Я тебе ненавиджу

Chance Pena – in my room 

Aqualung –Cold

Billie Eilish – all the good girls go to hell

Місяць про себе нагадує: сяйво крізь вікно дитячої кімнати пропускає. 

Маленький Чімін не засне, йти до батьків після чергової сімейної сварки бажання нема. 

Хлопчик ковдрою закривається, щоб сяйво очі не сліпило. 

Не допомагає, сну немає, повітря ранньої весни – прохолодне оминає ліжко, змушує ще більше ковдрою вкритися. 

Несподівано вікно відкривається, видніється біле крило.

– Хосок - хьоне!

– Тихо, – старший шипить, приставляючи вказівний палець до губ – просить тихіше бути.

Ліжечко малюка достатньо велике, щоб янгол зміг сісти, відхливши назад спину.

– Я сам не можу спати, мені кошмари сняться, мені страшно, Хьоне, – по щоках Чіміна ллються крихітні сльози , ручки маленькі прагнуть витерти.

– Я з тобою Чіміне, завжди буду з тобою, навіть коли не бачиш – я захищаю тебе.

– Уві сні..уві сні ти мене не захистив, Хосоку, – маля котрому тільки нещодавно три роки виповнилося плаче тихенько, скиглить, всім тілом в обійми янгола закривається. 

Він маленький, як всі були до нього люди, але ні з ким не зрівняєш, ні за що і в перший раз ось так. 

– Цього більше не буде, обіцяю, Чімін-а, – цілує у лоб, вкриває знову ковдрою, вмощується десь біля дитини, крилами від прохолоди прикриває. 

Небесне створіння кімнату оглядає, поглядом зупиняючись на стрічках.

В тому кутку, там на полицях – багато стрічок різного кольору. Встигає згадати як учора Пак Чімін танцював: стрибав що є сил, стрічки розплутучи, вони ніжно по повітрю пливуть з кожним рухом дитини. І тихо так – малюк заснув, солодкими позіханням слух обвиває, тільки чужі вже сльози ллються, в камінчики кришталеві перетворюються, бо так янголи були створені. І сумно

Душа болить і плаче

Крилами білими не прикритися 

Чужими долонями очі собі не закрити 

Янгол жити вічно буде, а ця дитина помре…

Тиша закінчується коли перший шурхіт чути стало. Хосок повертає різко голову в сторону вікна, насупивши брови, дивиться. 

– Тшшш…тихіше, янголятко, це я, – Техьон жити не може ні без сарказму, ні без усмішки на вустах – так Хосоку здається, – заснуло наше маля ? – Запитання відповіді не потребує, бо легке хропіння чути як тільки в кімнату зайдеш.

– Він втомився, – янгол навіть не прагне крила підіймати, котрі зараз Пака прикривають, тепер вже від демона.

– Не сміши мене, Хобі, зараз сенсу немає, постраждає потім, тільки почекати треба,– демон знає, що ріже цим ангелу усе тіло, ось так надрізає, вирізає нутрощі і серце з ними також, ніби собі залишити хоче.

– Йому сняться кошмари, Техьоне, – погляд незвично злий для того хто на небесах живе, Хосок знає все, встиг вивчити, все «життя» уроки отримує, – нічого сказати не хочеш ?

– Ти і там – у снах його захищати будеш, раніше такого не було, Хобі, ця малявка в душу залізла ? – демону весело, гра буде ще краще ніж здавалося, помста буде ще солодша, ще більше цукру від спраги одержить, – скільки років тримався, Хьоне, серце своє святе не відкривав, а на похованнях плакав, не витримував все одно, так що ж зараз сталося, втомився, чи крила біленькі більше не тримають, а ?

Демон ще ближче підходить, довгими пальцями по рукаву сорочки святого проходить, плечі оминає, волосся білого торкається, німб золотий зачіпає і не боляче, дивно, що шкіра не горить. Минулий раз ніхто більше не згадував, бажання не було. Ця дитина цікава, навіть для диявола, з нею все дивне, навіть зараз відбувається щось не те, те чого бути не повинно.

Руки не пече, болі немає – наче і не суперники взагалі. 

Хосок зуби стискає міцно, щоб всю дитячу кімнату, несподівано, не знести разом з цим створінням. Терпить, бо Чіміна треба захищати, він же обіцяв, Отже, повинен зобов’язання виконувати. Крила не прибирає все ще, позу не змінює – боїться поворухнутися, щоб малюк не прокинувся.

– Нащо ти прийшов, Техьон-а, з мене познущатися, з моїх відчуттів, яких ти ніколи не пізнаєш?

– Тиснеш на слабке ? Думаєш, що саме туди удар направляєш, Хосок-і ? – голову ще нижче нахиляє, прямо біля вуха чужого – як любить робити завжди, бо суперник губиться одразу, – в мене слабких місць немає, милий мій, – шепоче, гарячим подихом вухо опалює.

– Навіть ось так, та ? – янгол відставати не збирається, рукою за слабке крило хапає, до низу нахиляє, вириває пір’їнки чорні – сил багато не треба, самі падають.

А тут вже боляче, настільки, що судомою викручує, так що Техьон скиглить, шипить від злості, ще більше ангела ненавидить.

– Я зламаю тобі все, – знову шепіт, тільки тепер від болі , – і крила і життя, Хосок-і. 

Янгол не боїться, бо не раз чує, бо святим створеним, щоб такі слова чути – народжений. 

