Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Здавалося, ніби дні тягнулися вічно. Ніл не виявляв свій дискомфорт, коли шви свербіли чи тягнулися, проте у нього не було й шансу приховати свою апатичність. Тіло юнака відчувалось занадто важким, а розум навіть з великим зусиллям не міг пристосуватися до нових умов та втрати щоденної рутини. Спершу Ваймак припустив, що це зневоднення, й примушував Ніла пити більше води протягом дня. Коли у вівторок Девід привіз Веснінський до гуртожитку, щоб стерти повідомлення «№2 – ЛАЙНО», чоловік дав хлопцеві сумку-холодильник, наповнену пляшками з водою та спортивними напоями, проте коли тренер повернувся, він знайшов більшість пляшок недоторканими і суворо вилаяв за це Ніла.
Після того, як хлопець виконав свою роботу у вівторок, він отримав пару сонцезахисних окулярів й нове тенісне взуття, яке, на жаль, було пофарбованим у білий та синій кольори, замість червоного та чорного. Навіть якщо Ваймак помітив розчарування Ніла, то не прокоментував його. Після пізнього обіду сендвічами й салатом із найближчої закусочної Девід пішов до свого кабінету, щоб завершити паперову роботу, але перед цим оголосив, що Нілове завдання на решту дня – пити багато води. Натаніель був покинутим напризволяще.
Юнак увімкнув телевізор і зменшив звук, щоб Ваймак не почув, як він перемикав канали кожні декілька хвилин, бо не міг знайти програму, яку хотів би переглянути. Тривожність закралась під його шкіру. Хлопець поклав свої тремтячі руки поміж власних колін і намагався не думати про те, що зараз робить Жан у Гнізді. Він повинен бути там. Він повинен практикуватися з рештою Воронів і допомагати Жану з його домашнім завданням після тренування.
Ще в серпні Нілу знадобилися тижні, щоб навчитися приховувати заздрощі, після того як Жан почав навчатися в університеті. Йому дозволяли залишати Гніздо на регулярній основі з Мартином та Гейбом. Хлопець нарешті міг грати в різноманітні ігри з іншими Воронами. Зовнішній світ знав імʼя та обличчя Жана Моро, поки Ніл жив у тіні. Без француза Веснінський був змушений проводити свій час з кимось, хто траплявся йому в Гнізді. Старші Ворони ставилися до Натаніеля з такою ж байдужістю, як і до улюбленого стільця Ріко. Вони не могли використати його чи пошкодити без дозволу Моріями, проте хлопець був не більше ніж власність, як і той стілець. Тим не менш, їхня компанія була кращою за Ріко і Кевіна.
Телебачення недостатньо відволікало, щоб утримати Ніла від холодного й гіркого душевного стану. Легкий темп останніх днів дозволив юнакові сповільнитися, щоб нарешті озирнутися назад, і те, що він побачив, змусило його жадати насильства, але тіло хлопця паралізувало тягарем смутку, горя та люті. Як можна було втратити так багато: його матір, його гідність, його свободу, - та не перестати функціонувати? Інколи він ображався на власне серце. Воно нескінченно працювало, билося, і билося, і билося, та ігнорувало крик його душі: «Прошу, зупинися!». Хоча тіло хлопця зшивали знову і знову, не існувало ні шва, ні шини, що змогли б зберегти цілим його розум.
Ніл розсипався або, можливо, зламався дуже давно і лише зараз побачив нерівні уламки.
Грудна клітина хлопця була достатньо великою, щоб вмістити в собі всю його ненависть. Ніл ненавидів свого батька, свого Майстра, свого короля та самого себе. «Ти зробив свій вибір, Натаніелю. Я дав тобі те, чого ти бажав». Він ненавидів Жана за те, що той був слабким місцем у його броні, ненавидів Кевіна за те, що той утримував себе на другому місці. Він також ненавидів Ваймака. Ніл знав, що якщо залишиться там, у притулку милосердя Девіда, то стане занадто мʼяким аби покинути його, коли прийде час.
