7. Зміна

Повернення до маленької квартири Ваймака, з безліччю брудних кружок з-під кави та розкиданих паперів, було майже полегшенням після ночі, проведеної в будинку Еббі в компанії Кевіна та кузенів. Незважаючи на те, що Девід був грубим та іноді лякав Ніла, коли грюкав чимось на кухні чи кричав на когось по телефону, він не виявляв жодних схильностей до насильства, що юнак вважав плюсом.

Ніла не питали про його думку щодо нової нападниці Лисів, поки вона не підписала контракт у середу. Ваймак показав йому папку з її даними та диск, який відправив тренер дівчини, щоб продемонструвати її вміння на корті. Чому Девід захотів дізнатися думку Веснінського, було загадкою, яку той не міг розгадати. Але Ніл зміг зрозуміти, чому вона йде до Лисів, і чому Кевін обрав її; він також знав, що Ріко сказав би про неї: незграбна робота ніг призводить до марної витрати дорогоцінного часу, а брудна тактика гри була прийнятна, лише за умови, що нападниця виявиться достатньо розумною, щоб не бути спійманою, проте результати відображали погану трудову етику. Натаніель висловлював лише свої туманні думки, тримаючи слова Моріями в глибині памʼяті, де вони не могли образити чи розлютити Ваймака.

Протягом тижня Ніл все ще намагався пристосуватися, але вже відчував полегшення. Прибирання навколо кампусу стало в рази простішим, оскільки рани та синці зажили. За допомогою марлі, викраденої з аптечки Еббі, та медичного клею, поцупленого з кухні Ваймака, Ніл тримав бинти на животі чистими та свіжими, поки рана потрохи загоювалася. Крем від опіків, який він видавив у пакет для бутербродів й привіз із собою, приніс полегшення його пухирчастій щоці. 

У пʼятницю Ваймак заплатив Нілу готівкою, замість одягу, за ті години, що він витратив на прибирання туалетного паперу з дерев біля гуртожитку Лисів. На шляху до квартири, Ваймак зупинився біля міні-маркету, де хлопець купив пляшечку аспірину, коробочку достатньо великих липких пластирів, що змогли б перекрити його опік, та згорток марлі, який він пояснив простим «про всяк випадок». Поки Девід блукав секцією, заставленою холодильниками, Веснінський пішов до каси та розрахувався заробленими раніше грошима. Він передав мʼякий папір, отримавши менші купюри та монети. Касир надав йому чек та пластиковий пакет із купленим товаром. Це було найближчим до відчуття незалежності, яке Нілу коли-небудь доводилось пережити. Щось подібне до гордості забурлило поміж грудей юнака, коли він знову вийшов на сонце.

Десь між вечором пʼятниці та ранком суботи невдоволені вболівальники зібралися навколо кампусу Університету Палметто. Весняні канікули добігали кінця, тож фанати, мабуть, очікували, що Лиси повернуться до того часу, як приберуть безлад, що вони створили за їх відсутності. Через їх бажання завдати матеріальної шкоди, замість анонімного відгуку в Інтернеті, Ніл провів майже цілий вихідний на вулиці, працюючи. Він також познайомився з кількома іншими працівниками технічного обслуговування, коли очищав від графіті зовнішні стіни будівлі, назва якої- Лисяча Вежа. Йому не подобалося те, які погляди вони на нього кидали, та здригнувся, коли почув, як один сказав другому, що Веснінський був ще однією бродяжкою, яку підібрав Ваймак.

Перш ніж Девід пішов до Кевіна на корт, він залишив суворі вказівки, згідно яких Нілу не дозволено допомагати ремонтувати розбиті скляні двері чи підбирати мертвих паразитів, розкиданих на парковці, через це хлопець заробив ще більше несхвальних поглядів.

— Останнє, що нам потрібно, це те, щоб ти порізався чи підхопив якусь дивну хворобу гризунів, - пояснив Ваймак.

Занепокоєння чоловіка змусило Натаніеля почуватися спантеличеним протягом усього дня.

Ваймак залишив хлопця самого в неділю, поки їздив забирати деяких своїх гравців із аеропорту. Для Лисів, які не планували закінчувати навчання в травні, тренування починалися наступного дня, а Ніла потягнуть на корт до всіх, через небажання Девіда лишати його самого на такий довгий час. Частина юнака цікавилася, чи дозволять йому користуватися певним обладнанням. Він втратив тиждень тренувань, та ще не відчував потреби в пристойних фізичних вправах. Чого хлопець дійсно жадав, так це ексі, але рішуче налаштувався відмовитись від цієї ідеї.

У Ніла скрутило живіт від думки про зустріч із Лисами. Він не був Кевіном чи їхнім новим помічником тренера – хлопець був для них ніким. Ненависть була б присутня просто з принципу, і Веснінський знав, що лише однієї пропозиції насильства буде достатньо, щоб заразити команду жагою до крові. Раніше він бачив, як це поширюється на зграю Воронів. Ріко та Кевін тільки почали вивчати менталітет натовпу в університеті. Ніл не міг пригадати, як вони з Жаном повернулися до кімнати того дня.

Незважаючи на це, хлопцеві було цікаво, чи Кевін прогресує, граючи правою рукою. За словами Жана, в грудні, коли єдиний помах ракетки знищив не тільки руку, але й майбутнє Дея, всі думали: « Він ніколи більше не гратиме ».

А якщо, все ж таки, гратиме?

Поки Ніл їв бутерброд, зібраний із мізерних запасів холодильнику Ваймака, він уперше за кілька днів увімкнув телефон. Хлопець ледь не вдавився, побачивши, що там немає звʼязку. Остання нитка обірвалася.

