Безмежна кількість мертвих духів
Роїться в моїй голові.
Лише дурні й лише відчайдухи
Живуть щасливо на цій землі.
Я не можу проїхати зайцем в автобусі,
Не відповім, якщо щось запитають,
Ходжу ногами, а не їду в тролейбусі,
А в голові сотні ідей помирають.
Думки танцюють у мéні, стрибають і крутяться
В надії побачити світ.
Їм невтямки, що я зовсім заплуталась
В череді невимовних бід.
У людях живе чисте світло,
А в мені проживає пітьма.
У них і амбіції, й прагнення квітнули,
А в мені панувала зима.
Я би і плакала, і кричала-волала,
Та непорушне обличчя моє.
Якби я могла, то б давно працювала,
Та відчай безкрайній у мені снує.
Я не пам’ятаю, коли це почалося,
Коли це скінчиться – не знаю теж.
Воно непомітно до мене підкралося
Й відтоді не знає меж.
Люди змушують їм брехати –
Вони хочуть чути, що в мені щось живе,
Та тільки неважко мені відгадати,
Хто кого переживе.