4. Вимитий

Ніл та Ваймак стояли пліч-о-пліч, дивлячись на тротуар, де були намальовані великі, неохайні слова, що складались у словосполучення «ЗГИНЬ НЕЧИСТЬ», на вулиці навпроти Лисячої Нори. Хлопцю довелося примружитися, щоб прочитати криваво-червоне повідомлення, через відблиск сонячного світла від бетону. Головний біль уже пульсував десь на потилиці, й спека запікала його зсередини, через темне вбрання. Він був вдячним Ваймаку за те, що той змусив його нанести сонцезахисний крем на лице й шию ще в апартаментах.

– Що думаєш? – запитав Ваймак.

Ніл думав, що ненависні слова були менш тривожними, аніж огидно яскравий відтінок помаранчевого, що вибрав штат Пальметто для оздоблення й логотипів лисячих лапок ззовні Лисячої Нори.

– Я вважаю, що це трохи неоригінально. Я б вигадав щось краще.

– Матиму на увазі. Тепер тримай це, – сказав Девід, даючи Нілу кінець довгого шланга, що зникав десь поміж трави в сторону менших утилітарних будинків, де, за припущенням хлопця, другий кінець був прикручений до водопровідного крану. На шлангу була насадка-розпилювач з краном, щоб випускати воду. Біля ніг Ніла стояла велика пляшка з водою й відро з парою гумових рукавичок і декількома щітками.

– Прополощи спершу шлангом, а тоді три щіткою. Ще раз прополощи й повторюй знову доти, поки воно не зникне. Це не повинно зайняти багато часу. Я пізніше повернуся з обідом. Маєш щось проти чізбургерів?

Ніл зморщив носа:

– Ви дозволяєте Лисам їсти чізбургери?

– Це не має значення. Тепер іди працювати. Веселися та не забувай підтримувати водний баланс.

Ніл почекав, поки Ваймак відʼїде, перш ніж роззирнутися довкола. Лисяча Нора стояла на задвірках кампусу, і тут було набагато тихіше, оскільки тривали весняні канікули. Ніл тільки радів цьому. Він не хотів, щоб його бачили тут у вимазаних фарбою речах та з щіткою в руках, що була потрібна для відтирання графіті з тротуару.

Якусь хвилину він просто стояв, витріщаючись на відкритий простір, що був довкола нього.

У січні, десь близько вісімнадцятого дня народження Ніла, його й Жана вчив водити автомобіль приватний педагог, якого найняв Майстер. Заняття зазвичай проводилися вночі, й вони по черзі повільно вели машину по кампусу університету Едгара Алана, чого було достатньо для бази. Насправді Ніл думав, що вони покинуть територію Гнізда, щоб здати іспит на права, проте цього не сталося. Знову-таки, гроші відкривали всі дороги. Через декілька тижнів після їхнього останнього заняття, права надійшли поштою. Ріко замкнув їх у себе в тумбі й сказав Жану, щоб той почекав, поки Ніл його наздожене. Жоден з них не повинен був водити автомобіль, доки Веснінскі не розпочне навчання в університеті.

Світ виглядав меншим і безпечнішим із середини машини в темряві. Під сонцем він був запаморочливо величезним і наповненим жахливими можливостями. Усе було занадто великим і яскравим. Високе блакитне небо, шум, що долинав із сусіднього шосе, та високий стадіон переповнили почуття та поглинули розум хлопця. Він хотів всередину. Він хотів, щоб Ваймак повернувся. Він хотів повернутися додому.

Він був один. Він був один. Він повинен був пропасти.

Ніл потягнувся ліворуч, але знайшов тільки повітря. Імʼя Жана застрягло в його горлі.

– Дихай, – пробубонів він собі. Власний голос витягнув його із низхідної спіралі думок. Ковтаючи повітря, Ніл твердо казав собі, що йому потрібно зосередитися лише на поточному завданні, після чого він зможе повернутися до апартаментів.

– Просто дихай.

Ніл натиснув на кран шлангу й сфокусувався на воді й словах. Від того, що він щурився на тротуар, у нього розболілася голова. Сполоснувши значну частину ділянки, Ніл обережно нахилився, щоб покласти шланг й одягнути пару гумових рукавичок. Стояти на колінах було боляче, ще й на додаток до цього він намочив свої джинси. Його пошкоджена спина була напруженою й жахливо боліла, його череп пульсував від головного болю, а шви свербіли під марлею. Проте він все одно стирав букви так, як тільки міг.

