Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
The Lumineers – Ophelia
Hozier – Would That I
Чімін росте, а з ним і приближення до дорослого життя і хоч шестирічна дитина стрибає та падає, на маленькі коліна, дряпаючи їх до крові – ще недостатньо доросла для розуміння цього складного світу, Техьон на тому дереві сидить, спостерігає, зацікавлено вдивляється в людські емоції, як з кожним робить, щоб добре зрозуміти душу, що вона відчуває, де саме боляче і куди треба тиснути сильніше, щоб ще гірше стало – так його вчили.
Хлопчик встає не зважаючи на рани, продовжує робити дивні рухи, щось під ніс собі співати і падає знову – на цей раз сильніше, що тепер по маленьких щоках катяться струмочки сліз.
– Людські діти…такі слабкі, – з відразою говорить демон, спускаючись донизу.
Чімін піднімає погляд угору, шмаркає носом, витирає ті сльози з очей. До нього один з найгірших істот цього світу здавалося б прямує, але хлопчик продовжує дивитися на нього як на щось нормальне, те що кожен день бачить. І правда, з дитинства він його пам’ятає, не досить приємного, пихатого, грубого, але цей демон його чомусь цікавить і Чімін би завів з ним розмову, якби Техьон не пропадав кожного слушного моменту.
– Привіт, Техьон-а, – маленький хлопчик все ще плаче, утім долоні стараються якомога більше прибрати сліз на обличчі.
– Я дозволяв тобі мене так називати ? – Демон ніяк не звикне, що страху не викликає і тут справа не в нестачі сили, просто хлопчик не відчуває нічого поганого поряд з ним.
– Але ж по іншому тебе ніяк не назвеш, ти навіть не пропонував інших варіантів, Техьон-а. – Чімін протирає пальчиками коліна, наче це біль прибере.
– Що ти в біса робиш ? – Демон зло дивиться на дитину, прибирає його руки, бо людські створіння настільки слабкі, що якась інфекція може причепитись, це звісно смішно, але краще він допоможе малюку, аніж буде спостерігати як батьки намагаються щось покращити в стані здоров’я їхньої дитини. Техьон не знає звідки думки такі беруться і нащо вони його голову заполонили.
– Не чіпай руками, дитино, бруд не повинен попасти в твою кров, запам’ятайте це.
Місто майбутнього, можливо виглядає не так як люди в самому минулому уявляли: фонтани, що були створені для краси різних геометричних форм, побудовані в одному з парків – розвалили, інші джерела води теж в ненайкращому стані, тому сюди ніхто не ходить – спостерігати немає за чим, окрім Чіміна, якого завжди знайдуть ті самі «друзі», яких на його думку в інших дітей не існує. Техьону вдається знайти якийсь маленький фонтан для пиття, він набирає в долоні воду і швидко чужі коліна промиває, так обережно, наче не демон і не з Пекла вийшов.
– Не плач, Чіміне, не плач, зітри ці сльози вже нарешті, – дитячий плач його дратує, до неможливості бісить, він довгими пальцями грубо струмочки ці стирає, – ти будеш так завжди плакати, коли боляче ?
– Я…
– Так, Техьоне, він буде плакати, якщо боляче, бо сльози для цього створені, Чімін-а. – Хосок розправляє великі крила, спускаючись донизу, обіймає хлопчика.
– Хьоне…не можу сказати що радий тебе бачити, я одне хочу спитати, чому ти своїх обов’язків не виконуєш ?
– Протирати коліна дітям? Техьон-а, тикни мені пальцем у кодекс, скажи що там таке записано, – ангел обережно Пака на руки бере, ніжно витирає обличчя, турботливо спогляда, – Я бачу ти сам гарно впорався, ти точно демон ? Чи вищі сили щось переплутали ?
– Айщ.. в мене немає бажання з тобою спілкуватися, Хьоне, – сьогодні у Техьона відібрали гарний настрій, точніше він сам, турбота – це не те що дияволу пасує, а демону взагалі то дуже заважає.
Він намагається різко взлетіти, але крила покриває судома, знову, та сама, тепер він стримує свій голос, щоб боязким криком не вийшов з горла, хватається за чорне пір’я.
Хосок натомість, бачить птаха, не позбавленого сили, ні, він просто підбив свої крила, стомився на мить, тому ангел опускає Чіміна на найближчу лаву, запевняє, що все добре буде. Йде до суперника свого, який на все життя їхнє безмежне з ним залишиться.
– Техьоне, подивись на мене, – знову так само обережно підходить, руками поки не чіпає, бо знає що це створіння хоч літати неповністю може, але має змогу спалити це місто вщент.
– Янголятко, відійди від мене, поки я тебе своїми руками не придушив, – він злий, страшно, до болі в кістках, до запоморочення, собі під ніс шепоче.
– Не задушиш, не мрій, – маленька посмішка на обличчі, Хобі кожного разу дивується, як демон через помсту свою живе далі, хоча вибору в нього не залишається, – дивись на мене, Техьоне, підніми очі і споглядай, – Хосок буде з ним суворий, якщо це потрібно, якщо потрібно захистити Чіміна або навіть Техьона від самого себе.
І він піднімає погляд, вдивляється у карі очі, не такі як у нього, у демона вони политі чорним морем, залиті повністю – зіниць не видно, у Хобі вони дійсно карі – наче мед переливається на заході сонця.
Дияволу справді складно вкласти всі думки в собі, щоб не зійти з розуму.
Ангел вже хоче торкнутися його руки, утім Техьон не її прибирає, від чого кожен собі маленький опік залишає.
