Мелодія (до ФЕМГРУДЕНЬ)

Почервонілими від холоду пальцями вона намагалася натиснути на сенсор програвача. Від холоду мілка моторика помітно зменшилась, тож золотава блондинка безуспішно пробувала вибрати потрібну пісню.

— Хей, ти взагалі мене чула? 

Погляд прикутий лише до неї. Тяжка симфонія металу б’є по барабанним перетинкам, але жінці байдуже.

— Давай! Давай!

Струм по тілу пробігає 

Наче молот в голові 

А любов була ні прекрасна, ні грішна

Про таку не розкажеш ні Гаутамі, ні Крішні

Пуста пляшка вислизає з рук та розбивається об тротуар. 

Леоне рідко приходила за Джорно після репетиції, особливо так рано, коли сонце тільки-но починає заходити за обрій.

Вона не хотіла слухати.

Бачити.

Визнавати.

Сердце стискалось кожен раз, коли погляд натрапляв на п’яну фігуру коханої.

Вони, дійсно, все нижче.

Танець завжди допоможе їй упорядкувати думки.

У мовчазному ритмі голого паркету є щось таке, що заспокоює та дає можливість розслабитися.

Вона вперше за декілька років дістає ці речі, згадує тренування. 

Сідай, розкажу про почуття

Руки дрижать, чуже обличчя викривляє посмішка. Спогади про минулу ніч болючими опіками нагадують про себе скрізь дим від чужої цигарки.

Вона тьмяно реагує на світло з вікна.