Піт зібрався у його волоссі й стікав по спині. Його тіло благало про сон. Через шістнадцяти годинний графік Воронів, попередній день тягнувся вічність; він заснув на дивані майже одразу після вечері й прокинувся, коли Ваймак оголосив, що йде спати. Хлопець не зміг заснути знову, допоки не почало світати. Тепер він ледве міг тримати свої очі розплющеними.

Стукіт його серця та втома заглушили звук автомобіля, що зупинився позаду нього на вулиці. Ніл не усвідомив, що він не сам, поки не почув веселий голос, що пробився крізь туман у його голові.

– Привіт, принцесо! Ще не сумуєш за замком?

Ніл підняв свою голову й насупився на Ендрю. Маніакальному Мінʼярду, здавалося, було комфортно у чорному одязі, з темними тінями на очах та сигаретою, що стирчала з його жахливої посмішки. Ніл не був впевненим, чи вірив у вищі сили та природу всесвіту, проте ця ситуація відчувалася покаранням.

– Я чув, що подібне лайно будує характер, – Ендрю рукою вказав на щітку у Ніла. – Вже почуваєшся кращою людиною?

– У такому випадку, я припускаю, що ти ніколи нічого не прибирав у своєму житті?

– Ха! – пирхнув Ендрю, перш ніж сісти навколішки перед Нілом. Він стягнув сонцезахисні окуляри зі своїх очей і перемістив їх на голову, затягуючись сигаретою.

– Що ти хочеш? – спитав Ніл.

Ендрю видихнув сигаретний дим на Ніла й посміхнувся, коли той відвернувся. Дим щипав його очі й лоскотав носа, проте спогади, що він приніс із собою, були набагато гіршими.

– Чому ти тут? – ще раз спробував Ніл, поки чистив найближчу літеру. Його живіт глухо пульсував і він сподівався, що вологість, яку він відчував, була потом, а не кровʼю.

– Просто прийшов побалакати, – сказав Ендрю. – У Кевіна все ще напад.

– Мені байдуже.

Ендрю тримав сигарету між двома пальцями й вказав нею на хлопця:

– Ви двоє чогось мені не розповідаєте. Я це відчуваю.

– Запитай у Кевіна.

Ендрю підняв свою голову й притулився ближче:

– Я вже питав, що змусило його негайно потягнутися за випивкою; це викликало у мене ще більше цікавості до тебе, Натаніелю.

– Тобі потрібно повернутися до нього, перш ніж він почне жувати меблі.

– В тобі є багато деталей, що не складаються між собою, але з часом я зроблю правильний підрахунок. Оскільки ти залишаєшся тут, у нас є чимало часу, – Ендрю знову посміхнувся йому й підвівся: – Старайся краще, Попелюшко, або ти ніколи не встигнеш на бал до півночі.

Мінʼярд постукав двома пальцями по скроні й перекинув відро ногою, коли йшов. Ніл тимчасом відкинувся на спину й дивився, як він іде, намагаючись вирівняти своє дихання й ігноруючи раптовий потік спогадів, повʼязаних із балконом приватного кабінету його матері, де вони сиділи разом; вона з цигаркою, а він із коробкою фломастерів і блокнотом.

Ніл продовжував терти слова, що розтягнулися по тротуару, поки від них не залишилося нічого, крім невиразних, червоних мазків. Він витер свого лоба рукавом і встав, щоб прополоскати тротуар ще раз.Ніл невпевнено погойдувався на ногах, дивлячись на сонячних зайчиків, що відбивалися від води, яка бризкала на бетон. Коли він почув голос Ваймака, що вимовляв його імʼя, хлопець подумав, що йому здалося.

– Непогано! – тренер Лисів став поруч із Нілом і поклав руку на плече другого. - Збирайся, хлопче. Час обідати.

Ніл двічі ковтнув, намагаючись виробити достатньо слини, щоб змочити своє сухе горло, й дозволив Ваймаку забрати у нього шланг. Поки тренер пішов відносити шланг, Ніл зняв із себе рукавички й кинув їх разом із щіткою у відро. Після того як відро було обережно поміщене на заднє сидіння автомобіля Ваймака, Ніл обійшов машину спереду й сів на пасажирське місце, міцно тримаючи пляшку з водою у руках. Його серце нарешті сповільнило свій ритм, коли він опинився у безпеці за зачиненими дверима.

Його джинси були повністю мокрими нижче колін, а кофтина - просякла потом. Він ненавидів ідею носити футболку та спальні штани Ваймака до кінця цього дня, проте це було краще, аніж ходити мокрим та смердючим.

