Не добивай мене так швидко, коханий

Birdy – Skinny love

David Kushner – Daylight 

Ryuichi Sakamoto – Merry Christmas Mr. Lawrence 

Imagine dragons – Gold

Kehlani – Gangsta

Lana del Rey – Doin time 

Маленькі ніжки перший раз крокують по м’якому килимку, у вітальні. На Лісу дивиться уся родина, затамувавши подих. Дівчинка робить два кроки і одразу падає, починаючи плакати. 

– Все добре, Лісо, ти молодець, – турботливо говорить мама. 

– Лісо, ти і справді…

– Вона тебе не почує, Чонгук-а, ніяк за місяці не звик ?

– Намджуне, ти просто… дратуєш мене. 

– А ти – мене часом, це наша робота, маленький. 

– Повірити не можу, що це буде цілу вічність.

– Не всім щастить, як Хосоку з Техьоном, звикай вже, це твоя перша людина, але і моя теж, ми ..

– Ти багато вчився ще до моєї появи, ти знаєш набагато більше, аніж я.

– Ну годі вже, Лісо, достатньо сліз, – говорить батько, притримуючи дитину. 

– Чому вона так сильно плаче, їй боляче ? – Чонгук стоїть, спершись об куток кімнати. 

– Це діти, Чонгук-а, їх ти не зрозумієш навіть янголом, але не в моїх обов’язках її заспокоювати, – Намджун відповідає, вдивляючись у щось, крізь білі штори. 

Батьки кладуть дівчинку знову на пухнастий килимок біля вікна, розкладаючи перед нею іграшки, виходять з кімнати на мить. Але Ліса все ще скиглить, щось сумно мовить своєю «дитячою». Чонгук уважно вдивляється в її очі, роздивляючись кожен відблиск, запам’ятовуючи їх карий колір і сльози, крихітні сльози, що вологою катяться униз по ланітах. Вікно і справді повністю відкрите, надворі тепла весна, фруктові дерева вже давно розквітнули, повільно скидують з себе пелюстки. 

Чонгук ніжно рухає одним крилом, від чого пір’їнки прискорюють вітер, маленькі пелюстки з дерев потрапляють прямо в кімнату, янгол рухає ще раз, що тепер білі пелюстки рухаються навколо Ліси, приносячи дитині радість. Гучний дитячий сміх чутно по всьому будинку, Чонгук запам’ятав і ніколи не забуде, він вдивляється знову в дитячі очі – радісний блиск з-під залишків сліз – це магія, про яку на Небесах не розповідали. 

А Намджун лише з боку спостерігає. У Чонгука очі як у оленяти, із захопленням вдивляється, уважно крилом рухає. Маленький чутливий янгол, він навіть не задумується про той майбутній біль. 

Ліса знову плаче, тільки тепер від звуку розбитої вази з підвіконня, з уламками якої валяються чорні пір’їнки.

– Хьоне ! Навіщо ти …

– Годі насолоджуватися тим, що принесе тобі горе, Чонгук-а. Це робота, не свято. 

 

Ліса плаче ще гучніше – вуха янгола просто не витримують, Чонгук зникає з повивом вітру. 

– Один - нуль, Чонгуку, а це тільки початок, – говорить демон, з усмішкою вдивляючись в дитячі сльози. 

 

 

 

 

 

 

Небеса. Там теж весна – пелюстки квітів літають з хмари на хмару, повиваючи легким запахом нектару. Молоді янголи сидять у колі, щось собі говорячи. Вони мовчать майже увесь день поки надвечір «їхні люди» не заспокояться і ангели не зможуть нормально відпочити. Хоча вони багато відволікаються навіть коли працюють, особливо молоді, їхні думки змінюються доволі швидко, хоча, цікавість в цьому людському світі молодих святих не покидає. 