– Вже забувся, Хосок-і ?
– ..звісно, тут повинен бути Чімін, щоб ми могли торкнути..
– Ми не можемо, хоч з Чіміном, хоч без нього, Хьоне, нам не можна, стосунки можливі, можливо навіть дружба, янголятко, але не в нашому випадку, ми розтрощемо його свідомость і змагання перетворяться в ніщо – Техьон наче анархію представляє, але це не зовсім так, закон кожен повинен знати, будь ти ангелом або демоном – покарання дістанеш. І це навіть не їхні небесні писані закони, це покарання дістається не вищими силами, ти просто сам себе катуєш.
Можливо Техьон вже його отримав.
– Я розумію, що з ним нам не боляче, Хобі, – він все ще з важким диханням мовить, бо важко навіть плечі підняти, тому складно отруйний сарказм пускати, – але не дозволяй…,– «не дозволяй мені хотіти тебе торкнутися» зло цього не вимовить, ніколи не посміє, – не дозволяй собі цього, ти старший, ти ангел, ти тут повинен рамки виставляти.
– Я хочу допомогти.
– Ось там сидить той кому потрібна твоя допомога до кінця його життя, Хосоку, – довгими пальцями показує на маленького хлопчика, який весь цей час грався з якимись комахами, що повзли по асфальту, мимоволі споглядаючи на старших, – ми і так порушуємо правила, хоча це і не зовсім так, це складно, Хобі, скоро Чімін стане дорослим і нам треба триматися від нього подалі.
– Я зрозумів, Техьоне, – і що з тобою, Хобі, який з тебе янгол охоронець врешті решт, якщо маля зараз без нагляду.
А Хосок сам себе втрачає зараз, думки з’їдають його зсередини, не даючи старанно роботу виконувати.
Зв’язок між ними був завжди, як ангела з демоном. Тільки непрямий, вони гралися, кидаючись образами, вдаряли одне одного час від часу, утім це як у всіх.
Чімін – це не як у всіх, це не просто людина, це створіння, яке має змогу їх бачити, та тендітна лінія яка їх прямо з’єднує і від того боляче, усім втрьох.
– Йди до нього, Хьоне, – демон все ще важко дихає, але янгол йому не допоможе, а той хто сидить на тій лавочці і стурбовано дивиться на старший – можливо.
Хосок кидає останній погляд на Техьона і прямує до дитини, напевно вже достатньо дорослої, щоб щось зрозуміти.
Він присідає навпроти Чіміна, щоб зрівняти погляди:
– Зараз ми підемо до Техьона, дай йому свою руку, добре ?
Малюк злякано дивиться ангелу в очі, боїться, що з демоном щось станеться, можливо Пак ще не повністю усвідомлює хто вони. Лише знає, що ангели, обидва, тільки от Техьон неправильний янгол ? Можливо він погано себе поводив, тому святі сили дали йому таку долю? Але якщо хлопчик може допомогти, то він неодмінно це зробить, бо щиро віддавати, не просячи нічого у відповідь – великий дар, який не кожен може в собі зберегти, так говорить мама.
Пак бере за руку Хосока, повільно ідучи до демона. Зараз йому страшно, тому що Техьону погано, він виглядає дуже втомлений, Чімін переживає, що не зможе допомогти.
– Ти знущаєшся з мене, Хосок-і? – демон все ще дихає слабо, повільно здіймаючи грудну клітку. Техьон попередив про закони, хоч це не їх ситуація – Хосок не слухається, не кожний день таке трапляється.
Хобі мовчить, лише дає змогу хлопчику піти і взятися за руки.
Людська енергія вливається у свідомість, дозволяє себе забирати, Техьону легше, в його руці сховались маленькі пальчики і він лише биття серця чужого чує – добре, але неправильно.
Янгол уважно за цим спостерігає, дивиться спочатку на демона, потім на Пака – намагається контролювати процес.
– Синку ! – звідкись лунає голос мами.
– Йди Чімін-а, тобі час, – Хосок забирає чужу руку, повертає хлопчика обличчям до матері.
– Але ж, Хо..
– І справді, тобі час, дитино, йди вже, – Техьон голосно видихає, наче з полегшенням.
Чімін залишає їх двох, а сам іде до жінки, з провиною дивиться їй у очі.
– Синку, ти ж добре грався з дітьми саду, чому тебе тягне сюди ? Невже тобі не хочеться провести час зі своїми друзями ?
– Але в мене є свої…– малюк говорить ці слова занадто тихо, тому мати не чує.
– Як ти, Те ?
– Тобі цікаво знати ? Чому ви всі такі добрі, ангели ? Та побажай мені смерті врешті решт.
– Ми з тобою один одного ніколи не зрозуміємо, Техьон-а, – він повторює свої слова, – але від моєї допомоги не відвертайся.
– Мені не слід її приймати від дитини, Хобі, – маленька усмішка, – я не дам нічого хорошого у відповідь.
– Сьогодні ти йому допоміг.
– А завтра я спробую втопити його в озері, – сміється демон, – заспокойся, янголятко, це лише жарт, поки що, я відчував твій захист, навіть коли тримав його за руку, ти став сильніше за цей час.
– Думаю ти єдиний демон, який може сказати такі слова.
– Настане час, Хосоку, коли ці слова, казатимеш ти, – він піднімає чорні крила до гори, взмахує, направляючись у потрібний напрямок.
Янгол спокійно вдивляється у карі очі, а потім на асфальт, де розкидані маленькі пір’їнки.