Кай розплющив очі. Все оточено легким блакитним туманом, наче хмарами прямо з неба. Горизонт наче не мав закінчення, крім легкого рожевого сяйва довкола.
⟪Де я?⟫ — подумки питає Кай.
Перед хлопцем з’явилась жінка в тралиційному-вишуканому одязі, у складній зачісці з золотими прикрасами. Все в ній казало за зрілість, шляхетство і вишуканість.
Жінка посміхнулась уб’язно і дещо хитро.
— Вітаю, Кай-чан, тепер ти дух Зимового храму, — спокійно сказала вона і зробила затяжку із кісеру.
Кай трохи потупив на неї погляд, згодом же схопився за обличчя.
— Ви..В-ви жартуєте? — помітно розгубився.
Жінка голосно розсміялася і поправила прядку яскраво блакитного волосся.
***
Кай торкався туману, який був осяжним.
— Рейсес-сама, а чи можу я повернутись у свій світ? — питає Кай опустивши погляд.
— Тільки як дух, — відповіла жінка та лежала на сусідньому клаптику туману.
Попри всю її звабливу ауру, прекрасний вріз на пишні груди, Кай навіть не звертав увагу.
⟪Відстій…Як так вийшло?…Я нічого не пам’ятаю з того моменту як сюди потрапив — замислився Кай. Рейсес перевела на нього пильний погляд синіх очей. — А чи був мій дід духом якийсь час?⟫
Рейсес голосно розсміялась.
— Кай-чан, ти такий смішний, — за такі слова Кай перевів обурений погляд на жінку. — Розумієш, твій дід як храмовий служник був настільки хорошим, що одразу відправився на перенародженя
— Дід загалом був крутий…Гадаю, особливо в молодості…— зітхнув Кай.
— Отож! — Рейсес випустила ароматний дим. — Тобі треба виконати волю діда живим чи мертвим
Кай хмикнув.
⟪Значить я повинен бути хорошим духом…Непогано знайти живого приємника і..Ну … Це залишилось відстієм” — зітхнув.
— Ну хоч мислиш ти правильно, — сказала Рейсес. Майже всі її слова звучали як зверхній жарт.
***
Кай почувався неймовірно засмученим. Не так він собі уявляв так звану молодість. Потрусивши голову — озирнувся. Храм як для духа виглядав могутнім.
⟪Може духовний Світ відображає дещо інше…⟫ — подумав хлопець але відволіксі, коли відчув журбу, близьку журбу.
Ріхо сиділа на сходах храму. Кай наблизився. Він не міг погладити по плечу аби заспокоїти її, але віддав би усе, аби забрати її сум на себе.
⟪Кай…Він був обмороженим, наче з морозильника…Як?⟫ — думала Ріхо прикрив долонями заплакане обличчя.
⟪Обморожений…Хороше питання: як?⟫ — подумав Отономія, коли почув думки дівчини.
Ріхо трохи затряслась, наче повіяв холодний вітер. Кай опустив голову і відсторонився від дівчини. Йому здавалось. що прохолодніше стало від того, що він тепер дух зимового храму.