Він ковтав воду, доки його легені не почали пекти від нестачі повітря, і тоді він приклав свою голову до вікна, вирівнюючи дихання. Усередині машини пахло теплою, жирною їжею, проте Ніл не міг знайти її самостійно, щоб крутнути від цього носом. Він недостатньо їв попереднього дня: дискомфорт через присутність Ваймака біля нього вбив апетит, і зараз він це відчув.

Двері водія відчинились, і Ваймак сів за кермо.

– Боже, – сказав він. – Ти був на дворі декілька годин, а вже виглядаєш так, ніби тебе можна перекинути. Все інше залишимо на завтра.

Ніл зморщився:

– Чому там так спекотно?

Ваймак пирхнув і змінив передачу:

– Зараз тільки березень. Ще навіть не настільки жарко. Усі Ворони такі делікатні?

Ніл тихо застогнав і прикрив свій живіт рукою.

– У тебе все добре?

– Я в порядку.

Коли вони зупинилися на червоне світло, Ваймак потягнувся до заднього сидіння за Нілом, щоб дістати пластиковий пакет.

Він кинув його на коліна хлопцю й сказав:

– Ось твоя перша платня.

Хмурячись, Ніл покопирсався у пакеті і знайшов три пари шортів, чотири футболки, набір з білими боксерами, паковання зі шкарпетками та дезодорант. Жодна річ з одягу не була чорною, що було проблемою. Якби котрась із ран кривавила, це було б видно.

– Я вгадував розміри, але цього тобі мусить вистачити на певний час. Зможеш вибрати більше, коли вичистиш усе лайно з дверей Вежі.

«Скажи дякую», прошипів Ріко в думках у Ніла. Він майже відчув, як підошва черевика давила на його трахею.

– Я не думаю, що робота, яку я виконав, варта цього, – пробубонів Ніл.

– Не переймайся, я вибрав усе найдешевше.

Повернувшись до Ваймака, Ніл відніс свій новий одяг у ванну, щоб переодягнутися та оглянути свої травми. Він незграбно вимився під душем, стоячи подалі від води й обережно змочуючи марлю, яка все ще була причеплена до його живота. Після цього він витерся, наніс дезодорант і замінив пластир на своєму обличчі. Ніл витріщався на полички, перш ніж взяти звідти знеболювальне й випити 2 таблетки, не запиваючи їх водою. Після цього він витягнув пару блакитних шортів, сіру футболку та паковання з нижньою білизною. На щастя, воно все підходило достатньо добре. Хлопець був занадто змученим, щоб думати про те, що всі ці речі були не випрані; він просто тішився, що нарешті зміг змінити вологий одяг, просяклий запахом тіла, на сухий.

Ніл взяв решту нових речей і витягнув їх із пакету, натомість поклавши туди своє брудне вбрання та тримаючи їх окремо. Він поплентався на кухню, де Ваймак уже викладав свій нездоровий обід.

Ніл почекав, поки його помітять, і тоді підняв свій одяг у мовчазному питанні.

– Я покажу тобі, де ти можеш випрати речі, після того як ми перекусимо. Ходи-но сюди й поїж, поки ти не знепритомнів.

Одяг залишився невеликою купою на підлозі, тимчасом Ніл поплентався до барної стійки. Він вмостився на стільці навпроти Ваймака й розпакував чізбургер, що чекав на нього. Ваймак подав йому чашку води та стакан із фаст-фуд ресторану. Ніл зробив обережний ковток із трубочки, сподіваючись, що в стакані вода з льодом, проте відсахнувся, коли газована, нестерпно солодка сода торкнулась його язика.

– Ніколи не зустрічав дітей, що не люблять коли, – засміявся Ваймак.

– Просто я давно не пив її, – сказав Ніл, перш ніж пробігтися язиком по зубах. Він не памʼятав, чи подобалася вона йому, коли він був малим. Хлопець зробив кілька великих ковтків води, перед тим як почати їсти чізбургер, ігноруючи усі думки про жирність та кількість калорій, які Ніл не зможе спалити.

Поки їв, він помітив, що пульсації у черепі заспокоїлися та біль у його животі потроху зникав. Ніл все ще почувався трохи запамороченим та втомленим, але він міг з цим впоратися.

– Що ж, – сказав Ваймак. – На якій позиції ти грав?

Ніл витер кетчуп із кінчиків своїх вуст і відповів:

– Захисник.

– Що змусило тебе обрати її?

– Я не обирав, – чесно відповів Веснінскі.

