11. Правила та умови

Дженні Смоллз оговтується після спроби самогубства, проте вона більше не збиралася приїжджати до Пальметто, аби стати новою нападницею Лисів. Тонка нитка надії, яку мав Ніл щодо нещасних Лисів, обірвалася. 

Коли Ваймак повідомив цю новину після тренування у вівторок, команда відреагувала різним ступенем обурення та розчарування, окрім Ендрю, що розсміявся. Ден обхопила руками власну голову. Сет перекинув ногою кошик для сміття, на що Елісон закотила очі, спостерігаючи за його театральністю. Кевін витріщився на Девіда з напруженим виразом обличчя. Мет невпевнено обійняв Вайлдс за плечі, а Рене запитала, чи Смоллз отримує необхідну допомогу. 

- Як вона могла бути такою нерозсудливою? – огризнувся Дей. - Це катастрофа.

Ніл не міг не погодитись з нападником. Якби Майстру вдалося перемістити Едґара Аллана на південь у дивізіон Лисів, їхня поразка була б ще принизливішою, якби вони залишилися лише з двома нападниками, щоб утримувати лінію атаки. Навіть якщо Кевіну вдасться грати хоч наполовину так само добре, як раніше, у них були великі проблеми.

- Ексі це не весь світ, Кевіне, - ласкаво нагадала йому Вокер. - Будьмо вдячними, що вона вижила. 

- Я не можу в це повірити, щоб ви всі луснули, - пробубонів Гордон, задумливо стоячи у кутку біля стіни.

Ендрю підкинув пляшку зі своїми таблетками та зловив її.

- Саме так, тренере. Сет намагався покінчити з собою десятки разів, і він все ще тут. Чи я відчуваю подвійні стандарти?

- Стули пельку, - Рейнольдс обдарувала воротаря злісним поглядом.

- Ти знаєш все про його проблеми з зобовʼязаннями, я гадаю, - нахабно посміхнувся Міньярд у відповідь.

Нікі зморщився та потер собі чоло, щоб приховати це.

- Начепіть врешті намордник на монстра, - огризнувся Сет.

Ендрю зіщулився, піднімаючи носа догори в удаваному збентеженні, та помахав рукою між собою та своїм близнюком, неначе питаючи: « Якого саме? ».

- Заспокійся, Сете, - сказав Бойд.

- Угу, візьми заспокійливу таблетку, Сете. Тільки одну, а не одну жменю, - яскраво засміявся воротар.

- Я вибʼю тобі зуби, - попередив нападник. - Подивимось, як ти посміхатимешся тоді, вилупку.

- Ти поводишся, як покидьок, Сете, - зітхнув Геммік. 

Натаніель думав над тим, чи хлопець просто не бажає публічно докоряти своєму кузену, чи він надто наляканий, щоб це взагалі зробити.

- Ти любиш покидьків, пед…

- Гей! – гаркнула Ден. - Слідкуй за тим, що ти бздиш. Ми не толеруємо це лайно і ти це знаєш.

Куточки усмішки Ендрю здригнулися, а очі звузилися. Здавалося, що справжня реакція боролася проти маски, яку наклали ліки.

Судячи з виразу обличчя капітана, Веснінський міг ствердити, що вона ось-ось сама замахнеться на старшого нападника. Той склав руки й ліниво, але з викликом схилив голову набік. Воротарка поклала долоню на плече Вайлдс й звела порожній, дивний погляд на Гордона.

- Це привабливо, - саркастично сказала Елісон, хитаючи головою.

- Радий бачити, що бригада сучок повертається до справи, - виплюнув Сет.

- Ну ж бо…, - почав Мет, коли Рейнольдс мовила: - Іди до біса!

- Цього достатньо! – заревів Ваймак. Команда одразу затихла. Ніл відсахнувся в куток.

Грудна клітина Девіда розширилась від глибокого вдиху, ніздрі роздулися, а погляд охопив всю кімнату, перш ніж він продовжив:

- Ми розберемося з цим лайном, як команда, як ми завжди це робимо. Існують інші нападники, та ми ще маємо час.

- Занадто пізня пора, щоб знайти когось хорошого. Дженні була єдиним гідним вибором, - розчаровано зітхнув Кевін.

