеться прати свої речі. Він робить собі замітку, щоб нагадати їм про це.
Ніл прибирає у ванних кімнатах, а Ендрю в інших кімнатах будинку.
Чомусь замість того, щоб почуватися продуктивним, хлопець відчуває себе лінивим.
Він перераховує, що є на кухні; їм, мабуть, варто було б взяти з собою дівчат за продуктами, тож він поки що не хоче йти. Він накладає макіяж.
Вони з Ендрю обідають: апельсини та фісташки. Більшого вони зараз не хочуть.
День все ще важкий, але досі лінивий.
Ніл падає на диван і вмикає телевізор. Ендрю смикає його за ноги, поки той не лягає, а потім він залазить на нього зверху, ноги між ніг Ніла, голова на його грудях, Ніл змикає руки на спині Ендрю, і той зітхає.
Задоволений.
Спокійно.
Будинок чистий. Приємно пахне. Вентилятор дме вітер в обличчя Нілу. Він вдихає шампунь Ендрю, заплющує очі від вітру. Сер застрибує на Ендрю, але той, здається, не переймається і не заперечує.
— Ви що, хлопці, весь час дрімаєте?
Ніл розплющує очі і бачить, що над ними стоїть Наталі.
Ендрю вже прокинувся і дивиться на неї.
— Ні, — відповідає Ніл.
Наталі закочує очі.
— Я хочу на пробіжку.
— Гаразд, — мовить він.
Вона дивиться на нього.
— Ох. Гаразд. Дай мені хвилинку, мені треба встати.
Ендрю не показує жодних ознак бажання рухатися.
Ніл зустрічається з Міньярдом поглядом.
Той зітхає, тягнеться до себе ззаду, щоб відштовхнути Сера, і намагається піднятися.
Погляд Наталі безжальний. Вона розвертається і прямує нагору, щоб переодягнутися.
Ніл зривається на ноги, затинаючись. Його ліва нога заніміла — він ворушить нею, намагаючись пройти повз голки, тримаючись за Ендрю, щоб утримати рівновагу. Зрештою, він цілує Ендрю у скроню. Хоче переодягнутися, але — ні. Він уже в спортивних штанях і світшоті; у що він збирається переодягнутися? В інші спортивні штани? Усвідомлює, що все ще стоїть, поклавши лікоть на плече Ендрю, і не може змусити себе подбати про себе. Цілує Міньярда в ніс, вилицю, куточок ока, дивується, якої частини обличчя Ендрю торкалися губи Ніла. Ендрю нудьгує і повертає голову, підставляючи свій рот так, щоб Ніл міг поцілувати його, а це дуже зручно.
— Ви закінчили?
Ніл піднімає голову і бачить, що Наталі вже одягнена і готова.
— Можливо, що так.
Вона повертається до дверей.
Ніл вихоплює ще один поцілунок, перш ніж розвертається, щоб піти за нею за двері.
— Я хочу сьогодні більше бігати, — каже вона, коли вони спускаються під’їзною дорогою. — Чотири милі.
Ніл знизує плечима.
— Гаразд.
Вони біжать.
Макіяж Ніла тримається.
Вони заходять всередину, Наталі киває Нілу і йде нагору.
Ніл заходить до вітальні, де Пейдж та Ендрю дивляться «Мисливців за привидами» — фільм, який Ніл безмежно любить; вони лише на п’ятій хвилині. Джостен сідає на диван. Ендрю піднімає Сера з колін, розвертається, щоб покласти свою голову на коліна Нілу, кладе Сера собі на груди і повертає голову, як сова, щоб озирнутися на телевізор.
Нагорі вмикається душ, і через п’ятнадцять хвилин вимикається.
До них приєднується Наталі.
Вечеря. Домашнє завдання. Хлопці допомагають їм з німецькою; потім Ніл з математикою, а Ендрю з англійською, і це просто день, просто ледачий день, і Ніл думає, що, можливо, якби Мері могла його бачити, вона була б не проти цього. Може, навіть пишалася б. Ніл тримає Ендрю за руку під столом.
Незалежно від того, що подумала б Мері, вирішує Ніл, він дуже пишається собою.
Він піднімає руку Ендрю для мимовільного поцілунку і вчасно піднімає очі, щоб зловити погляд Наталі і лінивий, люблячий погляд Ендрю, і так, це гарний день.
Може, їм варто вдочерити Наталі та Пейдж.
Розмова для іншого разу, вирішує Ніл.