Нахлинула втома, неначе благословення. Вона сповільнила думки та затуманила злість. Напруга в тілі хлопця спала, а його розум занурився в мілководдя, де він відчував лише сонячне світло, що грало на стіні, та кольори на екрані телевізора.
До того часу, як Ваймак зʼявився, щоб запитати, що Ніл хоче на вечерю, юнак міг лише пробурчати щось нерозбірливе та абсолютно беззв’язне. Він навіть не знав, що Девід телефонував. Через певний час, запах їжі пробудив апетит Веснінський, тож хлопець поплентався на кухню, аби зʼїсти будь-що, що поставить перед ним Ваймак. Після цього Ніл повернувся до свого місця на дивані й заснув, згорнувшись калачиком навколо декоративної подушки.
У середу зранку Ваймак та Ніл снідали яєчнею та тостами у напруженій тиші. Юнакові не потрібно було прибирати в той день, бо тренер мав вилетіти о десятій тридцять до Детройта, де він мусив знайти якусь дівчину, на імʼя Дженні Смоллз, і спробувати долучити її до команди як нову нападницю «Лисів». Хлопця вважали або занадто ненадійним, або занадто нестабільним, щоб залишити самого, тому Ваймак запланував, що Веснінський залишиться в будинку Еббі Вінфілд, допоки чоловік не повернеться.
Ніл запихав у себе їжу, незважаючи на те, що його шлунок протестував. Він хотів би уникнути зустрічі з Ендрю та Кевіном, проте зараз вимушений провести ніч під одним дахом із ними.
— Не будь таким похмурим, хлопче, — сказав Ваймак, — Еббі, можливо, й мила, проте вона може поставити їх на місце. Усе буде нормально.
Оскільки Ніл не повірив йому, він не відповів.
Єдиною перевагою ночівлі в будинку командної медсестри, як вважав Ніл, була змога знайти хоч якесь медичне приладдя. Юнак майже щодня брав бинти з аптечки Ваймака, оскільки піт від довгої роботи під сонцем послаблював пов’язки. Він мав надію знайти ще крем від опіків для своєї вилиці та трохи марлі, щоб замінити стару на животі, яка вже починала смердіти.
О девʼятій пʼятнадцять Ніл запакував два чисті комплекти одягу у пластиковий мішок разом із зубною щіткою, загорнутою в паперовий пакет разом із дезодорантом. Свій все ще розряджений телефон хлопець обережно поклав поміж футболок. Він змінив пластир на щоці й ризикнув подивитися на решту обличчя в дзеркалі, перш ніж зустріти Ваймака біля дверей.
Ніл одягнув сонцезахисні окуляри, після чого вийшов із будинку на залитий сонячними променями тротуар. Він все ще звикав до сонячного світла, й окуляри трішки допомагали, проте не запобігали головному болю. Веснінський було цікаво, як почувався Кевін після втечі з Гнізда, перед тим як згадав, що Дея не тримали під землею, він кілька разів їздив за кордон для інтервʼю та зустрічей з міжнародними командами. Хлопець бачив увесь світ, тож, найімовірніше, не вважав усе таким жахливим, коли назавжди покинув Гніздо.
Натаніелю було б легко вважати Кевіна щасливчиком та ненавидіти Дея за це, якби він не був свідком того жахіття, що пережив хлопець.
Ваймак привіз їх до околиць пологих звивистих вулиць з молодими деревами, рівномірно розміщеними вздовж тротуару перед будинками, що були подібні один одному. Ближче до кінця провулку, Девід звернув на підʼїзну доріжку й припаркувався поруч із машиною Ендрю. Блідий жовтий будинок був скромним, двоповерховим та, начебто, добре доглянутим. Невеличкий садок саме починав квітнути навколо доріжки, ведучи до порогу, а яскраво-зелений газон був охайно підстрижений.
— Чи варто мені нагадувати про твої манери? —- запитав Ваймак, поки обидва розстібали паски безпеки.
