Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Mitski – Liquid smooth
AURORA – Home
Stromae – L’enfer
Коли з останнім подихом помирає стара душа на самотньому ліжку, в шумному родильному будинку лунає крик новонародженого малюка.
Цей світ прогнив достатньо для того щоб всю планету забруднити в далекому майбутньому.
Гнив він із самого початку, коли люди навчились говорити і до тепер.
Віри тепер немає, кохання майже не існує.
Тільки надію пізнають ті бідні прошарки, котрих тепер більшість.
Надія – квітка що ніяк не впаде зі стебла, пелюстками не упаде, не вкриє землю кров’ю.
Цей сморід гріхів доходить до самих небес, де ангели живуть. Вони – саме ті створіння покликані на зменшення бруду людей, щоб сморід не доходив до домівок чи щоб світ став трохи краще ? Це вже не сказати.
Бо кожен сам за себе вирішує, як і що.
Багато хто виграє цю долю, багато тих у кого крила стають сильнішими з кожною «чистою» людиною, яка на той світ попала. А деякі слабшають з кожною смертю наркомана чи вбивці, тих що не вдалося привести до початку очищення.
Це така собі гра, де виграш дістається складним шляхом, де болі багато отримуєш від своїх же людей.
І гра ця нескінченна, так як люди ті ще створіння – існувати будуть довго, знайдуть способи як призвести до життя.
І гра ця з сильними суперниками, з тими що в самому Пеклі живуть, згорають там кожен день, на відміну від грішників з задоволенням, топляться в чорних водах гордині, уповаються кров’ю чужих – до вподоби то все. У них все простіше, програв – людей буде багато, ще одна грішна душа, котру спокусити на нові брудні справи не так вже складно і помста солодка, супернику віддячити – із задоволенням споглядати на той нікчемний образ біленького невинного вісника добра. До болі смішно.
Вони знову у грі, суперники готові, дивляться на один одного, чекаючи від когось першого кроку. Демон посміхається, ніби передбачує про наступний програш ворога. А Янгол дивиться на нього насупивши брови, серйозним поглядом, що з відблиском занепокоєння – попереджує.
І Техьон не проти вирвати пару пір’їнок з цих прекрасних крил, що великими стали за часи їх протистояння. Техьону хочеться погратися з Хосоком ще раз, ще раз доказати нікчемність його спроб, навіть коли той виграє.
А Хосок намагається бути сильним, знову, зберегти людське життя якнайдовше , при цьому не дати йому забруднити цей світ як інші роблять – робота не з легких.
Вони стоять перед колискою маленького хлопчика, котрий зараз ніби щось відчуває – тягнеться ручками, прагне дістатися зацікавлених образів.
– Цікаві ці людські створіння, ні крил, ні магії нема, нічого, що робить їх сильними, – Техьон усміхається, і хитає іграшку, що звисає над колискою.
– Не чіпай його, – Хосок намагається прибрати чужу руку, та швидко свою відриває, бо занадто боляче.
– Маленьке янголятко забуло, – кривить рота – Хосок-і, на тебе не схоже, зроби ще раз, хочу подивитись як ти від болі впадеш…жалію лише про те, що це тебе не вб’є, – усмішка не пропадає, рот трохи більше відкривається – показує зуби і якщо міг би перекусив би ними ту тендітну шию.
Хосок стер би це обличчя і усмішку знищив, якби була можливість доторкнутися без болю, що одразу вкриває шкіру і до крові небесної доходить, нагадує про приналежність ворога до темної сили, він поглинає з янгола усе святе, що було надано при народженні.
– Так приємно потім дивитися, на твоє сумне обличчя, Хобі, – очі прикриває, щоб насолодитися роздратованістю янгола, через те що ім’я його змінює таким чином вже декілька століть, – приємно, дивитися як ти сльози свої збираєш від болі, коли це маленьке дитя помре від самого себе, тільки-но уяви, через років так 40, може навіть менше …
– Замовкни, чуєш ? Закрий рот, – Хосок хоч і з небес прийшов, та терпіти не взмозі: бере того за горло, незважаючи на біль у долоні – все багно, що у Техьона в душі зараз в цю руку впивається через дотик, – я не дозволю йому це зробити, тобі не дозволю.
Демон спиною тепер впирається у стіну, крила від того болять: чорняві пір’їнки падають на підлогу. І той самий момент горло горить, ніби прямо зараз спалахне небесним сяйвом, якщо б Техьон знав що таке страх, то прогнивша душа саме те б відчувала, бо цю агонію в якій демон перебуває, випромінює лише чужа рука – достатньо долоні для великої муки.
– Заздрю твоїй надії, Хобі, – Техьон програє йому вже кілька поколінь, та сили достатньо щоб змінити позиції.
Демон на своєму стоїть, теж кладе свою руку на чуже горло, стискає сильніше, притискає тіло до стіні, на своє колишнє місце, притискає ще сильніше, щоб боляче було не лише від дотику, щоб навіть у янгола синці лишились :
– Моє миле янголя, ти навіть уявити собі не можеш скільки я можу терпіти постійні програші, щоб потім помстою насолодитися,– пальці проводять по білому волоссю, ніжно оминають небесне обличчя, проходять по нижній губі, де погляд зупиняється, – Гадаю саме час, –рука вертається до білих пасм, стискає між своїми пальцями, тягне угору – усміхається, хоч так він біль приносить.
Хосок шипить і від чужої руки на волоссі, яка потім на німб переходить, проводить знову пальцями і від тієї що горло стискає, від того тіло горить судомою.
Все зупиняється, як тільки плач маля доходе до вух. Хлопчик ллє сльози не зрозуміло від чого, бо бачити він їх не повинен, але дитині від чогось не приємно.
– Заспокой його, або…
– Або що ? Вб’єш дитину ?
– Ну тебе я не взмозі, на жаль, його ж набагато простіше, – і знову та бісова усмішка.
Хосок бере хлопчика на руки, намагається заспокоїти, трохи качає, щось під ніс собі співаючи.
– Я тобі не дозволю вбити Чіміна.
– Мій ангел вже ім’я йому дав, кожного разу все краще, цій людині воно досить пасує.
– Можеш нас залишити ?
– Не по правилам, Хосок-і, граєш, то я маю тебе слухатися ?
– Техьоне, просто залиш, дай мені побути з ним.
Демон зверхньо вдивляється в очі маляти, про себе згадавши – люди краси справжньої не мають:
– Чим більше ти з ним, Хобі, тим гірше тобі буде в кінці, ви ангели цього не розумієте.
– Техьоне, йди звідси я прошу тебе, він ще зовсім маленький.
– Поки що, мій ангелу, поки він маленький, поки в пелюшках спить, а потім, ти навіть не встигнеш очі розплющити як він розчарує тебе, – погляд припадає на Хосока, тримаючого у руках немовля.– Гра тільки-но почалась, маленьке янголятко.