Чай гарячий парує в горнятку,
Надворі дощить, велика хмара пливе.
Письменник ставить останню цятку,
А в моїй голові темна темінь живе.
Горить вогонь, білий, холодний,
Ні подиху вітру нема.
Навколо – ліс синювато-голодний,
А між дерев – суцільна пітьма.
Довкола вогню танцюють силуети,
Звиваються, крутять, мовчать.
На зорянім небі літають комети,
Думають, як власний танець почать.
Космос – безкрайній, незвіданий, тихий,
А в той самий час – оглушливо голосний.
Ми лиш шукаємо короткої втіхи,
Глушимо темряви голоси.
Світ – нескінченний, мільйонами сповнений,
І чистих, і нечисті – тьма,
Життя боротьбою між ними наповнене,
А результат – лише самота.
Коли знов наодинці залишишся,
В нечіткому, мерехтливому сні,
Як реальність миттєво розкришиться,
І ти знову будеш у пітьмі,
Відчуй вогонь, холодний і приязний,
Знайди у траві сліди
І без страху і звичної боязні
Із силуетами в танець піди.