- Досить про Дженні. Треба рухатися вперед, - відмахнувся від нього чоловік.

- Ви не знайдете нікого достатньо хорошого, хто ще не підписав контракт.

- У будь-якому випадку спробую знайти когось. Я зателефоную комусь зі своїх контактів, щоб дізнатися, чи вони про когось чули. Ви, народе, звільнені. Геть звідси.

Виходячи, Сет і Аарон обмінялися насмішками, поки Геммік випроваджував Міньярда з кімнати, голосно розмовляючи про морозиво, яке вони куплять пізніше. Бойд скуйовдив волосся Ден і щось тихенько пробурмотів їй. Елісон і Рене йшли за ними, обговорюючи, який фільм вони підуть дивитися того вечора.

Дей залишився позаду, пильно дивлячись на Натаніеля, а Ендрю чекав на першого. Тренер зупинився біля дверей, помітивши, що вони обоє витріщаються на Ніла.

- Що трапилося, Кевіне? – запитав Ваймак.

- Ти не був на корті вже місяць. Ти не можеш дозволити собі втратити форму, - заговорив французькою нападник, ігноруючи чоловіка.

Веснінський прикусив внутрішню частину щоки, щоб утриматися. Ця суперечка точилася по колу вже тривалий час. Кевін не відмовився від ідеї повернути юнака у форму до того, як він знову з’явиться в Гнізді, та Ніл не міг сказати правду старшому про те, чому він не може цього зробити.

- Ніле, ти в порядку? – запитав Девід.

- Я зустріну Вас у Вашому офісі, - кивнув хлопець.

Чоловік, здавалося, хотів додати щось ще, проте лише похитав головою, та вийшов у коридор.

Дей зачекав, поки двері зачиняться, і продовжив французькою:

- Моріями вбʼють тебе, якщо ти припиниш виглядати, як хороша інвестиція. Вони скоротять свої витрати та скинуть твоє тіло в річку, не замислюючись. Ти для них не що інше, як різдвяний бонус.

- І?

- Ти не можеш дозволити собі втратити форму, а мені потрібен хтось хороший, щоб тренуватися.

- По-перше, тобі слід турбуватися про те, щоб твій маленький воротар вийшов на той корт. По-друге, він ніколи не підпустить мене до тебе, - поглузував Натаніель.

- Я над цим працюю. Він піддасться, - мовив нападник так, неначе це була проста справа.

Веснінський поглянув на Міньярда. Було б легше переконати річку змінити напрямок, ніж змусити його сказати «так» вимогам Кевіна. Ендрю не знав, про що вони говорять, проте посміхнувся Нілу, як робив до цього.

- Ти дійсно хочеш знову бути зі мною на корті?

Вираз обличчя Дея змінився на щось туге й складне.

- На даний момент ти моя найкраща опція.

Все, що мало значення- це ексі, як ніяк.

Залишки рішучості зникли, залишивши його без будь-яких виправдань, щоб приховати своє серце, яке болить. Спокуса була надто великою, і він був дурним, думаючи, що зможе втриматися від поступки. Ексі було його життям, а Кевін був єдиною частиною команди, яка залишилася. У нього було небагато часу, тож він міг би насолодитися останніми днями на корті, поки ще міг.

- Я зроблю це, якщо ти зможеш переконати свого охоронця.

- Радий бачити, що ти нарешті став розсудливим.

- Ну, поки ти щасливий, - пробурмотів Ніл, перш ніж піти шукати Ваймака.

Він не помічав, що в нього тремтять руки, поки не опинився біля дверей кабінету Ваймака, ручка затріщала від сили його хвату. Набравшись сил, юнак штовхнув двері та увійшов. Тренер сидів за столом, затиснувши телефон між вухом і плечем, розмовляв про якогось хлопця з Вайомінґу. Ніл притулився до стіни та терпляче чекав, намагаючись зосередитись на ритмі гострого голосу Девіда, а не на набряклому тремтінні під його грудиною.

