Умерла би, та я не хочу
Чути думки, поки униз лечу,
Бо, навіть як із хмарочоса скочу,
Іще хвилину точно проживу.
Умерла би. Цей світ бентежний,
Пітьма затягує в свої краї.
Тут важко вижити, і навіть незалежні
Ховають в душах тягощі свої.
Стою над прірвою, боюсь навіть дихнути,
Та враз – земля з під ніг, і я лечу униз.
Шукала лише спосіб все забути,
Та він мене, невдаху, сам загриз.
Пітьма приймає у свої обійми,
Мені, на диво, затишно у ній.
Шукала волі, та прийшла у прийми,
Хоч трохи лячно залишатися самій.
Самій на цій вузькій темній дорозі,
На цих хитких мотузяних мостах.
Я їх чомусь ще не спалила досі,
Хоча сидять вже круки на гілках.
Вони чекають, поки я закінчусь
Й від мене залишиться тільки труп,
Поки вінцем ялинковим увінчусь
Й покину коло різнобарвних груп.
Та я б умерла, тільки це буде не скоро.
Сама не знаю, навіщо ще живу.
Можливо, це до світу непокора,
Або готуюсь до якогось рандеву.
Можливо, я комусь ще в цьому світі треба,
Можливо, треба щось іще зробить,
Приміряти ще якусь роль на себе,
Не люблячи себе, когось іще любить.
Можливо, я ще просто не навчилася, як жити,
Шукати, що цікаво, а що ні,
Навчитися б на картах ворожити,
Щоб знати точно, теми де чиї.
Умерла би. Та це я завжди встигну.
Речей неперероблених ще темна тьма,
Я не чекатиму, допоки зло застигне,
А краще зроблю геть усе сама.