— Ти можеш робити все, що забажаєш, — відповів Ніл.
Тренер щось пробурчав, проте юнак не вловив змісту. Обидва підійшли до вхідних дверей, проте замість того, щоб подзвонити у двері, Девід дістав один з своїх ключів, відімкнув замок і опустив ручку. Він відчинив двері й зайшов до будинку. Веснінський увійшов слідом і тихо причинив їх, перш ніж зняти сонцезахисні окуляри. Праворуч була маленька вітальня, обставлена кріслами й журнальним столиком під вікнами та книжковими полицями попід стіною навпроти. Ліворуч - сходи, що вели на другий поверх. Спереду до Ніла доносилися звуки стукоту сковорідок та шурхоту каструль, які хтось пересував по плиті, у супроводі тихого співу. Запахи бекону та свіжої кави витали у повітрі.
Девід пішов далі по коридору і зник за рогом. За секунду прозвучав сміх жінки:
— Девіде! Боже, у мене ледь не стався серцевий напад.
Пролунали кроки над головою, і тоді нагорі сходів зʼявився Ендрю з усмішкою божевільного:
— Натаніелю! Добре, що ти приїхав.
— Ніле, — покликав Ваймак, — ходи познайомишся з Еббі.
Ніл оглянувся на Ендрю, перш ніж роззутися й рушити за Ваймаком. Міньярд голосно спустився сходами та йшов недалеко позаду нього. Потилиця Ніла заколола, проте він доклав чимало зусиль, щоб тримати плечі розслабленими.
Кухня була відділена від їдальні високою барною стійкою й оснащена приладами з нержавіючої сталі, що виблискували під яскравим сонячним світлом, яке проникало крізь вікно над мийкою та скляні двері до внутрішнього дворику. Еббі Вінфілд і Ваймак стояли разом у дальній частині кімнати, поки жінка сипала сіль та перець у сковорідку з яйцями, Девід, спершись об дверцята холодильника, сказав щось, що змусило медикиню засміятися, перш ніж вона обернулася та побачила Ніла, що стояв посеред проходу.
Її посмішка трішки потьмяніла, а очі дивилися за його плече. Хитаючи головою, вона дорікнула:
— Ендрю, залиш нашого гостя в спокої. Йди знайди інших і скажи, що сніданок вже готовий.
— Ми познайомимося краще трохи пізніше, — прошепотів Ендрю так близько до Нілового вуха, що подих блондина зачепив рудого, коли Мін’ярд відступав на пошуки своєї родини та Кевіна.
Еббі витерла свої руки об картатий рушник і наказала Ваймаку приглянути за беконом, потім подалася вперед і протягла Нілу руку. Юнак незграбно потиснув її та спробував натягнути ввічливу посмішку.
— Я Еббі, але гадаю, що ти вже це знаєш. Приємно познайомитися. Ніл, так? Девід сказав, що ти надаєш перевагу цій формі імені.
— Так.
Вона радісно посміхнулась до хлопця:
— Чудово. Ох, у тебе рана на вилиці? Хочеш, щоб я її оглянула?
Ніл відпустив її руку й відступив на пів кроку.
— Я в порядку.
— Він просто приховує своє татуювання, — пояснив Ваймак, поки перевертав смужки бекону. — Не думаю, що хизування ще одним Вороном принесе нам багато користі.
Еббі насупилася:
— Так, гадаю ти маєш рацію. Що ж, Ніле, якщо ти потребуватимеш чогось, то не соромся питати про це. Ти можеш залишити свої речі у кімнаті обік сходів, — вона вказала на місце за його плечем. - Боюся, нам доведеться покласти тебе на диван. Хлопці зайняли гостьові кімнати.