Веснінський достатньо спостерігав за Ендрю Міньярдом, щоб знати, що той поступиться бажанням Кевіна або на власних умовах, або зовсім не погодиться. Воротар все ще хотів відповідей і, якби знадобилося, вичавив би їх із Ворона. Минув місяць відтоді, як Натаніель востаннє відчував смак справжнього насильства, та йому було страшенно цікаво, як вибуховий темперамент Ендрю буде відповідати холодному садизму Ріко. Біль був сталою життя, про яку хлопець мав памʼятати, перш ніж став занадто мʼяким.

Телефонний дзвінок Ваймака раптово обірвався. Чоловік різко поклав слухавку й обернувся, щоб зміряти Ніла сварливим поглядом.

- Нам торба.

- Вам торба, - поправив юнак.

- Корисно, як завжди.

- Я стараюсь, - знизав плечима Веснінський.

- Що ж, вгадай, хто відмиватиме мій автомобіль.

- Щось мені підказує, що це не Дженні Смоллз.

- Чортів розумник, - пробурчав Девід у свій кухоль, перш ніж трохи надпити кави й скривитися. - Чи є якісь шанси, що ти зможеш заманити сюди іншого Ворона-нападника?

- Я розставлю кілька пасток.

- Що використаєш як приманку?

- Бурбон найвищого ґатунку.

- Тобі доведеться зупинитися на дешевому лайні, - посміхнувся тренер.

- Гаразд, але тоді ви опинитесь з ще одним дурнем, як Кевін.

- Ви, Ворони, такі теплі та пухнасті. Я можу відчути цю любов, - сказав Ваймак, встаючи та одягаючи вітровку. - Ти голодний? Я роздумував над тим, аби повернутися в ту їдальну на Oak Street (примітка: вулиця Дубова).

Натаніель не мав права скаржитися, оскільки чоловік ніколи не змушував його платити, тож хлопець знизав плечима.

- Будь-що підійде.

Ніл відштовхнувся від дверей і взяв коробку з файлами, яку простягнув Девід, перш ніж піти за ним.

Решту вечора вони, поїдаючи картопляні чипси та бутерброди зі смаженою яловичиною, розглядали стос профільних листів, які Дей вже відкинув, як ті, що не варті його часу. Ваймак все ще сподівався, що, можливо, в цій купці ховається хтось, кого вони випадково не помітили; хтось із реальним потенціалом; хтось, хто їм потрібен. Однак чим більше вони дивилися, тим ясніше ставало, що Лисам або доведеться задовольнитися кимось посереднім, або вийти в новий сезон лише з двома нападниками. Юнак не міг зрозуміти, чому чоловік добровільно вдався до цього. Девід був хорошим тренером із чудовим поглядом на стратегію та техніку, проте уперто витрачав свої навички на антисоціальних аутсайдерів.

Веснінський настільки відволікся, намагаючись осягнути Ваймака, що забув поцікавитися, чого можна очікувати від Ендрю найближчими днями.

Наступного ранку чоловік розбудив юнака на їх щоденну прогулянку околицями. Кремово-білі магноліїї почали розцвітати на деревах, а квіти яскравих фіолетових, червоних і жовтих відтінків спалахували життям у садах біля темних будинків. Під час цих прогулянок Девід і Натаніель ніколи не розмовляли- це подобалося хлопцю. Йому було до вподоби слухати пташок і тихі удари черевиків об тротуар.

Ніл знайшов втішну симетрію між собою та меланхолійним відтінком неба. Світ був млявим і тихим, як він. Саме тоді його думки поверталися до Жана. Саме тоді, коли було безпечно це зробити. Юнак розгрібав свої думки, залишаючи їх розкиданими на тротуарах та скупченими на рогах вулиць, де наступного ранку міг знову пробиратись крізь них.

Думати про Жана ставало дедалі легше; тепер це було схожим на обережне виливання рідини з пляшки, а не на безпорадне падіння зі сходів.

Веснінський більше не дивувався, побачивши ліворуч від себе порожнє повітря замість Моро. Більше не домислював, як захисник відповість Ваймаку чи Кевіну. Більше не уявляв партнера за обіднім столом, у спортзалі чи на корті. Жан був за кілька годин їзди від Натаніеля, в Гнізді, самостійно виконуючи їхню рутину, та цей факт більше не приголомшував його. 

