Повернутись до головної сторінки фанфіку: Мелодія (до ФЕМГРУДЕНЬ)

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Погляд прикутий лише до неї. Тяжка симфонія металу б’є по барабанним перетинкам, але жінці байдуже.

 

— Давай! Давай!

 

Струм по тілу пробігає 

Наче молот в голові 

 

Руки ковзають по її вигинам, хапаючись за ніжну і пружну шкіру.

Занадто оголена, занадто зваблива, занадто…сонячна та галаслива.

Тіло охоплює мандраж.

Вона занадто ідеальна.

 

Ритмом тишу розривають

Наші танці молоді

 

Вона намагається щось сказати та сміється, але все поглинає фоновий шум клубу. 

Абаккіо навіть не розуміє, в який момент взагалі погодилася піти з нею.

Чи на моменті, коли вона активно розповідала про новий рок-гурт міста, гарненькі хлопчаки, чи коли побачила її в цьому довбаному топі сіткою, під яким видно рожевий купальник, а ще спідницю, яка майже не залишає місця фантазії, чи коли під вино з мінібару в машині уявляла, як на неї будуть витріщатися? 

Однак, зараз це абсолютно втрачає сенс, не важливо, коли ті гнучкі бедра солодко і повільно труться о її пах під час танцю.

 

Лише два коктейлі, ця блондинка зовсім не має поняття сорому.

 

Нас накриє і сховає

Різнокольоровий дим

 

Вона невпинно танцює, в один момент притягнув Леоне занадто близько до сцени, що звуки музики стають нестерпними.

А молодша навпаки, більш розкута, зваблива, нестримна. 

 

В один момент їх накриває задушливий дим, майже кислотного кольору, задля спецефектів. І тільки зараз ця солодка мука припиняється, коли Джорно облишає петінг і притисається вустами до тонких губ Абаккіо, обхопивши її обличчя руками.

 

— Пішли. Вбиральня. Зараз. 

 

І Джорно сміється.

 

Дотик до самого серця

Магія очей і сміх

 

Джованна затримує подих, чужі, але в той же час такі рідні руки хазяйнують під її жалюгідною подобою одягу, що не могли собі дозволити на публіці.

Тепле дихання лоскоче плече, а груди притискаються до холодного кафелю.

Вони намагаються цілуватися, дуже змазанно та відчайдушно.

Тепер вже її час зволікати. 

М’яко доторкаючись поряд, пестячи, але не даючи того, що Джорно молить зробити, тихо стогнучи ім’я коханки:

 

— Леоне…

 

Будем разом ми з тобою

Поки сонце не зійшло

 

 

 

 

    Ставлення автора до критики: Обережне