Сонячні спекотні дні. Акіо не бачив краще часу, між ніж іспитами на сесії для биття байдиків. Хоча складно щось робити з відсутністю хорошого.
Парубок спинився, коли побачив Юкіме. Вона була в оточенні подруг ― яскраво посміхалась. Ця посмішка наче не поєднувалась з її зазвичай холодною поведінкою, та навіть виглядом.
Акіо проковтнув та завмер. Дівчина побачила його та немов бурила пильним поглядом.
Кейма махав долонею перед обличчям друга.
― Агов, Акіо, отямся! То бі шо ніфігово напекло…
Проте Акіо не міг звернути увагу, та дивився на Юкіме.
***
Кейма нахмурив брови та прикрив очі. Він декілька хвилин щось задумливо мичав.
― Бож та шо ти, наче не втрачав мізки
― Ой, та ладно білявка з блакитними очима, я би тоді не здивувався, ― Кейма знизав плечима.
― Ага,ага, чую від закоханого дурня, ― не утримався від кепкування Акіо.
― Нє, ну від тебе це зараз чути, звичайно так, рівні іронії, ― саркастично відповів Кейма.
Акіо стукнул друга по плечу. Згодом парубок потягнувся та промовив із самовдоволеною посмішкою:
― Я ще на підробітки пішов
― Брешеш!
― Ні, я вже сестру здивував цим, ― додав Акіо.
― Давай чесно, єдиний кого ти здивував в першу чергу ― це ти, ― іронічно зауважив Кейма.
***
Акіо стояв біля кабінету з величезними дверима. Зазвичай ту аудиторію використовували як актову залу в школі.
“Тут повинна бути Юкіме…Якщо не буде, я звичайно тому довбню нагадаю за це”, ― Акіо стис зубами.
До кабінету підійшла невисока дівчина з коротким волоссям, які зібрані в маленький хвостик стрічкою та ледь торкались плеч.
“Опа, того дня я її бачив поряд з Юкіме… Вдихаємо повітря і заговоримо”
Акіо мовчки дивився на незнайомку.
Вона помітила його погляд.
Акіо завмер. Так закортіло цокнути язиком, бо як же не вчасно ця дівчина помітила його.
― Йо…― Акіо підняв руку в привітанні.
“Блін, мій голос звучить не так впевнено, як мені хотілось”, ― не витримав і цокнув язиком.
― Привіт, ― відповіла дівчина, та підняла брови.
― А ти запізнилась, чи… Когось чекаєш? ― обережно спитав Акіо, хоча голос і звучав незацікавленим.
― Гм… Я в цьому вузі навчаюсь , ― вона скрестила руки на грудях. Попри милу зовнішність та приємний голос, відчувалась суворо, навіть агресивно налаштованою.
― А-а-а, ну я про це… ― Акіо зітхнув.
Двері відкрились студенти спочатку по одному чи по два виходили, а згодом вже немов бджоли покидали вулик.
― Маю-чан! ― Юкіме радісно налетіла на дівчину з обіймами.
― Юкі-чан! ― Маю обійняла подругу у відповідь.
Акіо недовго за ними спостерігав і просто поспішив скритись у натовпі.