На розі Богуна і Хмельницького

Ганнібал розплющив очі, але не певен був, що прокинувся. Високі вікна ніби заслали ззовні білим полотном, інакше як пояснити те, що він не бачив навіть сусіднього будинку?

Ранок наступного дня різко контрастував із попереднім. Настільки різко, що Ганнібал, знявши маску для сну, змушений був одразу вдягнути її назад, ховаючи очі від сонця, що заливало спальню косими променями.

Під колесами мирно гуділа бруківка, а на фоні грала приглушена клясична музика. Попри те, що психіятрові треба було ще дещо владнати, він із надією дивився у майбутнє, тим більше, що від нього зараз відділяло лише декілька годин до зборів ОСББ будинку Франкліна.

Дорога до психіятрині, як і зазвичай, займала більше часу, аніж до Франкліна, тож Ганнібал плянував узяти із собою Вілла і прогулятися пішки, тим більше, що погода була чудовою: легка хмарність із приємним вітерцем.