Завжди існують речі з якими складно або неможливо змиритись. Один з яких смерть. Проте, Кай припиняв відчувати час, як і всі, хто припиняють бути смертними.
— Ічіго-доно, мав стільки енергії, і звідки він її брав? — зітхає стомлена Ранка.
— Сама завжди дивувалась, цей юнак, згодом хлопець, чоловік — встигав багато чого
Кай затих за рогом будинку. Раптова розмова відгукнулась йому в серці.
⟪Вони живуть не один рік…століття… Скільки вони повидали з роду Отономія…Може не лише Отономія…Дід…Він був крутий⟫
Зітхнув Кай.
***
Кай щодня, згодом раз на декілька днів, а згодом раз у тиждень проводжав поглядом Ріхо. Здавалось, вона починала забувати його. Спогади тьмяніли.
***
Всі дні перетворились на молитви, утримання храму в чистоті і навіть боротьбі з темною енергією. Проте Кай щоразу розчаровано зітхав, бо це не так епічно, як можна він фантазував.
В один з таких днів приходить дівчина, чий одяг мав елементи обладунків (на грудях та плечах), довгий подол темно-бірюзової спідниці. Її довге синє волосся було зібране вгору назад, вона тримала спис. Підійшовши до храму вона опустилась на одно коліно та поклала перед собою спис.
Ранко та Ранка дуже шанобливо вклонились перед нею.
— Юкісада-сан, з поверненням! — в унісон промовили ті.
Кай мовчки спостерігав, як дівчина піднялась, взяла до рук спис, стукнула ним об землю.
— Пан Отономія, не забувайте знайти приємника серед живих, хтось повинен уберегти храм зими! — Юкісада сказала це серйозно і гучно, немов зверталась до натовпу.
Кай перевів погляд у сторону, згодом на неї.
— Добре, добре, тільки не кричіть
Кай полюбляв слухати чутки, розмови між близнючками.
— Найсильніша охорона то приручений йокай, — бадьоро сказала Ранко поки підмітала.
— Йокай з лицарськими чеснотами, Юкі-чан — лицарка, — підтримала Ранка.
Кай всміхнувся.
⟪Ось воно як….Юкісада-сан йокай, прикольно⟫
***
Плач. Знову доносились чиїсь ридання. Кай здогадувався. що це нежива жінка, може навіть йокай. Проте жодного разу не міг знайти джерело тужливого звуку.
Кай підскочив, коли відчув вагу на спині. На нього напригнула жінка з блондинистим, світлим волоссям, майже попільним.
Він ледь її не скинув вді несподіванки, проте завмер як зустрівся з острим. холодним поглядом фіолетових очей.
— Ви ще хто?! — спантеличено питає Кай і не контролює гучність слів.
— Ш-ш-ш-ш, — жінка робе паузу. — Ти надто близько підійшов до Юкісади-сама
Кай нахмурив брови.
— І?
Хранитель відчув удар у спину.
⟪Вона що йокай…Боляче⟫
— Ха…Я..Не загравав…У мене є..Була.. є, — Кай різко почав водити погляд по кімнаті і не міг зупинити на якійсь точці.
Вона задумливо і пильно подивилась на Кая.
— Може допоможеш?
Жінка відпустила Кая.
— У всього є своя ціна, і твоєю ціною стане — зробити все аби я була з Юкісадою-сама! — каже йокай.
Опустившись на підлогу і повернувшись обличчям до незнайомки, вже легше було подивитись відвертий і ефектний образ жінки.
⟪І мені що погодитись?⟫