Заратустра

А любов була ні прекрасна, ні грішна

Про таку не розкажеш ні Гаутамі, ні Крішні

 

Пуста пляшка вислизає з рук та розбивається об тротуар. 

Вона ледве тримається на ногах, з горісним виразом обличчя дивиться на скло під ногами.

 

Ніяка, не всяка, випадкова, даремна

П’єса Шекспіра поганий приклад, напевно

 

Сухі, кістляві руки намагаюся утримати тіло на підпитку, вхопившись за стіну провулку.

Але не витримують і вона заваюється на бік. Гірко скиглить та осідає під стіною, підняв погляд на сіре небо.

Сукня, безбожно зіпсована ще в барі, почала вбирати бруд з підлоги.

 

Переглядаючи фото в старому альбомі

Ти дітям розкажеш: «Ой, це хтось незнайомий»

 

Чому вона пішла? Чому нічого не сказала? Чому навіть не написала? 

Думки роїлись в голові, викликаючи нову хвилю мігрені, що хотілося взвити чи то від болю фізичного, чи це душа стогне за нею?

Можливо, щось сталося. Навіть можна сказати напевно, що так воно і є. Та ніколи до цього вона не зникала безслідно. 

Але…чортова поліція навіть братися не буде.

Вірно, вона зв’язалась з Тою жінкою.

Просто викинула коханку, як непотрібний хлам…

 

Будеш писати картини, можливо, станеш відомою

Я тинятимусь містом мені незнайомим

 

Леоне аитягає влягу з карманна сукні та запрокидує голову, допиваючи останні краплини віскі.

Знову хилиться та все ж не встигає мляво підтримати тіло, яке падає трохи в бік.

 

Одна люстра, одні штори

Заратустра так і не сказав ніколи

Як так сталось? Куди йти?

 

— ..се до..

 

Мх..

 

— Виб..ачт…орядку..?

 

Як же болить голова.

Хотілося втопити того, хто прямо зараз будив її.

 

— Чого тобі?! — вскинула голову Леоне, мружась від яскравого сонця. Тінь людини перед нею майже не допомага сховатися від промінчиків.

Так ця дівка майже сама світиться.

 

— Ох, вибачте. Я побачила вас непритомною і вирішила…

 

— Що? Тобі що, малявко?

 

Але та наче ігнорує тон жінки і яскраво посміхається, тримаючи одною рукою парасолю.

 

Нещодавно пройшов дощ? От чому тіло здається свинцевим..

 

Іншу блондинка притягує Абаккіо:

— Я хоча вам допомогти. І мене звати Джорно Джованна. А вас?

 

Одна я, одина ти

Одина ти