Ніл обернувся й пройшов через їдальню до місця, де половина стіни виходила на «потонулу» кімнату, яка, очевидно, була обставлена з урахуванням комфорту, а не стилю. Переповнений диван був розміщений поміж двома журнальними столиками та трьома кріслами, що не пасували одне одному. На підлокітнику вже лежали подушка та стос ковдр для нього. Навпроти зони відпочинку розташувався вражаючий розважальний центр із великим телевізором і DVD-програвачем. Ніл зробив три кроки вперед і оглянув абстрактну картину, що висіла на дальній стіні біля дверей, які мали вести до гаражу. Коли він почув, як інші почали спускатися сходами, то запхав свою сумку під журнальний стіл і пішов їм назустріч. Хлопець знав, що рано чи пізно йому доведеться побачитись з Кевіном.
— Ох, Еббі, він міг спати зі мною. Мені жахливо зимно протягом ночі, — засміявся Нікі саме в той момент, як Ніл увійшов на кухню. Холодок пробігся по шкірі, та певну хвилину юнак відчував фантомні руки на своїх грудях.
Аарон повернувся від холодильника із пакетом апельсинового соку в руках і поглянув на кузена:
— Я розповім Еріку, якщо ти не припиниш це лайно.
Кевін був зайнятий доріканням Ендрю про те, як багато вершків він додавав до своєї кави, але Міньярд явно мав намір роздратувати Дея, наповнивши свою чашку, він налив кави в другу й повторив процедуру з нею. Еббі метушилася навколо Ваймака, нагадуючи, що звідси до аеропорту пів години і йому не варто запізнюватися.
Нікі закінчив накладати собі яйця з беконом і ледь не впустив тарілку, коли помітив Ніла.
— Хей, Натаніелю! Я якраз цікавився, які саме смажені яйця тобі подобаються.
— Заради біса, Нікі, — огризнувся Аарон, наливаючи собі велику склянку соку.
Ендрю озирнувся через плече й посміхнувся:
— Я зробив тобі каву, Натаніелю.
— Це не придатне для споживання людиною, — пробурмотів Кевін, перш ніж належним чином оглянути Ніла. — Я впевнений, що ти вже зіпсував свою дієту у Ваймака.
Девід закотив очі:
— На цій ноті, я йду. Не зламайте його, гаразд? Він орендований.
— Гарної поїздки, — побажала Еббі.
— Вже сумую! — вигукнув слідом Нікі.
— Веди себе нормально, Гемміку! — крикнув Ваймак, перш ніж з гуркотом зачинити за собою двері. Ніл відхилився назад, щоб подивитися на те, як ручка й засув повернулися у своє початкове положення. Він вже почувався так, ніби був у пастці.
Взявши свою тарілку з їжею та склянку з соком, Аарон пройшов повз Ніла до столу в їдальні, поки Ендрю вилазив на кухонну стійку обік плити зі своїми двома чашками огидної кави. Кевін вирішив сидіти за барною стійкою разом із Нікі та Еббі. Ніл так і залишився стояти в проході на безпечній відстані від Ендрю.
— Сьогодні їдемо на корт, — оголосив Кевін, привертаючи увагу Ніла. Дей поглянув на хлопця так, ніби очікував чогось від нього.
— Я впевнений, що ви чудово проведете час, — сухо відповів Веснінський.
Кевін роздратовано поглянув на нього.
— Ти їдеш з нами. Можеш показати Аарону та Нікі, що повинен робити захисник.
— Хей! — запротестував Нікі з повним ротом бекону.
Ніл подумав про те, що жодна нова річ з його гардеробу не приховала б кров, якби він розтягнув шви, і відповів:
— Ні.
У відповідь на це він отримав хмурий погляд Кевіна та сміх Ендрю.
— Нахабство тобі не личить, — гордовито сказав Дей.
— В такому випадку не дивись, — огризнувся Натаніель.
Нікі обмінявся здивованим поглядом з Еббі. Ендрю надпив свою каву й постукав босими ногами по дверцятам кухонної стійки.
Кевін поклав свою виделку й відхилився на спинку крісла, так він здавався великим та наганяв страху, навіть попри те, що він сидів. З властивою йому зверхністю він відповів:
— Ти займаєш тут місце. З таким успіхом можеш зробити хоча б щось корисне.