Ніл сумував за світом Воронів, де він знав чого очікувати, та що очікували від нього. Поза цими межами не було нічого, окрім хаосу та непевності. Ніл почувався так, наче дрейфував у чорному небі: грім пронизував голову, а блискавка жалила легені.

Хлопець поклав голову на стіл біля тарілки й не потурбувався заглушити уривчастий звук, що пробився крізь горло. Він не мав ні дому, ні команди, ні майбутнього. Коли згасне останній проблиск його життя – ніхто навіть не помітить, не потурбується. Для одних він був би ледь помітним спогадом, а для інших – безіменною вигадкою.

Натаніель Веснінський був безнадійним хлопцем.

Він не помітив, як повернувся Ваймак, поки чоловік не протягнув:

— Невже в нас криза?

Ніл здригнувся, проте голови не підняв. Він переймався через те, що саме Ваймак побачить на його обличчі.

— Я в порядку, — пробелькотів юнак.

— Ну звісно, ти ж взірець психічного здоровʼя.

Девід відчинив холодильник на декілька секунд, перш ніж замкнути його, голосно грюкнувши дверцятами, та переміститися до кухонних тумб, щоб знайти щось там. Ніл глибоко дихав і прислуховувався до того, як сварливий чоловік перекладав речі довкола, поки власний рій думок не влігся. 

— Чи всі Лиси повернулися до своєї нори? — запитав Натаніель, сідаючи рівно.

Ваймак кинув на нього незадоволений погляд, наливаючи холодної кави у горнятко:

 — Не всі. Мет буде пізніше, а Ден прилітає разом із Рене за кілька годин. Ти збираєшся їсти той бутерброд чи захоплюватись ним?

— Ще не вирішив, — Веснінський позіхнув і подивився на годинник; він сидів там більше години. — Є нові безлади, які я повинен прибрати цього дня?

— Для чого питаєш? Моя компанія недостатньо цікава для тебе?

— Це залежить від того, чи вмієте ви танцювати чечітку?

— Малий кумедний покидьок. Я впевнений, що Міньярд вже зруйнував вежу, тож ти міг би очистити все всередині, задля різноманітності.

Ніл побарабанив пальцями по краю тарілки.

— Наскільки погано підуть справи тепер, коли команда повернулася?

— А як ти вважаєш? — кинув виклик Ваймак, притуляючись до тумби та вивчаючи поглядом співрозмовника.

— Я не можу сказати, що зроблять фанати. Я їх не знаю.

— А Ріко?

Ніл важко ковтнув.

— Якби ти щось знав, то сказав би мені? – суворий погляд Ваймака викликав у Ніла мурашки. Це змусило його почуватися нестерпно малим.

— Це все заплутано, — мляво пояснив Натаніель.

— Тоді спрости. Якщо ти щось знаєш…

— Немає сенсу Вам щось говорити. Усе одно Ви вже не зможете зупинити те, що почало свій рух; тим паче, якщо хтось дізнається, що я Вам розповів, покарання буде… жахливим.

— Я не дозволю Ріко чи його приспішникам дістатись до тебе, поки ти живеш під моїм дахом.

— Один із моїх товаришів по команді нестиме відповідальність за мої дії за моєї відсутності, — пояснив Ніл, опускаючи очі. Його горло пекло. — Він уже достатньо пережив. Я працюватиму на Вас, буду нормально поводитися, навіть гратиму з Вашою жалюгідною командою, аби не наражати його на ще більшу небезпеку.

Ваймак сьорбнув своєї кави, дивлячись на хлопця поверх горнятка. Він провів пальцем по ручці й скривив рот у похмуру півусмішку.

— Мушу віддати Ріко належне: страх — чудовий мотиватор. Але він робитиме те, що захоче, тож можеш перерізати шнур зараз. Ти не маєш брати провину за його невірний вибір.

« Твій вибір, Натаніелю », прошипів голос Ріко в голові юнака.

— Я ціную цю думку, - без особливої щирості відповів Ніл.

— Не бачив, щоб ти часто користувався своїм телефоном, — сказав Ваймак, кивнувши на місце, де невинно лежав пристрій. — Писав своєму товаришу по команді?

— Ні, — на секунду він дозволив собі пошкодувати про те, що не надіслав одне останнє повідомлення Жану, поки мав таку можливість, і ця хвилинна слабкість дратуватиме його до кінця дня.

Після обіду, Девід зник у кабінеті, щоб подзвонити, а потім поїхав на зустріч із Кевіном у Лисячу Нору. Веснінський залишився вдома й займався пранням. Він лишив телевізор увімкненим із зменшеною гучністю й зробив кілька розтяжок, присідань та випадів, щоб утихомирити жагу до фізичних вправ, поки чекав кінця таймеру. Хлопець казав собі, що тиха самотність – це добре, та не міг перестати думати про те, що йому більше ніколи не вдасться поговорити з Жаном. Він навіть не міг пригадати їхні останні слова один до одного. Яку памʼять про себе він залишив Жану?

Це питання не давало йому спокою весь вечір. На щастя, Девід не коментував його похмурий настрій за вечерею; він був надто зайнятий текстовими повідомленнями та короткими дзвінками своїх Лисів. Із цих розмов Ніл почув, що вже була кулачна бійка, і один телевізор зламався, проте він не міг сказати, чи були ці інциденти повʼязані між собою, чи ні. Натаніель справді намагався, проте так і не зміг придумати виправдання, яке б звільнило його від поїздки до Лисячої Нори наступного дня.