Прогноз

Леоне рідко приходила за Джорно після репетиції, особливо так рано, коли сонце тільки-но починає заходити за обрій.

Стукіт підборів по кафелю коридорів здається зовсім глухим на фоні музики, гітарного рейву, які доносяться з боку останньої кімнати. Старенький мікрофон жалісно пищав від напору.

 

—Прогноз погоди показує ймовірності дощу

Все під контролем, але скоро закричу…

 

І хто взагалі дозволив цим дівчатам влаштовувати це в кампусі?

Ах… дійсно.

Її зв’язки та гроші.

 

— Переступаю через край бо хочу знов стояти на своєму…

 

Леоне тяжко зітхає, тримаючи стаканчик з кави.

Зупинившись у дверях, спостерігає за невеликим концертом без глядачів, який, здавалося, добігав кінця.

Пошарпаний музикальний клас буквально дрижить від потужності і віддачі.

На вустах сама по собі з’являється посмішка, коли погляд падає на дівчат.

Кожна викладається на повну.

Сильний голос Місти на основній партії, ударні Нарачі, синтезатор Фуго та…

 

 — Я сірий вид з твого вікна а-а

  Я вічний скрип твоїх дверей а-а-а-а…

 

Голос Джорно звучить звично ніжно, ніби колискова в гущі драйву та какофонії інструментів.

Золотоволоса німфа.

Така ж гарна, як і завжди. 

 

 — Знаю лише я одна

  В кожного своя ціна!

 

Нарешті смарагдові оченята помічають в темному прорізі дверей Леоне. 

Джованна посміхається, і, з особливою виразністю в голосі, перебираючи струни, закінчує:

 

— Велкам ту Юкрейн панк!

 

•••

 

— Ну, як тобі? — сміється блондинка, тільки-но скинувши з себе тягар електрогітари та стрибнувши на шию коханій, залишаючи декілька поцілунків на чужих вилицях.

А загребущі ручи вже хапають каву старшої, жадібно ковтаючи залишок.

 

— Втомилася? П’єш, наче весь день горлала. —хмикає Леоне, повертаючись до звично похмурого виразу обличчя, паралельно киваючи на прощання дівчатам з групи, які вже збиралися та йшли.

Обмінюється з Фуго розуміючими та втомленими поглядами, поки ту не потягнула вічно жвава Наранча. Не кожному так щастить — зустрічатись з шилом на ніжках.

До речі, про шило, Джорно вже допила каву та вхопила сумку, залишаючи в аудиторії лише Місту і ведучи Абаккіо в бік виходу.

 

Та, в свою чергу, помічає, що Джо трохи засумувала.

Ох, дійсно. Для неї це завжди важливо.

 

Вже на вулиці окликує її, щоб раптово поцілувати солодкі вуста.

Блондинка змінюється в лиці за секунду, від суму до здивування та сміху. Охоплює шию Абаккіо руками, забираючись під її шубу з чорного хутра, знову і знову цілуючи.

 

— Я ж молодець?

 

— Звісно, моя соловейко.