Хлопець згадував історії з дитинства Моро, які рудий слухав сотні разів, коли вони були молодими та сповненими туги за людьми та місцями, куди вони ніколи не зможуть повернутися. До тринадцяти років Ніл запамʼятав усі найдрібніші подробиці Марселя та склав каталог скарг Жана на Нью-Йорк. Юнак знав життя захисника майже так само добре, як власне.

У Марселі француз збирав мушлі для своєї молодшої сестри Віанн, яка залишала їх перевернутими на камʼяній доріжці, щоб ловити краплі літнього дощу.

- Чаювання для фей, - розповідав Жан тремтячим, але ніжним голосом. - Вранці вона також залишала їм шматочки випічки.

Цей ритуал припинився, коли сімʼя Моро перетнула Атлантику, щоб оселитися в Нью-Йорку. Мʼякість їхньої молодості, виплекана золотистими пляжами, свіжоспеченим хлібом та ніжними словами їхньої grand-mère (примітка: з французької «бабуся»), не могла вижити на забруднених міських вулицях чи їхній тісній квартирі з тарганами та дзвінкими трубами. Захисник наївно думав, що гірше бути не може. Це було до того, як його продали Майстру та замкнули у Гнізді. Під землею не було ні дощу, ні мушель, ні літа. У них були лише спогади, які здавалися дивними та схожими на мрії там, у задушливій безплідній темряві.

Було легко заблукати внизу.

Їхні секрети прослизали крізь тріщини розбитих розумів протягом поганих ночей. Коли Жан намагався згадати колір волосся Віанн, або, коли Ніл не міг пригадати назву улюбленої книжки своєї матері, їм доводилося нагадувати одне одному про часи, що було перед Гніздом.

Тепер те місце здавалося лишень сном. Дерева закривали вулиці довгими гілками. До свіжоскошеної трави липнула роса. Чашка з кавою все ще була теплою в долонях Натаніеля. Його легені наповнені свіжим повітрям.

Почуття провини жалило серце Веснінського. Поки він розгулював на свободі, Моро все ще був у пастці пекла, яку вони донедавна ділили. Хлопець навіть не міг змусити себе дивитися ігри Воронів по телевізору. Він сидів на підлозі вітальні, заклавши голову поміж колін, доки Ваймак не вимкнув телевізор. Ніл не міг підібрати слів, щоб запитати, чи добре грав Жан.

Гарячий сором защипав очі. Натаніель спіткнувся об тріщину в тротуарі.

- Все гаразд? – запитав Девід, порушуючи крихку тишу.

- Я в порядку, - пробубонів юнак.

Як завжди, коли тренер відімкнув ворота за межами житлового комплексу, Ніл відкинув свої думки про Моро та залишив їх надворі. Вони були надто важкими, щоб нести їх нагору. « До завтра »,- подумав хлопець, йдучи за Ваймаком крізь двері.

Вони ще поділили каву та ранкову газету. Натаніель приготував сковороду яєць із шматочками зеленого перцю та шпинату. Девід зробив тост, який почорнів з одного боку. Пристосуватися до цієї нової рутини було легше, ніж очікував Веснінський.

Юнак спакував чистий одяг у свою сумку й пішов із тренером у спортзал на ранкове тренування Лисів. Не мало значення, що хлопець ненавидів бути в одній кімнаті з ними, які переважали його чисельно та були незбагненними для розуміння. Нілу потрібно було підтримувати своє тіло у формі, тож, проковтнувши свої гострі репліки, він втримував пустий вираз обличчя щоразу, коли відчував їхні погляди на собі.

Натаніель все ще робив усе можливе, щоб уникнути Кевіна, хоча відтепер це буде важче, враховуючи, що він піддався на його умовляння. Ворон майже хотів, щоб Ендрю став на заваді планам Дея. Подібно до Ріко, той міг відштовхнути нападника від власних бажань, і Веснінський вважав, що в цьому випадку це може бути на краще. Незалежно від того, як сильно юнак хотів повернутися на корт, він знав, що триматися на відстані було б розумніше. Він проклинав себе за те, що був надто слабким, щоб сказати Кевіну: «Ні».

Ніл закінчив тренування раніше та пішов у душ, перш ніж Дей зміг знову спробувати привернути його увагу. Нутрощі Натаніеля скручувалися від тривоги. Прийнявши душ і переодягнувшись, хлопець вийшов на вулицю, щоб почекати біля машини Ваймака.

