Все частіше в храмі лунав невідомий плач. Звідки він? Хто плаче? — Кай так і не знав. Впевнений був, що це точно не Очіє.
Вчергове пройшовши довкола храму в пошуках джерела ридання.
Кай спинився, коли побачив, як територію храму спокійно прибирали Ранко і Ранка. Здавалось. що вони абсолютно не чули того плачу.
***
Кай пильно дивився на Очіє. З ніжною посмішкою і якоюсь теплою аурою, вона не відчувалась як Юккі-онна.
— Очіє-сан…
— Що? — спокійно спитала жінка.
Кай трохи помовчав.
— Слухай… Я тут почув як очистити твою душу…— зітхнув Кай.
Очіє уважно дивилась на парубка. Вона відвела задумливий і дещо сумний погляд.
— Треба буде…— Кай робить паузу. — Мені треба буде щоб ти спробувала когось заманити і коли людина почне мерзнути я повинен прийти і зробити все з благословення Богині…
Кай ніяково відвів погляд.
— Ну, спробувати варто… — раптово спокійно сказала Очіє. — Сподіваюсь це не буде боляче
Жінка посміхнулась. Кай здивовано подивився на неї. ЇЇ слова ехом відгукнулись в голові.
***
Вітер при Очєі ставав сильніше і холодніше. Кай стояв поруч і спостерігав за вулицею. Йому хотілось щоб або не було зайвих людей крім більш витривалих чоловіків, може навіть жінки, але… Кай хотів зробити все мінімізувавши усі можливі жертви.
На вулиці темнішало. Десь далеко захрумтів сніг.
⟪О невже хтось йде⟫, — Кай потер долоні і направився на зустріч людям, щоб повести за собою Очіє.
Кай завмер і охолов.
— Оедакі-сан, не міг я Вас залишити одну, — ввічливо казав Юн та закоханим поглядом дивився на Ріхо.
Кай стиснув зуби.
⟪Не можна…Поряд з ним Ріхо⟫
— Та нічого страшного…Я би просто замовила таксі, Кацура-сан, — ввічливо відповіла Ріхо і стомлено зітхнула.
— В такий холод…. — сказав Юн і ледь стримав тремтіння у голосі.
— Очіє!! — крикнув Кай.
Але холод вже поширювався, хоч Очіє і різко спинилась.
Кай інтуїтивно став перед Ріхо і Кацурою і провів у повітрі канджі що означало ⟪тепло⟫, яке блакитним сяйвом залишалось у повітрі і дописав ⟪укриття⟫.
Все закрутилось замерехтіло у світлі і снігу.
***
Очіє стояла поряд з мостом, який вів у рожевий небокрай.
— Дякую, хранитель, Кай-кун, — жінка тепло посміхнулась заплющивши очі. застукали ґети.
Кай мовчки проводжав її поглядом, поки Очіє зовсім не зникла за мостом.
⟪Невже це все?⟫ — Кай спантеличено розмірковував і повертався на територію храма.
Глибока ніч. Він озирнувся, наче зловив стороній погляд, але тряхнув головою, та відмахнувся від зайвих думок.