На хмарах всі зручно повмощувались, слухаючи дивні історії – якось все по людському, наче не живуть цілу вічність, наче не бачать постійні смерті і народження грішних істот, вони зараз як діти, хтось мовчки сидить, а хтось завзято спорить. Тільки от Сокджин нервово перебирає поділ спідниці. Сьогодні розквітають віти священних дерев у саду. Сьогодні зі святого саду аромат нектару пронесеться повз Небеса, начебто нічого особливого, але ж трапляється раз на декілька десятиліть. Сьогодні всі гарні, хоча найгарніший Сокджин: сорочка білосніжна, вишита срібними нитками, білі штани, що трохи припадають на підлогу, та сама спідниця що тягнеться з початку талії і закінчується трохи нижче колін, край її вже давно зім’ять худими пальцями від переживань – Чонгука немає і досі. Вже всі повинні зібратися, навіть Хобі тут, сорочка його теж вишита, тільки на відміну від сорочки Джина – срібним бісером створює візерунки. 

– Цікаво де Чонгук? – говорить один молодий янгол. 

– Не знаю, але він точно затримується.

– Всі повинні були зібратися давно.

– Не пощастило йому все таки, він занадто легко програє’ Намджуну. 

– Так, я чула, що…

– Годі, – втручається Джин, – це не ваша справа, Чонгук скоро прийде. 

Всі замовкають через повагу до старшого ангела, але ці роздуми їх голови так і не полишать. 

Невеликий вітер повиває, пелюстки квітів розлітаються по небу, смак солодкого засідає у кожного в горлі. Тільки Чонгука немає, Джина це турбує сильніше інших, бо янголи завжди разом були. З того самого дня коли Чонгук з’явився, коли Сокджин тільки знайомився з обов’язками янгола, Чонгук тільки незграбно крилами рухав. Старший слідкував за ним, здавалося що його безпекою, якій нічого не загрожувало, турбувався тільки Джин. Він знає Чонгука трішки менше часу, аніж Хобі, але однаково піклується. Пройшло достатньо часу, щоб зрозуміти, що молодший давно виріс, йому дістався сильний демон, але Сокджин переживає, тому поділ спідниці все ще не полишають худі тендітні пальці. 

Він міг би полетіти шукати, але ж він його і не знайде зараз, тому що малий Чонгук-і зайнятий, серйозно поглинутий у працю, тим паче він його не побачить, бо інших янголів і демонів, поряд з їхніми людьми побачити не можливо – особливість якій не позаздриш. 

Через деякий час темна маківка все ж таки видніється, молодший мимоволі штовхає когось своїми великими крилами – вони з роками стали найбільші з усіх янголів, але управляти ними ваще, Чонгук вдаряє когось несподівано ще раз, знову вибачаючись – маленьке незграбне дитя. 

– Чонгук-а ! – кличе Сокджин, – йди сюди. 

 Обличчя янгола поблизу тепер нескладно роздивитись: губи піджаті, червоні очі, сліди від кришталевих сліз. 

 – Привіт, Хьоне, – мовить Чонгук, шморгаючи носом, – я не хотів запізнюватися, вибач.

 Всі місця давно зайняті, дякуючи Джину, Чонгуку теж є де сісти. Старший спитає що сталося, але не зараз. Зараз він лише міцно тримає руку Чонгука, і молодший йому за це дуже вдячний. 

 Свято прекрасне, маленькі пелюстки граються з вітром і всі радіють, у всіх блиск щастя в очах. Окрім одного янгола, якому тепер ці пелюстки розбивають серце. 

 – Чонгук-а, дивись як гарно.

– Так, Нуна, я бачу, – пришморгуючи каже.

Це свято мало стати радістю для молодого ангела, тепер це буде наче маленький поріз.

– Чонгуку, скоро все закінчиться, просто потерпи, добре ? – говорить Джин, сильніше тримаючи руку, молодшому не боляче, його міцно стиснуті майже до болю пальці – останнє що турбує. 

Аромат нектару йде разом з вітром, наповнює повітря для святих, дихати стає трохи легше. Намджун навіть не знає що це за запах, ніколи не бачив пелюстки дерев зі святого саду, його душа просочена злом і ненавистю, бо таким він повинен бути ?