Йому необхідно було вибратися звідси. У нього не було дедлайну в уяві, але він відчував, що його час тут добігає кінця. Хлопцю необхідно було швидко вигадати план і залишити Ваймака назавжди. Тільки від думки про це ставало погано.

Через десять хвилин двері відчинилися, Лиси вийшли зі своєю звичайною галасливою балаканиною. Притискаючи сумку до живота, Ніл спостерігав, як вони йшли до авто, аж поки не вийшов тренер.

- Ходімо, хлопче, - гукнув Девід.

Натаніель підвівся та сів у машину.

Того дня чоловік вирішив, що працюватиме в домашньому офісі, тож вони повернулися до квартири. Веснінський займався домашніми справами, поки Ваймак телефонував щодо потенційних новобранців. З того, що почув юнак, справи йшли недобре.

Годиною пізніше, Девід зробив перерву, щоб вивести Ніла на паркінг з відром мильної води, великою губкою, мішком із чистими рушниками та шлангом, підʼєднаним до одного з кранів з-зовні будівлі. Перш ніж стати до праці, хлопець намастив відкриті передпліччя, обличчя та шию сонцезахисним кремом й одягнув сонцезахисні окуляри.

Після того, як машину ополоснули зі шлангу, Натаніель взяв губку та почав мити стільки даху, скільки міг. Середина даху була поза його досяжністю, що не мало б значення, якби не біла пляма пташиного лайна біля передньої частини. Юнак не міг дотягнутися до нього достатньо добре, щоб як слід очистити поверхню, та чоловік напевно помітить, якщо вона залишиться. Не маючи на чому стояти, з пошматованою гордістю, Веснінський скинув черевики, перш ніж обережно залізти на капот авто, тримаючи губку в руках. Навколо не було нікого, проте хлопець все одно почувався так, ніби за ним спостерігають, поки він швидко чистив уперту білу пляму. Вода та пінисті шматочки мила стікали вниз, просочуючись у його футболку та шорти в тих місцях, де він притискався до лобового скла, тому він був вдячним за чорний колір одягу, що обрав того дня.

Вхідні двері відчинилися, з них вийшла жінка, шукаючи щось у своїй шкіряній сумочці. Звідколи Ваймак повернувся, Ніл стояв обличчям до тротуару й не міг не встановити зорового контакту з нею, коли обоє випадково підняли очі. Вона зупинилася й насупилася, дивлячись на хлопця, перш ніж поспішити до своєї вантажівки на іншому боці паркінгу. Обличчя Натаніеля палало, але він продовжував терти.

Більшість плями зникло, проте Веснінський відмовлявся завершувати. Майстер ніколи не приймав нічого іншого, окрім досконалості, тому юнак зціпив зуби, міцніше стиснув губку й почав чистити сильніше. Седан запаркувався кілька місць подалі та Натаніель намагався ігнорувати чоловіка, який виходив з нього.

Інша машина заїхала на майданчик і повільно проїхала повз. Приниження сповзло вниз по грудях, як крижаний slushy, але юнак продовжував виконувати завдання. Його вухо смикнулося, коли він почув, як позаду нього заглушився двигун. Коли Ніл озирнувся через плече, живіт скрутило від страху. Звичайно, блискуча чорна машина, яку він зненавидів, була припаркована там, і Ендрю Міньярд плавно вилазив з-за керма в темних сонцезахисних окулярах, які ховали його очі. Натаніель міг лише дивитися, напів притулившись до лобового скла авто тренера.

- Скільки береш за роботу? – легко поцікавився воротар. - Якийсь покидьок розмазав багнюку по моїй машині.

- Я не на розпродаж, - відповів Веснінський, перш ніж обернутися назад.

Він ризикнув підвестися на ноги, щоб мати кращий ракурс, і невтримно чистив пляму, поки вона нарешті не зникла. Ніл легенько зітхнув із полегшенням, але потім здригнувся, коли потужний струмінь води зі шланга вдарив його в груди. Белькочучи, юнак зробив крок назад і його босі ноги послизнулися на мильному металі. Натаніель боляче приземлився на благословенно порожньому просторі біля будинку Девіда.

