Кай онімів. До храму підійшла мати та батько. Вони просто помолились, як звичайні відвідувачі храму, але за його долю.
Кай мовчки спостерігав.
***
— Тобі щоб взаємодія з Йокаєм, слід його приручити, — зауважила білявка і накручувала прядку волосся на вказівний палець.
— Тобто тебе, — Кай задумливо потер скроні пальцями.
— Звичайно, — дівчина хижо посмхінулась.
Кай підняв брови.
— Я тебе порекомендую своєму живому приємнику, а він вже хай тебе приручує, — Кай стукнув кулаком об долоню, немов молотком об дощечку.
***
Йокай сиділа поряд з футоном Кая.
— Салтеріна-чан….Ти знаєш, що спостерігати за тим, як хтось спить…М’яко кажучи дурна ідея… — пробормотал Кай.
Салтеріна вщипнула його за щоку.
Вона відволіклась, коли пролунал плач.
— Ти це чу…
Не встигла договорити Салтеріна, коли Кай, ледь не підскочив.
— Знову…знову… — бурмотав він.
***
Кай як вже звично сидів недалеко вді храму. Сніг знову розтанув. Похолодання слідувало очікувати не раніше наступного тижня.
⟪Може дійсно холод поряд з храмом підсилювала Очіє…Було непогано, гарно⟫, — зітхнув ранитель.
— О, здорова, Кай-кун, виглядаєш як дід, — мовив високий шатен.
— Хіей?.. – Кай здивовано подивився на хлопця.
— Не реагуй так наче привида побачив, — жартома каже той та крокує далі.
⟪О, це ж той отаку, який завжди пропускал перший або і перші два уроки, — задумався Кай. — Він мене бачить?!⟫
***
⟪Суема Хіей… Отаку, але він був..Прикольним. Мені завжди в темі та на гуморі⟫, — зітхнув Кай.
Проте він так і не розумів, чому той його побачив.
⟪Ой, знаєш, голоса в голові всяке кажуть?⟫ — пролунало в голові жартівливим голос Хіема. Наче якийсь туманний спогад.
⟪Може він медіум, раз бачить по факту привидів⟫, — розмірковував Кай.
Він хлопнув по стегну.
***
Минуло кілька днів. Кай сів на сходи, які нещодавно розчистили Ранко та Ранка від снігу.
— Йой, не сиди ти так, холодно, ще захворієш, — каже Хіей, який дійсно помітно мерз хоч і був і куртці, шапці та з товстим червоним шарфом.
Кай потупив здивований погляд, наче баран на нові ворота. Лише згодом розсміявся.
— Еге ж
Хіен не сів поруч, бо зрештою день холодний.
— До речі… — обережно і тихо почав Суема та замовчав.
— Хочеш шось сказати? — абсолютно спокійно звернувся Кай.
Хіен кашлянув в кулак.
— Не переймайся, я сам не звик бути якимось духом, а не м’ясною людиною, — мовив Кай, натягнувши посмішку.
Хіен відвів погляд.
— І чого я це одразу не зрозумів…Ти надто легко одягнений,як для погоди
Хлопець опустив погляд.
⟪Може мені дійсно йому довірити храм. Хіен-кун хоч має дивакуваті здібності, які стануть в нагоді…⟫ — промайнула думка в голові у Кая.
— У вас тут дивне скупчення духів… Гадаю, не всі витримують знаходження у цьому храмі, — тихо сказал Хіен.
Кай промовчав і хмикнув. Раптово клацнув пальцями.
⟪Вибач, Хіен-кун, якщо справишся з нею, то автоматом станеш спадкоємцем⟫
Тіні тягнулись зі стіни до Хіена і торкаючись його шиї, починали душити. Кай сидів нерухомо, хіба що молився за парубка. Вітер ставав сильним і сніг замітало аж в храм.
⟪Якщо Салтеріна вб’є Хіена-куна, буде трохи невесело⟫, — подумав Кай.
Хіен раптово зупинився і піднявся на одне коліно, провів якесь коло, яке у повітрі перетворилось на світло, та нагадувало магічні кола з аніме з різними символами.
Темрява розвіялась і коло фіолетового кольору з’явилось на підлозі, в центрі якого знаходилась Салтеріна.
Хіен опустил долоню на маківку йокаю.
Кай не слухав і не розбирав що саме промовляв Хіен, але щось явно магічне і схоже на стару японську.
***
Сама атмосфера довкола храму змінилась. Тепер дійсно можна було сказати: ⟪Мій дім — моя фортеця⟫.
Кай зітхнув і зробив жест, немов потис руку Хіена в обох своїх.
— Вітаю, Суема Хіен, тепер ти власник храму і йокая в придачу, — торжественно-награно мовив Кай.
— Га? Га?!