– Чонгук-а пішли зі мною, – говорить Джин, вдивляючись у місяць.

Вони сідають на віддалені хмари, де ніхто з інших не знайде – ніч зберігає секрети для кожного, хто любить. 

Ці хмари нерівні, занадто пухкі – якби не світ зірок, то янголи нічого не побачили.

– Що сталося ? – мовить Джин, перебираючи в руках чужі пальці.

– Нічого…

– Це Намджун, так ? Я вгадав ?

Дрібні шматочки кришталю скатуються по щоці, Чонгук би хотів це забути. Він би хотів забути ці сльози смутку маленької дівчинки, він би хотів забути крик дитини.

– Вона плакала, Хьоне, я не… я не міг нічого зробити.

– Я вгадав, – Джин вдивляється в чуже обличчя, в закриті очі від плачу – Намджун про це ще пошкодує.

– Хьоне, я не витримаю цього … Далі ..мені занадто важко.

– Ні, ти витримаєш, Чонгук-а, чуєш? – Джин бере обличчя в долоні, пальцями прибираючи кришталики, – я з тобою, Чонгук-а, я з тобою. 

Старший обіймає, окутує теплом, з’єднуючи їхні крила. Він говорить правду, Сокджин завжди з ним буде. На хмарах, на землі, чи в самому Пеклі. 

– Ти сильний, Чонгуку, молодий і ти багато чому ще навчишся, – поцілунок прикладає до скроні, янгол не знає чи варто було це робити, але він геть не жалкує.

 

 

 

Ніч, вона темна окутує кожен проміжок міста, тільки освітлення дає змогу бачити. Намджун з Пекла вибирається в людське тіло, стоїть посеред вулиці, спершись на великий ліхтар. Запалює в одній руці цигарку, підносячи до губ, видихаючи гіркий дим. 

 

– Давно не бачились, Джин-Хьоне, то що такий янгол робить уночі ? 

– Намджуне, достатньо знущатися, – Джину не любить людське тіло, крил немає, свобода не відчувається.

– Чонгуку сподобалось? Бачу що так, – ще один видих.

– Навіщо ти це робиш ? 

– Я роблю свою роботу, Джин-а, – демон стискає вже іншу цигарку, – не моя провина, що Чонгук занадто слабкий.

– Чонгук твій суперник, був обраний, вищі сили не помиляються, – Сокджин зараз намагається стриматися, порушити баланс світу легко, особливо для такого янгола як він, – ти знаєш, що він сильний і брехати тут сенсу немає, ти боїшся, Намджуне.

– Кого мені боятися, Хьоне, дитини?

– Ця дитина знищить твою гордість, якщо це потрібно буде, а ти боїшся, ти завжди боїшся, Намджуне, тільки вмієш закриватися маскою «жорстокості», яку зламати не так важко.

Демон кидає на підлогу цигарку, тіло спалахує вогнем. 

– Не тобі мене розкривати, Хьоне, не смій копатися в моїй голові, – чорний дим виходить з-під сильного полум’я, ідучи до чорних крил, котрі вже встигли з’явитися.

– Небеса тебе покарають, Намджуне, – говорить янгол.

– Моє покарання було народитися в Пеклі, а ти свята душа, будеш страждати все життя, – демон в обличчя усміхається.

Джин тепер блідий, але лише стримано дивитися: » Що взагалі має на увазі цей демон?» 

Старший розпускає білосніжні крила, кінчики яких дотикаються до грішної землі, на голові лише світить золотий німб, настільки світлий, що Намджуна нудить. 

– Юнґі зараз повернеться, Джун-а, – усміхається.

– Не смій…

– Він буде в чужій спермі, Джун-а, в чужих слідах, – янгол може і святий, але давити на гнилу душу – улюблене заняття, – він знову повернеться до вас у Пекло, використаним іншим людським нікчемним тілом, Джун-а, через тебе, через твій страх, через твою слабкість.

Вогонь спалахує ще сильніше.