Міньярд сміявся, поки Веснінський, сердито дивлячись, повільно підводився на ноги. Мокрий одяг неприємно лип до шкіри, а подряпані долоні палали. Юнак знову одягнув сонцезахисні окуляри та провів рукою по повʼязці, щоб переконатися, що вона все ще надійно прилягає до щоки.

- Чому ти тут? Набридло задовбувати своїх товаришів по команді? – пробурчав Натаніель, потираючи пульсуюче стегно.

Ворон обійшов авто, щоб стати за кілька метрів від другого юнака, намагаючись виглядати байдужим.

- Ні, - сказав Ендрю, неприємно витягуючи склад. - Я прийшов побалакати з тобою.

- Ось це я щасливчик, - огризнувся Ніл, - що ти хочеш?

- Ваймак доплачує за чудове ставлення чи це просто бонус?

- Двадцять пʼять центів за коментар і пʼятдесят за образу.

- Ти, мабуть, плаваєш в четвертаках, - відповів воротар.

- Бізнес процвітає.

- Щасливий день.

- Так, був, доки ти не прийшов.

Міньярд ледве посміхнувся, що було дивно. Він показово поплескав себе по кишенях, а потім показав порожні долоні.

- Боюся я залишив свій гаманець вдома. Поклади це на мій рахунок, гаразд?

Веснінський перемістив вагу та роздратовано схилив голову. Блондин був тут, щоб поговорити з ним про Кевіна, та рудий бажав, щоб той просто приступив до діла. Натаніелю здавалося, що єдине, що приносить задоволення воротарю – це завдавати незручностей іншим.

Ендрю ногою відштовхнув від нього шланг.

- Кевін балакав, балакав й балакав про те, щоб взяти тебе на корт; оскільки вбити його буде йти всупереч нашій маленькій домовленості, мені доводилося слухати всі ці балачки, балачки й балачки. Минулої ночі до мене прийшла ідея.

- Ідея це чудово, але суть була б кращою.

- Чшшш, циць, Натаніелю, я зараз до цього дійду, - Міньярд зупинився, щоб дістати з кишені жуйку й повільно її розгорнути. Він вклав її до рота і згорнув обгортку, щоб кинути її в напрямку Ніла. Кілька разів пережовуючи, він продовжив: - Як я вже казав, Кевін говорив про те, щоб вивести тебе на корт. Здається, він переконаний, що ти йому не загрожуєш, але я не ідіот. Я також, на твоє щастя, не безрозсудний. Вирішив дозволити тобі тренуватися з ним за однієї умови.

Холодний жах ковзнув по спині.

- Що ж це?

Усмішка Ендрю стала ширшою.

- Тобі необхідно поїхати з нами в пʼятницю.

- Щоби що?

- Ми поїдемо до Колумбії. Такий собі хлопчачий вечір. Зʼїмо морозиво, випʼємо кілька напоїв, дізнаємось більше один про одного. Звучить весело, чи не так? І після цього ти і Дей зможете грати в ексі скільки завгодно. Я знаю, що ти хочеш цього настільки ж сильно, як Кевін. Я бачив твій вираз обличчя, коли він забив гол.

Ніщо, повʼязане з Ендрю Міньярдом, не могло закінчитися добре, але це було єдине, що зараз стояло між Нілом та кортом ексі. Одна ніч. Звучало так просто. Все, що йому потрібно було зробити- пройти через це, тоді він знову зможе мати ексі. Ця ніч була б неприємною, можливо, жахливою, але Веснінський пережив багато таких ночей. Він міг би й це пережити.

- Одна ніч, - сказав Натаніель. - Я йду з вами на одну ніч, а потім ти дозволиш мені тренуватися з Кевіном.

- Чудове сприйняття на слух, містере Веснінський. Ви отримуєте золоту зірку.

Хлопець не хотів цього робити.

- Я це зроблю, - сказав він, тремтяче ковтаючи.

- Тоді до пʼятниці. Ми заберемо тебе о восьмій. Ти носитимеш те, що ми принесемо. Зроби радісне обличчя, Натаніелю. Це буде весело, - посміхнувся Міньярд, а потім сів у свою машину.

Ніл спостерігав, як він виїжджає зі стоянки, відчуваючи водночас радість і жах.