Кай розплющив очі. Як же складно було вставати з теплого футона і декількох ковдр.
Ранок починався неквапливо. Сонце давно вже ховалось за сірими хмарами. Кай позіхнув та пішов молитись. Він розумів що не все ще налагодив, щоб або передати храм…або…. можливо продовжити справу діда.
***
До храму підійшла дівчина в пальто приємного пудрового кольору.
— Кай, — вона привітно махнула долонею.
Невисока дівчина зі світло-русим волоссям підстриженим у каре, рівна чолка яка прикривала лоб.
— Ріхо-чан! — Кай відволікся і жваво підбіг до неї і міцно обійняв.
Дівчина до вечора залишалась з Каєм і допомагала наводити порядок в храмі, зготувати смачний обід. Якби він не хотів, але вона вміла дивувати з тим як приготувати їжу або більш смачно розігріти — їй рівних не було.
***
⟪Хранитель⟫
⟪Дівчина згинь⟫
⟪Хранитель⟫
Ріхо розплющила очі. Перед нею пітьма, яку розривало хіба що холодне місячне сяйво. Вона відчувала теплі руки Кая, якими обіймав її за талію.
Холодок пройшовся по спині.
— Кай…Кай… — пошепки каже дівчина.
Хлопець щось пробурмотів але не розплющив очі.
— Кай! — Дівчина крикнула і вщипнула його за руку.
Парубок сіпнувся і різко розплющив очі.
— Ріхо-чан….Що трапилось? — мляво спитав.
Дівчина примружила очі.
— Не сприймай мене дивною…Я чула якісь дивні жіночі голоса…— тихо відповіла Ріхо.
Її слова спрацювали, немов грім.
— Не буду…— лагідно і тихо відповів Кай. Його рука скользнула до плеча Ріхо, яку обережно погладив. — Вони дійсно є… Храм старий… Може це хтось творить незаконні справи…Обіцяю я на днях з ними разберусь
Сказав хлопець але потім позіхнув.
⟪Та що в біса відбувається?⟫ — розмірковував Кай.
***
Іншого дня небо було сонячне, хоч і досі холодно.
Кай зітхнув і сів на сходи храму. Голоса чулись не щоночі, але і майже не змінювались слова, які чув.
— Доброго дня, Отономія-кун, — привітався хлопець з темним коротким волоссям, обережно зачесаним, ледь не лаком зафіксований.
— І тобі здоров’ячко, Кацура-кун — байдуже мовив Кай, ледь натягнувши привітну посмішку.
Здавалось колега цикнув щось не задоволено.
Кацура сів підійшов і сів поряд. Він так випрямив спину, наче йому туди палицю встромили.
— Невже ти в такому місці дозволив ночувати Оедакі-чан, — трохи обурено сказав Кацура і озирнувся, оглядаючи храм.
— Так кажеш, наче я її лишив одну. Ріхо-чан була зі мною, — спокійно з нотками гордості відповів Кай.
⟪Боже, Юн… я ж бачу що ти, зазираєш на мою дівчину… Просто змирись що у тебе невзаємне кохання і йди далі. А то поки гірше робиш⟫ — Кай з такими міркуваннями перевів погляд до дощечок, які стукались одна об одну від вітру.
Юн нахмурився і примруживши очі подивився на Кая. Отономія відчував це, але проявляти бодай якесь збентеження вважав марним.
***
Наближалась зима. На деревах майже опало все пожовкле листя. Кай все більше відчував, що не хоче просто продавати храм. Щось в ньому було.
Але ті голоса…
Ті голоса. залишалось єдиним, що лякало і треба було дізнатись чому вони лунають. Навіть перевірити психічний стан з таким — не було б зайвим.
Проте ця ніч була холодна. Неприродньо холодною.