Лезо пітьми

Скажіть, будь ласка, чому ви враз
Забули дітей, що топляться в річках, тікаючи від вас?
Стрибнути з кручі для них найбільший вияв честі,
Їх бо завжди на зло гладили проти шерсті.
Одна дитина вгадує погоду на рівні інтуїції,
Інша – будує всеохопні коаліції,

«Хто ти є, чому ти досі жива?» –
Себе я спитала
Дивлюсь в люстерко й не впізнаю себе я,
Що таке сталось?

Забуті очі, убиті мрії
Вугіллям лежать у моїй душі.
Темна ніч і хворі надії
Живуть чомусь у мені.

Безмежна кількість мертвих духів
Роїться в моїй голові.
Лише дурні й лише відчайдухи
Живуть щасливо на цій землі.

Буває важко зрозуміти колір
Тисячі ненависних очей.
Буває, що занадто тисне комір
В меланхолії зоряних ночей.

Ідуть пустими вулицями люди,
А ми самі, як і були.
Хоча й особи ходять всюди,
Ми геть одні у просторах імли.

Умерла би, та я не хочу
Чути думки, поки униз лечу,
Бо, навіть як із хмарочоса скочу,
Іще хвилину точно проживу.

Умерла би. Цей світ бентежний,
Пітьма затягує в свої краї.
Тут важко вижити, і навіть незалежні
Ховають в душах тягощі свої.

Я погляну тобі в очі
І побачу небуття,
До автобуса заскочу
І порину в забуття.

Дощ іде, стікають краплі
По холодному вікні,
А у небі дирижаблі
Все ввижаються мені.

Можливо, завтра я помру.
І так живу на спогадах Вольтрону.
Я не витримую життєву гру
І смерті ілюзійну заборону.

Колись шукала в шафі лезо,
Та не знайшла. На краще це?
Навіщо жити під давлінням пресу?
Слізьми вмивати стомлене лице?

Сходить сонце з сяйвом
Рожевим поміж хмар,
Ніхто не буде зайвий,
Як уночі ліхтар.

Там, на руїнах замку,
В рожевих небесах,
Тонула жінка в обладунку
В рум’янці і очах.

Вона у світлі місяця стояла,
Від її рук помер черговий ґвалтівник.
Вона лиш одну ціль у житті мала –
Щоб кожен такий злодій зник.

У неї були принципи і кігті
І зуби, що гостріші за ножі,
Очі горіли, наче віхті,
Вона ходила завжди по межі.

То було тепло. Починалась осінь.
Траву суху косили косарі,
А квіти польові були в її волоссі,
Що їх зібрала рано на зорі.

Чай гарячий парує в горнятку,
Надворі дощить, велика хмара пливе.
Письменник ставить останню цятку,
А в моїй голові темна темінь живе.