Акіо розплющив очі.Голова гуділа. Цей довгий сон після безсонної ночі. Він безліч разів зарікався відновити режим сну до нормального, але не в цей раз…
Живіт заурчал. Голод, наче скажений пес, зжирав шлунок зсередини. Проте вставати він абсолютно не квапився. Лінь підійматись і щось готувати. Він не відчував в цих діях сенсу, бо будь-яка смачна їжа так чи інакше стане лайном.
Хлопець дістався до телефону, на якому знову набралось сто відсотків зарядки, які він бачив доволі рідко. Відкрив Instagram та записав короткий сторіс.
“Пф-ф-ф, мало хто відгукнеться, отож голодувати поки мама з роботи не прийде. Лінивий ти шмат лайна, Акіо”, ― подумав він та позіхнув.
Раптово пролунав звук повідомлення.
Акіо протер очі і знову розблокував телефон. На екрані висвітився діалог в Direct. Акіо помітив що раніше, хіба що реагував сердечком на сторіз поширення якогось його посту в її сторізах.
“Добрий день, я таке зазвичай не пропоною, але я недалеко, може зайти і швидко приготувати. В цілому і так же швидко зникнути”
Акіо всміхнувся. Швидко написав повідомлення, де написав адрес і запропонував якщо що підказати.
***
Прийшлось ліниво зползти з ліжка та одягнутись у оверсайзову чорну футболку з коротким рукавом як і драні джинси. Він ліниво провів по короткому світлому волоссю. Не мав бажання якось наводити пристойний вигляд завдяки розчісці, як і шукати її.
Роздая дзвоник. Згодом другий. Зрештую звук перетворився в один суцільний дзвін, немов кнопка залипла.
Хлопець спустився. Звук лише посилювався.
“Та що бісів виродок так тризвонить” ― поки подумки обурився Акіо.
― Та відчиняю я, курво! ― крикнув хлопець. Дзвін припинився. Тиша так раптово повисла, що складно не пожартувати про маньяка з фільму жахів.
Відчинив двері, на дворі він тільки побачив силует що дещо нагадував дівчину. Накинув в’єтнамки підійшов та відтворив ворота.
Перед ним стояла худорлява молода дівчина, з блідою шкірою, довгим чорним волоссям, яке зібрано в неохайний опущений хвіст. Вона абсолютно спокійно, навіть оцінюючи дивилась темними очима.
― Ти напевно по сторізу? ― ліниво спитал Акіо.
― Так, Йошізава Юкіме, рада знайомству, ― голос звучав ніжно і сором’язливо, яскраво контрастував із холодним поглядом.
***
Дівчина багато запитувала. Це навіть стомлювало. Проте вона спокійно поводила себе за плитою. Приготував дивну лапшу, яку згодом полила густим томатним соусом і додала дрібно нарізаної смаженою до помаранчевої скоринки курочки.
Акіо зглотнув слину. Тримав залишок виховання, яким зазвичай і не пахло. На відміну від страви, явно безхитрісний рецепт, але пахло як з ресторану.
Вона не зробила собі порцію, а виключено йому, та ще і яку з гіркою.
― Ну, смачного, а я піду, ― Юкіме вперше посміхнулась, коли склала протерту сковорідку на місце.
― Що, хлопець чекає? А він не образився? ― Акіо хитро посміхнувся.
― Гадки не маю про що ти, ― знову різко відмовила дівчина. ― В мене ще справи
Вона потягнулась. Складалось враження, наче вона намагається надати того ж холоду власному голосу, що і в погляді.
— Ну, просто які плани? ― поцікавився він. Дівчина виглядала і відчувалась неймовірно правильною. Хлопець не знав як пояснити це містичне бажання псувати подібних.
― Ті плани що стосувались тебе, закінчились. Дякую, ще раз смачного, а я побігла, ― мовила дівчина, награв солодку інтонацію. З її голосом, це звучало більш природно, ніж холод.
Вона відчувалась буквально пташкою іншого неба, людиною іншої ліги. Акіо не міг ніколи таке пояснити, але це завжди яскраво відчутно.