Наша дружба не свята

Sleeping at last – Hearing

Bon Iver and St. Vincent – Roslyn

Billie Eilish – Male fantasy 

 

– Давай Хісину відкрий ротика, тобі треба поїсти, – Джин стоїть біля дитячого стільчика, споглядаючи як мама малюка намагається його нагодувати, та сам прикладає зусилля.

– Здається ти забув, що в нас не особлива людина як в деяких, він не почує, мені кожне покоління тобі це повторювати, Джин-а? – Юнґі стоїть, відкинувшись на найближчу шафу.

– Та заради Бога відстань, я намагаюся щось зробити на відміну від тебе.

– Окей, – демон помічає як мати відвернулася, сам крилом скидує мисочку із дитячого стільчика. 

–Хісину, так робити не можна, тобі треба поїсти, – жінка на диво спокійна, незважаючи на той факт, що тільки нещодавно стала мамою.

– Юнґі-я! – Сокджин розлючений, не скажеш що він справді ангел в такому настрої. Його видає тільки німб, біле вбрання: в широких штанях і сорочці, і як у всіх святих босі ноги. 

– Я роблю свою роботу, Хьоне, що ти вдієш?

– Твоя робота це скидувати дитяче харчування зі столу ? Браво, Юнґі.

– Хісину, давай ще одну ложечку, – малюк кричить, плаче, приносячи демону задоволення.

– Я радію, Хьоне.

– Дивна у вас радість.

– Це ти вирішив сказати мені декілька століть потому, Джин-а?

– Я можу взагалі замовкнути, якщо тобі так..

– Так, краще стули рота. 

Юнґі усміхаючись, рухає плечима, – айщ..– демон мимоволі торкається хворого плеча.

І у відповідь веселим очам Джина говорить: 

– Так, стара козявко, воно ще болить, дякую.

– Треба було сильніше стиснути, коли ми бились, – мовить старший, дивлячись як мати вже все таки годує маленького хлопчика.

– То було давно і неправда.

– Неправда, чому тоді плече болить ? Подякуй Богу, що тільки плече, а не як у Те..

– Подякую собі, за те що руку твою тоді зламав, не порівнюй мене з Техьоном, цей малий не може ніяк почуття свої вгамувати, сам того не розуміючи. Людину мені нагадує. Кохання у них це називається так ?

– Хто б казав, Юнґі-я, ти сам як дитина, ніяк не скажеш Намджуну..

– А коли це святий янгол почав лізти у справи демонів ? Тобі дати походити по розпаленій підлозі в Пеклі, щоб краще нас зрозуміти? – Юнґі стукає однією ногою по підлозі, чорне взуття на маленьких підборах, закрите з усіх боків, наче зі шкіри зроблене.

– Пішли, Хісину, тобі час помитися, – говорить мама хлопчика, витираючи підлогу від дитячої їжі.

Вони всі переходять до ванни кімнати, де з крану тече тепла вода. Демон нахилившись, закриває кран з холодною водою, залишивши тільки гарячу. 

– Юнґі-я ! 

– Ні, Джин-а, облиш, – диявол з усмішкою, чорним крилом доступ до крану закриває, не дає ангелу додати холодного.

Сокджин руку одразу прибирає – опіку додаткового від чорного пір’я отримати не хоче. Він тільки встигає швидко скинути шампунь з полички у ванну з водою, щоб мати помітила. Мама вже тягнеться дістати – відчуваючи гарячий пар, знову холодну воду відкриває.

– Я засмучений, Джин-а, ти виграв, – театрально видихає.

– Думаєш мені хочеться вигравати ? Мені просто хочеться щоб він ріс краще, ніж всі «мої» люди до нього.

– Тобто ти не робиш це задля того щоб оминути страждання?

– Юнґі-я, ми вже декілька століть з тобою суперники, останні десять з яких ніхто з нас не отримував болі, яку зараз молоді відчувають. Ти помітив, що обом вже просто набридло грати в це, але вибору в нас немає тому ми просто балансуємо.

– Так, Хьоне, – чухає потилицю, – ти маєш рацію.

– Вау, демон зі мною погодився, сили небесні, чи я сплю ? – говорить старший, уважно спостерігаючи за матір’ю дитини.

– Не сподівайся на дружбу, старий.

– Вона вже існує, Юнґі, кому ти свої секрети розкажеш, Намджуну ? – І справді, ця свята особа єдина хто слухає його буквально з чистим серцем.

– Не згадуй його, я тебе благаю.

– Юнґі, просто знай, що я можу допомогти, ми занадто старі, щоб ганятися за людським життям.

Сокджин і справді рацію має, вони познайомилися ще дітьми, в той час коли ангели дізнаються про своїх суперників, лише у підлітковому віці. Хлопці як і всі мали жагу до суперечок, сперечалися калічили один одного. А зараз коли Джин золотавий німб має, котрий тільки дорослі янголи носять, а Юнґі маленькі ріжки, які тільки-но починають рости, сенс гри пропав, розчинився в пустоті безодні. Навіть коли демон у Пеклі лютує, показує силу, яка можливо навіть менша за інших, він тримає у пам’яті свого єдиного друга, який, до речі, на все «життя»з ним залишиться. Можливо в цьому є сенс ? Правила, які повинні всі знати напам’ять – забувають, та Сокджин знає точно – дружба між двома видами не заперечується. Отже, не маючи змоги доторкнутися, вони лише радують один одного теплом, хоч демону і важко, бо гнила душа звикла бачити сморід і лайно всюди, де тільки Юнґі носить. А Сокджин, Сокджин буде на небесах правильним янголом, але свою думку, стосовно друга – не полишить, він не бачить доброту в диявольських силах, окрім Юнґі, як би це дивно не звучало. 

