Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Billie Eilish – What was I made for ?
Isak Danielson – Power ( Техьон пише картину )
Tember Blanche – Скажи мені ( Джин і Чонгук )
Тут не так брудно як в інших частинах міста. Тут не так смердить людською нікчемною подобою. Тут кохають мистецтво, або ж кохали колись. На цій вулиці велика стара сцена і дощечки скрипуть з глухим звуком, благаючи про заміну, якої, на жаль, ніколи не буде.
Натомість тендітні ніжки ступають на крихку підлогу, зі всією ніжністю віддаючись танцю.
Навколо сцени діти повсідались один до одного обіймаючись, вмостились на подушках, спостерігаючи за мистецтом.
Чімін – митець, тільки не зрозуміло, що саме є його витвором. Те юнацьке тіло, що з кожним днем розквітає, чи ті стрічки, що небесно-блакитним кольором всіх вражають, чи той танець, який танцем не назвеш ? Бо життя в ньому бачиш, і народження і смерть вбачаєш в кожному русі цього хлопчика.
Хосок, дивлячись, схлипає носом, прибираючи кришталеві сльози. Він разом з демоном сидить позаду дітей, та де б вони не були – бачить їх тільки Чімін.
– Що ж ти мій, янголе, плачеш ? – усміхається, – витри святі очі, подаруй Чіміну радість.
– Просто, це так гарно, Техьон-а, – ангел плаче, не стримуючи погляд.
– Та годі, сильний янголе, не такий ж він і митець, дивись-но, зараз впаде, які ті ніжки слабкі, – ще раз усміхається, а що йому ? Радіти ? Через що ? Що танець і справді прекрасний, Техьон ніколи не скаже, вуста не зможуть в цьому порядку рухатися. – На тримай, не дратуй мене, – дає хустку.
Музика, що лине зі скрипки, на якій грає якась дівчинка закінчується. Оплески лунають гучно, їх напевно чути на всю вулицю. Маленькі карі очі блискітками грають, від щирої дитячої радості – посмішка лиш ширше стає. Та ці очі не на дітей дивляться, вони уважно напрямлені до хьонів і тоді ще краще Чіміну, душа дитяча щаслива, як ніколи за всі тринадцять років.
Чесно кажучи, Чімін їх бачив за своє життя частіше, аніж батьків і зараз коли мама з татом знову не прийшли – більше не засмучує його, як було раніше, важливо тільки що Техьон з Хосоком тут.
Хобі гучно плескає в долоні, які і всі інші глядачі, а Техьон… Техьон насупивши брови, склавши руки на грудях, презирливо дивиться, ніби нічого особливого.
Чіміна це не ображає, бо хьон мабуть мистецтва не знає, може ніколи за своє життя не впізнавав ?
Хлопчик хоч зараз би їх обійняв, та на жаль ніхто хьонів не баче, окрім нього – сумно все таки, бо Чіміна дивним вважають, не розуміють того дару. Тому погляд нестримно одразу ховає, зустрічаючи обійми одноклассників.
– Ти прекрасно танцював, Чіміну, – Хосок запускає руку в чужі блондинисті пасма.
Вони стоять коло якогось розбитого фонтану, ще одного, тільки це мабуть найстаріший з усіх.
–Хьоне, а тобі сподобалось ? – Маленькі очі повні щирого блиску надії, тільки от цей блиск лише Хобі бачить.
– Рухи не точні, дихання збите, тягни носок дужче, а так норм, – диявол усміхається.
– Чімін-а, Техьону сподобалось, не зважай на його зауваження, – Хосоку ця ситуація в край не подобається, що заважає Техьону просто закрити свого рота коли потрібно ?
– Дякую, що прийшли, – дитячі сльози течуть по пухким щокам.
Хлопчик прямує додому, напевно ще треба старатися, ще вдосконалювати талант, щоб Хьону сподобалось, це важливо, і справді, для Чіміна важливо.
– Йди за ним, а то ще всю кімнату рознесе в істериці, – мовить Техьон оглядаючи рукава чорної сорочки.
– Навіщо…айщ ладно, ти просто нікчемний, Техьон-а, – янгол злий, диявол вже котрий раз за тисячу років виводить його на емоції.
Хосок не одразу прийде до Чіміна, спочатку босий ангел підніметься на Небеса додому, щоб потім…
Полотно покрите чорною фарбою, зашите золотими нитками. Мольберт стоїть посеред великої холодної кімнати – напевно це старий музей чи галерея, значення немає, головне що можна мистецтво творити.
Довгі пальці тримають пензлик, впевнено проводячи ним по картині, виводячи кожний рух червоної стрічки.
Тільки червона стрічка і все, сьогодні це буде найкращий витвір демона. Можливо завтра вона буде текти ріками крові, але зараз це, поки що, та сама стрічка, трішки схожу на ту з якою Чімін танцював, але та була блакитна.
Техьону червоний завжди більш до вподоби.
Руки зупиняються на мить, змінюючи пензлик на дрова, підкидають в старий камін більше, щоб нікчемний демон не забував хоча б на мить справжній жар домівки.
І чому саме цей старий музей, чому не в тому домі, що зветься Пеклом Техьон малює ?