Ваймак довго дивився на нього, переварюючи його слова:

– Якщо б ти міг обрати, що б ти грав?

– Шахи, – сухо відрізав Ніл.

Ваймак підняв одну брову. Ніл зіщулився на своєму місці, згадавши, що ця людина надає йому притулок, їжу та одяг, незважаючи на всі причини вигнати його на вулицю.

– Коли я був молодшим, я хотів бути нападником, – підтвердив Ніл. Він не розумів, чому його мати наполягала тренеру малої ліги поставити його на захист, перш ніж він потрапив на прослуховування в Еверморі. Це було Ексі чи страта, і Майстер не мав жодного бажання виростити третього нападника.

Ваймак знову відкусив свій бургер і мав задумливий вигляд:

– Ти знаєш: ми якраз шукали нового нападника.

– Щасти з цим.

– Говорячи за це, у середу я полечу пропонувати нашій майбутній нападниці контракт, тому ти залишишся у Еббі в ту ніч.

Ніл завмер:

–Що?

- Це не тому, що ти спробував пограбувати мене. Просто ти щойно приїхав з Гнізда, і я не думаю, що залишати тебе самого на довгий час є найкращою ідеєю. Ну знаєш, у разі, якщо ти чогось потребуватимеш.

– Хто така Еббі?

Ваймак подивився на нього:

– Ох, це Ебігейл Вінфілд, наша командна медсестра. Вона має будинок недалеко звідси. Кевін та кузени залишаються у неї цього тижня, бо не надто турбуються про те, що б приготувати поїсти, але вони не повинні створювати багато проблем поруч із Еббі.

Думка про те, що йому доведеться залишитися в тій самій будівлі, що й Ендрю Мінʼярд, змусила його шлунок впасти.

– І як довго Ви будете у відʼїзді? – запитав Ніл.

– Я маю зворотній квиток на ранок четверга, тому тобі потрібно просто не дратувати Ендрю.

Ніл похитав головою:

– Одне моє існування дратує його.

– Ти зможеш пережити одну ніч?

– Я спробую не пролити кров на килим, але не обіцяю.

Ваймак закотив очі на тон Ніла й зімʼяв пусте паковання з-під бургера:

– Гаразд, бевзню, ходімо виперемо твої речі.

Ніл підібрав свій одяг, і Ваймак показав йому комірку, де він зберігав запасну сітчасту сумку, пральний порошок та мішок на блискавці, повний четвертаків для пральних машин

Ніл склав свої речі, поки Ваймак взяв порошок та мішок. Разом вони пішли до ліфту.

У кімнаті в підвальному приміщенні, де витав запах пилу та цвілі, було три пральні машини та три сушарки. Дві довгі люмінесцентні лампи паралельно висіли посеред стелі, шумно задзижчавши, коли Ваймак увімкнув їх.

– Ти коли-небудь прав свої речі самостійно? – запитав Ваймак, поки Ніл оглядав кімнату.

– Доводилося, - пробубонів Ніл. Протягом його перших двох років у Гнізді він та Жан мусили прати речі Ріко та Кевіна разом зі своїми. Це був спосіб Ріко показати їм, де їхнє місце, а саме біля його ніг.

– Чудово. Ось пральні машини. Дотримуйся вказівок, що тут написані. Не забудь поставити таймер на годину, як піднімемося в апартаменти, і потім почистити вловлювач ворсу. Ось там сушарки. Сушка зазвичай займає півтори години. Нічого не залиш тут, гаразд?

– Важко залишити що-небудь, коли це все, що я маю, – сказав Ніл.

Ваймак кивнув і жестом підкликав його до найближчої пральної машини.

Ніл закинув четвертаки в отвір для монет і почекав, поки почне литися вода. Він виміряв і налив миючий засіб, перш ніж запхати одяг навколо мішалки. Хлопець залишив свій розряджений телефон під подушкою дивану, проте все одно перевірив кишені своїх джинсів, перед тим як закинути їх до решти речей. Він замкнув кришку й повернувся до Ваймака.

– Золота зірка, містере Веснінскі, – сухо сказав Ваймак, коли вони пішли в сторону ліфту.

– Тепер що? – запитав Ніл, позіхаючи.

Вони увійшли до підйомника, і Ваймак натиснув кнопку їхнього поверху:

– Ти маєш нестерпний вигляд, тому спробуй поспати. Я заберу твої речі після прання, проте не звикай до цього. Наступного разу робитимеш це самостійно.

– Так, сер, – пробубонів Ніл, спираючись на стіну й дозволяючи своїм очам заплющитися.