Пекло

Sun Heat – Come and get it from me 

Пекло горить, червоніє, жаром опіки приносить, водою гарячою затоплюється і знову. 

Душі грішників задихаються і тонуть, не можуть втриматися. 

Техьон дивиться на це все без емоцій, їх і нема, не може бути тут. 

– Знову нові ? – спокійно мовить він, сидячи на скелі, майже в самій горі, де хвилі гарячого пекла, що б’ються об камінь не дістають. Душі покійників заринаються у ту розпечену воду, де їм купатися вічність прийдеться.

– Так, наші постаралися, – Юнґі щось з одягу прибирає, напевно попіл, що завжди буде в Аду існувати – замість повітря. 

– На відміну від тебе, Техьон-а, – Намджун вибирається на ту саму скалу, сарказмом підколює, але іншому демону той що зі слабкими крилами живе декілька поколінь – все одно, хоч облийте лайном він посміється вам в обличчя, бо така його природа – диявольська насолода. 

– Такі жалюгідні, правда, Намджун-а? – Юнґі ногою камінчик відкидає у розпечену воду.

У відповідь лише короткий сміх.

– Якими б вони не були, Юнґі, хоча б як жити обрати можуть.

– Їхніми бажаннями ми керуємо, Техьоне, хіба ні ?

– Так, але вони можуть суперечити , робити що навіть нам дивно стане, – демон шось пальцями чипляється за края своїх широких штанів, – вони проживають свої короткі дні самі, з родинами або на самоті як самі того хочуть, отримують задоволення, страждають, закохуються, за ними цікаво спостерігати, ці люди доживуть своє і підуть стежкою потойбіччя. Знаєте іноді мені здається, що саме ми тут жалюгідні…

– Це наша робота, Техьон - а, – Юнґі не розуміє його, прожив більше, але не усвідомлює, він демон, йому подобається це все, повинно подобатися, бо десь поряд з ним стоїть той, заради кого, ще маленьке чортеня спустило сотні душ в це озеро пекла, поки доролсішим не став. Можливо жалюгідні, але дивлячись для кого.

– Це так говорить твоя свідомість, що молоком і дитячим милом пропахла, чи крила, які ти підняти нормально не можеш? – Намджун для себе усвідомлює – рацію має, у самого суперник зробити вдих не може від страху перед демоном, тому словами такими кидається, бо так виховали, так всі говорять.

– Думаю тобі час, хьоне, – Техьон дивиться на неіснуючий годинник на руці, – янгол твій, вже без тебе засумував.

Намджун повільно підіймається, розправляючи великі крила, сарказмом німим друга ображає, прямує далі.

– Намджуне, я з тобою, – Юнґі майже спотикається, смішно виглядає, старший, а за цим хлопцем бігає. 

– Залишайся тут, хьоне, це моя справа, лізти тобі не варто, – він грубим не боїться бути, навіть для старших, бо це Пекло, правил немає, а якщо існують – демон їх не бачить, через пальці пропускає. Здіймається, летить вже далеко.

Юнґі насупив брови, сумним поглядом проводжаючи.

– Ми не здібні до кохання, пам’ятаєш, лиш уповання пристрастю, така, що через ніч пропадає? – Техьон спиною до демона, в очі не дивиться, але посміхається ніби знає вираз обличчя.

– Що ти …

– Ти б не бігав за ним, а то ще сміятися будуть.

А Юнґі буде бігти, поки ноги до крові не зітре, а якщо таке станеться, на крила здійметься. Можливо кохання нема, але демонам ніколи і не пізнати, що воно. Бо не для того створені, не для того існують. 

– Техьон-а, не грай з вогнем, а то підбирати свої кістки будеш поблизу кладовища, – Юнґі, мимоволі, стискає кулаки.

– Це Ти не грай, хьоне, з Намджуном, хочеш крила обпалити, чи в прірву впасти ?

Демон нічого у відповідь не говорить, взлітає угору, різко вниз спускається, прямо до води гарячої, де душі тонуть кожного дня.

Він би зруйнував усе, Пекло і Рай, Землю перевернув би, якби сили достатньо було. Юнґі не прихильник анархії, Юнґі просто кохати хоче.

У нього цю можливість з м’ясом відірвали. От така нещасна душа, якщо вона взагалі у диявола є. Смішно до болі в животі, смішно, що аж втопитися хочеться. І ненависть, що так характерна, сильним вогнищем розкриває ребра з середини. Демон хапає першу душу грішника, що перед червоними очами бачить, пальці стискає на горлі від злості. Душа наче плавиться в руках, Юнґі чужу голову заринає в ту мертву воду – дивиться на муки, котрі людськими вже не являються, бо плавати ця душа вічно буде, гріхи на жаль не вдасться змити.

Не пощастило усім в цьому світі і навіть в потойбіччі, демони також до попелу кістками спалахують кожного дня, але ж, яка прикрість – ніяк не догорять.

Для щастя причини тут немає, тобто самого відчуття не існує. Не повинно і це правильно. 

Робота є така. Контракт з народження підписан.

– А сам, нічого не хочеш сказати, гнила наша душе ? – підколює старший в саме серце, загинає край залізного дроту, втикає прям у той самий орган, котрий демонам не властивий.

– Що маєш на увазі?

– Та годі тобі, Техьон-а, ти страждаєш заради цього ангела, щоб що ?

– Помста, я жадаю занадто солодкої помсти, тому слід терпіти.

Юнґі сміється, розкриває рот з білими зубами, настільки чистими, наче ті чужі шиї не розривали.

– Техьон-а, будь ласка не сміши, – заливається сміхом, – ти страждаєш, маленький, терпиш усе це, боїшся боляче дитинці зробити, Хосока боїшся…

– Не треба так, Хьоне, – злий, погляд налитий чорнотою, ця смола розливається по очам настільки густо, що навіть білків не видно, – Намджун має рацію, годі лізти у чужі справи, думаєш коли старше так право на те є ?

– Ми демони, Техьон-а, прав в нас немає, тільки обов’язки, – Юнґі глибоко розжарене повітря вдихає, – все одно, колись будеш летіти…впадеш від втрати сил, тебе ніхто не спасе, залишишся ось так між світами, не в Небеса, не в Пекло.

– Це ти мене повчаєш, Юнґі- Хьоне, сам то небагато сили маєш.

– Я маю здатність до того, що вам молодшим ще століттями вчитися: зберігаю баланс між своїми і свого янгола справами.

– Тому я останнім часом мертвих твоїх людей не бачу, – хмикає Техьон, наче кудись вдивляючись, а в реальності з поглядом старшого не хоче зустрітися.

– Просто повір, життя в моїх не казка, – усміхається Юнґі, дивиться на свої руки, хоче щось прочитати, вгадати де лінія життя, що стерта для очей, а лінія кохання…демони не знають що воно таке, їх такому не вчили, запаху і смаку в кохання нема, щоб зрозуміти.