Як ставляться в Аду до мистецтва самі думайте, роздумуйте припущення самостійно, бо дізнатися вам буде не так вже і важко справді ?
А Техьон лише знає – ту «стрічку», що на полотні порвуть, згорить підолашна у вогні зла.
Демон продовжує своє заняття, поки не чує скрип старих дощечок вгорі.
– Хосок-і, милий, – шепоче він собі під ніс, знаючи хто там робить той шум, хто «заважає» писати по чорному полотну.
Янгол можливо здогадався, що про його присутність вже дізналися, але рідна надія залишається в думках, наче шума не чули.
Він впирає долонями в сухі дошки, коліна вже давно болять і крила оніміли, але він все ще споглядає за тим витвором, що з гидотних рук народжується.
Техьон майже охайно пише, не заляпуючи себе і все довкола, тому за цим ще цікавіше спостерігати, коли ж та червона крапля впаде на ідеальну чорну сорочку з срібними нитками.
Проходить ще двадцять хвилин і праця біля розпеченого каміну дає про себе знати. Демон розтібує спочатку перший ґудзик на сорочці, згодом третій, а далі вже видно голий торс.
– Матір Божа, – пихтить собі під ніс Хосок, – він з глузду з’їхав.
Але що в цьому такого, янгол не повинен так реагувати, до чого взагалі така реакція, вони ж лише суперники ?
І Хобі радий про це думати, та от жар не дозволяє, йому по-справжньому спекотно, і щось по низу живота приємно розтікається.
Звідки той диявол здогадався, що його янголи слідкує, поняття немає, бо відстань занадто довга від стелі до підлоги, щоб почути запах. Щось всередині сидить і підказує, що то Хьон, маленький янгол, якому напевно пограти захотілося, який настільки боязкий, що вийти з-під старих дощечок стелі не в змозі.
Навіщо Техьон взагалі це робить, хіба в Пеклі не настільки спекотно?
А Хосок і не збирається виходить, бо трясця, погляд тільки на ту оголену частинку тіла падає, йому зовсім скоро потрібно летіти до Чіміна, він все ще залишається дивитися, з надією що Техьон скоро закінчить.
Диявол сорочку скидує повністю – заворожує небесне створіння своїм тілом, яке на відміну від душі не бридке.
Шкіра смуглява, напевно сонцем пахне, каміном ввечері, телпом і жаром, янгол ніколи не вдихав його запах спеціально, щоб дізнатися аромат, на жаль, бо зараз захотілось відчути смак цієї шкіри, на дотик відчувати.
Тіло і справді прекрасне, якби тільки не шрами на спині, біля крил, шрами різні, є ті що від цигарок, від леза ножів, просто обпечені вогнем Пекла.
Ці сліди залишили не люди, тому вони ніколи не зійдуть і шкіра як у Юнґі ніколи ідеальною не буде.
***
–Хьоне ! – кричить вдалині Чонгук, – Хьоне, що ти робиш?
– Матір Божа, Чонгуку, не заважай мені, – Джин сидить зосереджено, читаючи якийсь довгий документ.
– Ну що ти робиш, Джин-Хьоне ? – майже зі сльозами вимовляє молодший.
– Я намагаюсь дізнатися інформацію про мою людину, щоб зрозуміти як їй допомогти в майбутньому.
– Ааа, я так розумію що мені теж треба цим зайнятися, – Чонгук роздумливо закушує верхню губу.
– Я співчуваю Лісі, бідна дівчинка.
– Ну Джин-ааа, з нею все буде добре, так вона перша людина у мене, але зі мною Намджун, думаю у нас вийде щось…
– Тримайся подалі від Намджуна, – застережливо мовить Джин.
Йому не подобається цей демон, ця людина для нього не перша, він багато згубив жертв, навіть не побувавши їхнім головним демоном, Намджун підлітком* чекав багато років, коли його янгол народиться в цей світ, як інші демони він міг би чекати ще століття, бо не вони святих для себе обирають, а пара повинна бути як той баланс – непохитна. Молодий Чонгук не те що хотів Намджун, такий собі колега, такий собі суперник, як він думав спочатку, але Чонгук швидко вчиться, напевно це додає демону азарт, а можливо навіть проблеми приносить, так чи інакше вони є той ідеальний баланс.
– Але Намджун-Хьон..
– Намджун вміє тільки робити хаос і розбивати душі, – кидає застережливий погляд, – захищай Лісу від нього, Чонгук-а, інакше сам постраждаєш, – Джин уважно пояснює, прагнучи донести всю значимість цих слів молодшому.
Джин сидить на невеликій хмаринці в позі лотосу, характерно склавши ноги, поклавши на них всі документи. Чонгук поважає Джина і справді прислухається, але він не хоче, щоб він був таким сердитим як зараз, тому він просто сідає позаду, обіймаючи з-за спини, притискаючи чужі крила і накриваючи своїми.
– Я зрозумів, Хьоне, дякую, я буду обережним, – кладе своє підборіддя на чуже плече.
* янголи і демони ростуть не так як люди, отже як підліток вони ростуть теж довго ( від декількох років до декількох століть)