І хоч демон кохати не повинен, Джин досконало знає, що той може, навіть якщо почуття зсередини з’їдають, янгол – святий, дивитися в чужі душі, не його вибір, а призначення, саме таке як у суперника, тільки кожен під різним кутом спогляда.

 Вони вже у дитячий спальні, здавалося б в майбутньому повинно щось відрізнятись, та місто занадто мале, щоб прогресувати. Маленька колиска – дерев’яна – залишилась ще з тих століть, де малюк вже засинає. 

 – Як думаєш коли це все закінчиться ? – питає Юнґі, сидячи на м’якому килимку, підібравши коліна руками, – коли стіна між нами впаде.

 – Ніколи, Юнґі-я, цього бути не повинно сам знаєш, світ має баланс..

 – Якраз балансу цьому світу бракує, Хьоне.

 – Так, але якщо демони будуть сидіти на хмарах, споглядаючи на своїх жертв, а янголи горіти в Пеклі, чи буде з цього сенс ? Ми не можемо ходити по гарячому вугіллю, а ви не станете ніколи на м’які хмари, ви не вмиєтесь чистою святою водою, бо отримаєте опік, анархія – це те що існувати в нашому духовному світі неповинно. 

 – Розумний янгол тільки мені міг дістатися ?– з щирою посмішкою вимовляє.

 – Знаєш це питання повинен був задати Техьон, це в нього любовні проблеми.

 – Та вони обидва цього не визнають, Техьону все гіршає, а Хосок захищає дитину, у них все набагато складніше. Хто взагалі видумав кохання ? Було б набагато легше як би..

 – Лише секс, Юнґі-я ?

 – Тихіше, святий янголе, що твої вуста собі дозволили? – смішно говорить рудий демон.

  – Ха ха, так розказуєш наче я не знаю, що воно таке, янголи мають отримувати задоволення, Юнґі, на небесах не все так «правильно» як ти гадаєш, – ніжна рука з тонкими пальцями качає колиску.

  – Цікаво, що ти вирішив поговорити про це тільки зараз, – демон і справді зацікавлений, дивно що за довгий час знайомства не мав змоги говорити про такі теми. Напевно молодість принесла багато досвіду, достатньо багато, щоб не встигати говорити час від часу, бо наче вони ворогами народились ? 

  – В нас ще багато часу, Юнґі-я, я витрачаю теми на розмови з розумом.

  – Але куди взагалі пропадають янголи, не можна ж жити вічно взагалі?

  – А куди пропадають демони ? – Можливо старший знати не повинен, можливо не його то справа, але ж янгол єдиного такого друга має, який до останнього з ним і назавжди.

  – Коли мозок не витримує, а серце згнило повністю демон має право втопитися у річці де страждають інші душі, ще таке трапляється коли суперник - янгол занадто сильний і приносить багато болі, – Юнґі з цікавістю і очах розглядає дитячі іграшки, з кожним поколінням щось нове, що тільки не спаде на думку цим… людям.

– А янголи відпускають все, якщо нічого не тримає, сніг – як його люди називають це їхній попіл, – продовжує Джин, все ще колихаючи колиску з малюком.

– Чому саме взимку ?

– Тому що достатньо холодно, щоб зберегти пам’ять про ангела, вона заморожується назавжди в серцях інших, ніколи не покидає голову, про нього ніхто не забуває.

– А що трапляється з його суперником тоді ?

– Тобі реально ніхто не розповідав, старший демоне ? – Сокджин здивовано дивиться, а Юнґі головою хитає, – суперник, після смерті іншого просто страждає все життя, він більше немає права наглядати за людиною, бо нема балансу. Ось так Юнґі, це безсенсовно, нелогічно, але так повинно бути.

– Математику нагадує, – сміється демон.

– Так, можливо у цьому щось є.

– Я тільки пам’ятаю момент коли якийсь янгол впав з небес до землі, зламавши крила, – ніжна рука, що лежить на колисці зупиняється, – він був зломаним всередині, Юнґі-я, – Джин вже дивиться в одну точку, погляд налитий страхом, не збирається полишати гарне обличчя.

– А що було далі ? – демон тихо запитує.

– Янгол хотів розправити їх, махнути ще раз, незважаючи на біль, – мовчить, ковтаючи повітря, – але він впав ще нижче землі…

– У Пекло, – ще так пошепки говорить молодший.

– Так, Юнґі-я, тіло не витримало.

– Ти не знаєш що його зламало ?

– Ні, янголам це не довелося знати, та напевно ніхто не згадає, – Джин посміхається з болем в очах, прекрасно розуміючи, що вищі святі точно пам’ятають причину,

– в будь якому випадку знати нам це не потрібно, Юнґі-я.