Так завжди, так завжди буде. Ця постійна боротьба існуватиме вічно, нічого не зробити, тому тільки усмішка у відповідь – солодка, весела. У нього вчиться, у демона уроки життя забирає –Янгол.

– Ухти, Хобі – протягує кожну літеру, – насиллям насолоджуєшся, вас такому хіба вчили ? –Керівництво буде невдоволене, – сарказм його, з самого початку історіі для нього створений.

– Приємно, лиш тільки, коли тобі боляче, – брехня, насолоди від такого Хосок не отримує, фізично просто не може, така ось свята мораль.

– Брехати вас теж вчили, Хобі ? – Техьон все ще стоїть, шепоче у відповідь, незважаючи на біль, бо він став не від’ємною його частиною за цей час.

– У тебе навчився, – демону приємно, до кісток пронизує насолода, але сам розуміє, що янгол грається, саме як він, як він шахи ставить у цій безглуздій грі. 

– Зверхність тобі не личить, янголятко, – годі вже цієї комедії, вона всім набридла, ні, правда, абсолютно всім, кожен страждає, щоб свою мету завершити, з кожною людиною і все більше страждає. 

Кожний ангел і демон кожний. 

Б’ються то за справедливість, то за власні бажання, а центр людина.

Але сенс залишається, для кожного своя причина робити те що відбувається, тільки центр для себе ніхто не змінює, бо всесвіт не дозволить.

– Боїшся, що мені вдасться виграти, Хосоку? – Техьон вже на коліна опускається, тому що дуже болить, не від того що ангел поруч, а від того що просто слабкість наздоганяє час від часу – перед іншими принижує.

Хобі губиться, бо такого ніколи не було, демону погано, він слабшає кожен раз коли ангел про Чіміна турбується, Техьон просто дістатися до дитини не може, навіть зараз, Хосок захищає. Демон зробив би все можливе, щоб у малюка дитинства не було, але терпить, чекає нагоди, от тільки заради кого?

– Техьоне, будь ласка, встань, – і він його благає, бо це неправильно, так не можна, боротьба тривати повинна, ангел не хоче, щоб суперник здавався. Ангел не хоче, щоб демон здавався.

До біса складно, голова вже переповнена постійними думками, котрі полишити не можуть. У кожного забита, тільки кожен по різному лікується. 

Техьону зараз до біса жахливо, бо зв’язок з людиною міцніший за всі, що ці створіння відчували. Демон не може на нього впливати через Хосока, який теж свою роботу виконує.

– Хосок-аа,– протягує з просоння Чімін, – дай мені руку..я так не засну, Хьоне, – маля просить.

Хобі складно, було складно все життя, а тут ще гірше. Він швидко бере маленьку долоню в свою, накриває, пальцями гладить, а крилом до себе демона приближує, притримуючи спину. Зараз йому хочеться щоб то жарт був, ще один несмішний для янгола жарт, але Техьон тою спиною віхдиляється на біле пір’я підставлене, повітря з легень важко випускає, на підлозі сидячи. 

Рука все ще тримає маленькі пальчики, інша обличчя диявола торкається.

Через контраст відчуттів кисню не вистачає, навіть для святого.

– Техьон-а, будь ласка, подивись на мене, – рукою підборіддя легенько задирає до себе.

А у демона судоми пронизують тіло, кожен з них усвідомлює, що він зробити потрібен – дитині боляче. 

І можливо не своїми руками, не словами сказати, просто направити в потрібний напрямок.

– Дияволе, – шипить через стиснуті зуби, – Хосок-і, ти ще поплатишся, – краще вже так, ніж споглядати в очі святого.

Янгол це знає і смішно стає, навіть маленька посмішка на обличчі з’являється.

Авжеж він усвідомлює, знає що можливо навіть завтра той йому ребра зламає – зростуться кістки, серце виб’є з тіла – виросте ще одне. Утім чути такі слова було необхідно, значить суперник не здається і боротьбу бажає кожен.

Тільки Чімін спить скрутившись клубочком, біля спини ангела, за руку тримаючи, тихо хропить.

– Хосоку ? – повільно голову підіймає демон, очами хитрими дивиться з підлоба.

– Що ?

– Я тебе ненавиджу, – не гнів, не злість, а просто факт, зрозумілий кожному на небесах, у пеклі.

– Значить з тобою все більш менш нормально, Техьон-а, – янгол мовить це і одночасно хлопчика притягує поближче, долоньку маленьку передає демону – наче з глузду з’їхав, – просто потримай, – Хобі ніколи не давав йому цієї можливості доторкнутися до Чіміна за три роки. Вимоги різні, але умови однакові – кожен повинен виконувати.

Пальці Техьона довгі, худі, обережно беруть в обійми чужу ручку, трохи стискають. Приємно, демону приємно.

Дивно що за декілька століть праці відбулась така подія – можеш зі своєю людиною говорити в реальності, торкатися і відчувати.

Рідко це і складно одночасно.

Хосок крило повністю відкриває, де маленький Пак спить: дає споглядати, зором по обличчю пройтися. Чіміна торкається двоє різних рук, та він обидві тримає, від жодної не відмовляється. А Техьону набагато легше стає.

– Чому все так, чому ми боремося до крові і вибитих кісток, в мирі не живемо ? – янгол зітхає тихо, сидячи на краю дитячого ліжечка.

– Через нього, – голову в сторону маляти повертає, – а інакше не можна, Хосок-і, моя та твоя перемога має різне значення, але ціна майже однакова, – демон задумується, – нам – дітям пекла, ребра до м’яса роздробити в радість.