– Я спалю це місце вщент, якщо ..

– А я зламаю тобі крила, і що з того ? – Насправді Джин боїться не менш Намджуна, вони з ним багато чим схожі, але Сокджин це ніколи не підтвердить у святій голові, – ніхто з нас не зробить нічого, ти це сам знаєш. 

– То що тоді, Хьоне ? 

– Годі знущатися з Чонгука, слідкуй краще за своїм коханням.

Демон посміхається у відповідь – маска знову, а Джин занадто довго живе, щоб це не побачити.

– Я не.

.

– Юнґі віддається, майже, кожну ніч людям з грішної землі, не з великої радості. 

 

Ноги болять сьогодні сильніше за кляту дупу, знову майже без одягу. Юнґі знає що сам винен в тому болі, який сам собі приносить, але цей біль необхідний, як то кляте Пекло, як та ненависна гаряча земля під втомленими ногами. З ким болем дивитися в кохані очі легше. Легше дивитися на ту яскраво-червону маківку котра постійно біля нього, як зараз.

 

– Намджун-а, та годі вже, він вже не демон, – Хьонджин уважно в чужі очі вдивляється, – старший демон не повинен так себе поводити, його янгол не страждає, отже, яка з нього сила в Пеклі, м ?

– Це не твоя справа, Хьонджин-а, – демон міцно стискає чужу руку. 

Вони заходять у велику печеру, де тільки невеличкі вогники вказують шлях.

– Я краще ніж він, Намджуне, будь ласка, – червона маківка цілує за вухом, – я краще ніж Юнґі, – у губи цілує. 

Намджун не стримує себе більше, він роздирає чужий одяг на не потрібні шматки. 

– Я сильніше ніж Юнґі, – цілує далі голу шкіру, – навіть якщо він старший. 

– Тільки одну річ забув, Хьонджин-а, – бере за червоне волосся, тягнучи до свого обличчя, – я тебе не кохаю, любий, і ти точно не кохаєш мене. 

Сміх, у відповідь лише це. Це все що може витягти з себе молодий демон. Кохання та що це вбіса таке ? Чому Намджун взагалі за нього говорить ? Це Пекло, такому тут не місце. Невже так складно зустрічатися з ним ? Хьонджин ідеальний, весь клятий Ад це знає. Намджун ідеальний для нього, це дає статус тут вижити, шанс того що твої крила не спалять просто так несподівано.  

– Кохання це слабкість, Намджун-а, – гола дупа вже сідає на чужий член, глибоко, стискаючи стінками всередині. 

Демон ричить, підіймаючи свій таз вгору, насаджуючи Хьонджина ще глибше. Стогони по всій печері розносяться, кожен з них в цих стогонах топиться.

Намджун і сам знає що кохання це слабкість, тому зараз і трахає некохане тіло. Тому він віддає себе похоті, одразу, в той самий момент коли Хьонджин свій рот розкриває в поцілунку. Це мабуть і не поцілунок зовсім, вони один одного роздирають зсередини, висмокутуючи все, що знаходиться за ребрами, під розбитими ранами. Молодший відтягує чуже волосся з кожним різким поштовхом, заривається сильніше, міцно стискаючи. Намджун від цього тільки втрачає глузд, утім, він же за цим і прийшов. Вратити здорові залишки глузду в радість, коли зверху Хьонджин, коли він знає що робити, коли на болісне стискання чужих стегон, у відповідь лише усмішка. Поштовх за поштовхом серце лише запевняє, що гнила душа вміє страждати, обливати кров’ю, поки в результаті чуже стегно окропляє сперма. 

– Кохання це слабкість, Намджун-а, – повторює червона маківка, швидко дихаючи, витираючи себе від залишків сексу, – а ми найкраща пара в Пеклі. 

– Статуси залиш собі, мені вони не треба, – говорить старший. 

– Брехня, – усміхається Хьонджин, хитро дивлячись в утомлені очі, – тоді б не трахався зі мною, тоді б ти кохав нікчемне тіло.