Кай тільки і робив. що слухав від Ранко та Ранки, як новий нащадок храму схожий на дідуся Кая.
⟪Нє, ну, Кайоші-кун, завжди був здібним⟫
Кай не міг заперечувати певної крутості діда, але інколи ставало образливо, виникало відчуття. що сам не вдався в цьому житті.
⟪Сподіваюсь, я скоро просто почну нове життя…Буквально⟫
⟪Колись Кайоші-сан навіть приборкав складну та дуже небезпечного йокая… Цікаво де зараз Шіена-сан…⟫ – задумливо сказала Юкісада якось. Проте більше за цей випадок Кай нічого нового не почув.
***
Документальне та юридичне питання дійсно вирішувалось легше, коли людей наче гіпнотизуєш.
⟪Бюрократія єдиний нюанс, який не давав Хіену-куну одразу заволодіти храмом, іронічно⟫, — стомлено зітхнув Кай.
***
Фестиваль к закінченню зими та початку Весни. Для подібного храму — це дійсно важливий захід.
Хіен як заведенний бігав по храму, щосьвідновлював, прикручував, прав святкову одежу.
Кай мовчки спостерігав. Цікавіше ставало бачити Ріхо, яка ще не забула Хіена, та Юна, який за нею як песик ходив, і звичайно не знав нового власника храму.
⟪Це якийсь пік комедії⟫, — Кай розсміявся, не зупиняв і факт. що Хіен однозначно почує.
— Ех, а я навіть не пам’ятаю, чи влаштовував подібні свята дідусь, — з нудьгою зіхтає Кай.
Раптово повіяло холодом. Знову та незнайомка зі світлим каре та забинтованою шиєю.
— В…Ви… знайомі з Кайоші-саном… — тихо каже дівчина.
Кай примружив очі, але швидко постарався виглядати більш дружелюбно.
— Я його онук…Ну був… — відповів Кай та уважно спостерігав за дівчиною.
— У вас…хороші друзі… — тихо каже вона.
Кай навіть не розумів що і думати від цієї розмови. Дівчина постійно відводить погляд кудись у сторону.
— Вибачте…Вибачте… — тихо почала бурмотіти вона.
— За що вибачити? — питає Кай і утримує в собі роздратованість.
Дівчина різко замолчала. Потупила погляд перед собою. Также раптово заридала. Ці ридання, вони ехом відбились у серці. Кай не міг їх ні з чим сплутати.
⟪Вона?…Це вона!⟫ — він ледь утримався від переможної посмішки, що встановив причину неспокійних ночей.
— Бо…Ви…Через мене… Тут… — тихо сказала дівчина крізь ридання.
— Ну….В якому сенсі, перепрошую? — Кай обережно опустив руку на плече дівчині, але через сильний холод зупинив руку майже в сантиметрі.
⟪Хіба я повинен відчувати, крім факту холоду⟫
— Через мене…Ви більше не теплий…
Після цих слів дівчина заридала ще дужче.
⟪Стоп…Стривай…Як я зрозумів вона мене вбила⟫, — Кай задумливо подивився на дівчину. Йому не вірилось що це свідомі дії.
— Я сумувала за…Кайоші-саном…
⟪Може вона… Та ні…⟫
— Він…Він єдиний хто контролював мій холод…. — тихо каже дівчина витираючи сльози.
⟪Шіена?!⟫
Кай вдохнул побільше повітря.
***
Рейсес затягнулась і піднявши брови подивилась на дівчину що стояла перед нею.
— Шіена-чан, давно не бачила тебе, як ти? — питала абсолютно дружелюбно.
⟪Я маленький Шерлок Холмс, правда не з Бейкер стріт⟫ — Кай не втримався і підстрибнув. Проігнорувавши вже той факт, що Богиня віднеслась до Шіени дружелюбніше ніж до нього за весь час. Він би не заперечив. що це свідоме рішення.
— Я…Сумую…—– тихо сказала Шіена, та не піднімала погляду.
— Все добре, ми всі сумуємо за Кайоші-куном, — Рейсес проговорила це спокійно, навіть дещо поблажливо.
— Вибачте мене…Вибачте… — Шіена опустилась на коліна і низько вклонилась.
Рейсес зітхнула знову затягнулась. Випустила ароматний дим і поблажливо посміхнулась.
— Підеш з онуком Кайоші-куна, туди, к світлу…
Кай вскинул одну брів. Поки Шіена здивовано завмерла, не в силах повірити в те що почула.
— Шіена-сан, я Вас проведу, — Кай посміхнувся максимально дружелюбно, наскільки тільки міг.
— Що вже свою дівчину забув, то і на щастя, — саркастично сказала Рейсес.
Кай вскинул брови і постарався ігнорувати її коментар. Шіена повільно підвелась і слухняно пішла за Каєм, який розслабився. За мостом, крізь туман підіймалось яскраве сонце.
Кай ступив пройшов декілька сходів і ступивши на міст, протягнув долонь для Шіени. Він продовжував сліпуче посміхатись і вона повільно поклала свою долоню, прийнявши пропозицію - розчинитись в тумані по дорозі до світанку.