Скажіть, будь ласка, чому ви враз
Забули дітей, що топляться в річках, тікаючи від вас?
Стрибнути з кручі для них найбільший вияв честі,
Їх бо завжди на зло гладили проти шерсті.
Одна дитина вгадує погоду на рівні інтуїції,
Інша – будує всеохопні коаліції,
Третя – працює, не складаючи руки,
Четверта – серцем тягнеться до науки.
Та й це ще не всі: є і п’ята,
І шоста, і сьома, і восьма, й десята.
Але вам байдуже на досягнення,
На мрії, бажання, на прагнення,
Для вас важливо, чи підходиш під норму?
Чи вдягаєш щоранку свою шкільну форму?
А як форми нема – просто не виділяйся,
Не хапай верхів, з масою змішайся.
Ось це – ваша правда, ваш ідеал,
Тільки, скажу вам, це повний провал.
Бо живі через вас бажають лиш смерті,
А всі їх надії назавжди стерті.
Вони стоять побиті, замерзлі і голі,
Ті, що бажали лише тільки волі,
Що боролись з дитинства за своє право,
Отримають лиш священника відправу.
Такий вже наш світ – якщо ти не норма,
Тобі або смерть, або лікарняно-в’язнична форма,
Тебе здихаються й забудуть.
До них «нормальні» проблеми прибудуть.