Кай постукав вказівним пальцем по скроням. Все то звучало зрозумілим, поки не виникали питання: як шукати нового власника храму? За яким принципом?
Кай пройшов повз дощечки, які почали стукатись одна об одну, немов від пориву сильного вітру. Кай різко зупинився.
⟪Єдині речі на які я впливаю — вони належать храму⟫
— Взимку я буду як риба у воді!
Хоч Кай і радісно крикнув ці слова, знав. що почує їх лише він.
***
За день в храмі особливо як духовів, можна знудьгуватись — якби лише не існування допитливих підлітків, яких можна прогнати кількома маніпуляціями і відображеннями у дзеркалі.
⟪Боже які тупі діти…. — зітхнув Кай. — Ой, лихо, я ж сам ще не так давно був дитиною…⟫
***
Цього вечора знову прийшла Ріхо. Дівчина померла поряд з храмом, прибрала де можна і слід.
Після чого стала помолитись. Кожне слово, кожна думка доходили до Кая, він відчував усіма фібрами душі.
Здавалось наче кожна молитва робила храм сильніше, наче стіни і кожна дощечка охоплювались тьм’яним сяйвом.
Кай озирнувся і посмішка спала з обличчя. Недалеко стояв Юн, який поправив темне волосся, покрите лаком і укладене назад.
⟪Він…⟫ — Кай нахмурився і побажав Юна замерзнути.
— Кацура-сан, доброго вечора, — з посмішкою привіталась Ріхо.
Юн трохи почервонів але і затрясся.
“Моя побажання такий дійшло до тебе”, — Кай задоволено посміхнувся.
Ріхо турботлива зняла свій шарф і натягнула на Юна.
— Кацура-сан, слід одягатись тепліше, — з посмішкою сказала Оедакі.
Юн почервонів густіше, від чого так і рвалось порівняння з помідором.
Кай лише завмер та збліднів.
— Відпусти її, — почувся жіночий голос.
Кай не спішив озиратись, лише проводжав поглядом Ріхо і Юна.
— От..От… срака-мотика… — вилаявся Кай і стиснув зуби.
Рейсес знову засміялась, після чого парубок і подивився на неї.
— Ой, ой, не злись, тим більш ти мертвий, — жартома нагадала жінка.
Кай нахмурив брови.
— Це не смішно….Я не хочу аби він нашкодив Ріхо-чан…
— Ех…Таке міцне кохання… Така нудьга, — мовила Рейсес і знову закурила кісеру і розчинилась у густому димі.
***
Кай сидів на сходах храму. Пішов сніг. Але він не відчував того жахливого холоду.
⟪Може Юн не буде поганим для Ріхо…Може…Я ж не маю права триматись за неї…я…я не знаю що з цим робити⟫, — хлопець розгублено підняв голову.
Хурделиця лише посилилась.Кай нахмурився. Щось дивне ховалось за сильним вітром та аномальними снігом. Вдалечі виднілся силует жінки в традиційній зимовій юкаті.