Буває в житті, коли думки нагадують заплутаний клубок. Але ж більшість людей квапляться розплутати його, розставити все на свої місця, але не Акіо.
Він спокійно розвалився на пластиковому стільці та затягнувся дешевою сигаретою.
― Ти шо знову читати почав? З хєралі? ― грубовато прозвучав баритон чоловіка, який сів поряд на схожий пластиковий стілець.
― Ага, я ще завтра в шарагу поїду, ти очманієш остаточно, ― розсміявся Акіо.
― Та пзидиш, ― чоловік махнув рукою.
Він виглядав відносно молодо, навіть не помітно слідів аби брився чи того, щоб борода чи вуса росли. Дебелий за статурою і дещо засмаглий, з коротким темним волоссям, яке нерідко зачесане вгору.
― Ну поки не поїду, можливо, ― філософічно відповів Акіо.
― Ти шо там в когось закохався? ― чоловік примружив очі і схилився до друга.
― Кейма, пішов нахуй, ― Акіо махнув рукою і видихнул Викинув сигарету перед собою, загасив, топнувши ногою.
― Акіо. яке ж ти бидло, ― іронічно сварив Кейма.
― Я знаю. ― стомленно зітхнув Акіо та знову розвалився на стільці. ― Ніколи не думав, що потягнусь до кола, яке крім огиди нічого не викликало. Інтелігенція йобана…
― Все таки закохався, ― стверджував Кейма. ― Треба буде лікаря викликати
Акіо лише стомлено підняв погляд.
***
Акіо ніколи не любил заклади освіти. Вони йому здавались не лише депресивними і безглуздими, а ще і просто нудними.
За весь період марної метушні оточуючих, йому здавалось в тому ж корпусі то і діло поставала та чорнява і худорлява лялька.
Як би не хотілось йому заперечувати, але для милого вигляду, вона однозначно занадто нудною могла виявитись.
― Цей.. Ти.. ― мляво мовил Акіо, коли підійшов до дівчини, яка квапливо збиралась.
Вона недовірливо потупила темні очі на нього.
― У Вас якісь проблеми? Підказати де деканат? Туалет? ― почувши голос в Акіо зникли сумніви, що то Юкіме. Вона нахилила голову вправо.
― В тебе ..еее ще пари? ― Акіо відчув, як голова починала відмовлятись співпрацювати.
Юкіме задумливо подивилась на чоловіка.
― Це скоріше у Вас, у мене перша зміна, а не друга чи третя, ― дівчина покачала голову.
― Може поїмо? Я смерть як жрати хочу, ― Акіо взяв дівчину за лікоть.
Юкіме нахмурилась та зітхнула.
― Вам повезло. що я голодна і планувала сама…
“Та шо ти так ламаєшься”, ― Акіо цокнув язиком.
***
Дівчина замовила амерікано. Акіо не уявляв як можна пити цю бридоду, так ще і без цукру, молока та і періодично посміхатись. А з їжі то і справа пахло її паніні з куркою та травами.
“Хріна вона жре”, ― подумав Акіо, згадавши, що це паніні максі, яке як два звичайних.
Сам він ледь визначився що замовити. Піцу не хотілось. хоч в меню це єдине, що він однозначно їв. Прийшлось обрати якийсь хот-дог французьский, за незначною порадою Юкіме.
Відкусивши Акіо не міг сказати, що це неймовірне, скоріш не таке погане і сосиска на смак, як сосиска.
Юкіме то звонила, то писала ― не відривалась від телефону. Як втрутитись в цей момент, Акіо не уявляв.
― Слухай, в нас жодної спільної теми, ну за ці пів години я не помітила нічого спільного, ― спокійно мовила Юкіме. В голосі відчувалась не то нудьга, не то розчарування.
― Ми навіть не розмовляли, ― сиронізував Акіо.
― І я про це, ― констатувала Юкіме і зробила ковток амерікано. Її пильний погляд пронизував до кісток. Не зводила його, поки Акіо не опустил голову.