— Я впевнений, що вони вже знають наскільки жахливі на полі й без мене, Кевіне.
— Агов! Ми пройшли аж до весняного чемпіонату, чуваче, — обурено промовив Нікі.
Ніл глянув на нього:
— Як?
— Прокляття, він такий же злий, як і Кевін. Ось і пішов мій стояк.
Еббі легенько вдарила Гемміка по голові, в той час як Аарон видав звуки блювотних позивів.
Кевін зітхнув:
— Незважаючи на те, наскільки захоплива ця вистава, ти все одно їдеш з нами. Тобі немає чого робити, і ти не хочеш втратити форму, поки знаходишся тут.
— Ти маєш на увазі, що Ти не хочеш, щоб я втратив свою форму, поки знаходжуся тут.
— Ти залишив свій здоровий глузд разом із манерами у Гнізді?
— На жаль, у моїх кишенях не було місця.
— Ти їдеш з нами на корт.
— Або що? — насміхався Ніл.
Губи Кевіна скривилися, такий вираз обличчя у Дея з’являвся завжди, коли він хотів, щоб Ніла покарали, але цього разу Ріко не було поруч, щоб це зробити. Натомість був Ендрю, який все ще жахливо посміхався.
— Гадаю простіше тримати в купі качок, аніж Воронів, чи не так, Кевіне? – шпигнув Ендрю. — Залиш його тут з Еббі. Може вона навчить його, як бути ввічливим до того часу, як ми повернемось.
Еббі пирхнула:
— На вас це не спрацювало.
Нікі драматично вип’ячив нижню губу:
— Ми стараємося бути хорошими хлопчиками, Еббі, але набагато цікавіше бути поганими.
Аарон пройшов повз Ніла знову, щоб віднести свій посуд до мийки. Він перемістив свій погляд із близнюка на Кевіна й мовив:
— Хіба мати одного Ворона недостатньо погано? Я теж пропоную залишити його тут.
— Не памʼятаю, щоб я тебе питав, — огризнувся Дей.
— Ти ніколи не питаєш, Кевіне, — відрізав Ніл. — Я не єдиний, хто повинен попрацювати над манерами.
Геммік гигикнув:
— Він хоча б це підтверджує.
— Гаразд, — роздратувався Кевін. — Сьогодні ти можеш витрачати свій час тут, проте наступного разу, коли я запропоную тобі поїхати разом з нами, ти погодишся.
Ніл обережно склав руки на грудях і тупо витріщався на Дея.
— Ну? — підштовхнув його Кевін.
— Ти не запитав, — відповів Ніл. — Міс Вінфілд, чи можу я скористатися вашою ванною кімнатою?
Еббі усміхнулася йому:
— Звісно. Двері біля сходів.
— Я ціную це, — Ніл востаннє поглянув на Кевіна, перш ніж поплестися до дверей, які раніше згадала Еббі.
Гостьова ванна кімната була маленькою напівванною без аптечки, проте з засобами для прибирання під мийкою. І більше, крім ще мила для рук і запасного тюбику зубної пасти, нічого не було. Юнак швидко скористався туалетом та помив руки, обдумуючи ситуацію, що склалася. Еббі мала вигляд щирої, добросердної жінки, яка ставилася до всіх однаково добре. Якби вона спіймала Ніла в пошуках медикаментів, то це добре ставлення хлопець, безсумнівно, втратив би. Відверто запитати здавалося найбезпечнішим варіантом. Нілу потрібна була медсестра на його боці, якщо він хоче отримати можливість викрасти корисні медикаменти, коли наважиться на втечу.
Кевін дувся протягом наступних сорока пʼяти хвилин, поки його нові товариші по команді не були готові їхати на корт, проте ніхто з них не виказував свого ентузіазму. Очевидно, Нікі хотів поїхати до свого хлопця у Німеччину на весняні канікули, але бюджет цього не передбачав. Однак те, як Геммік розповідав історію, дало зрозуміти, що Ендрю виявився найбільшою перешкодою. Маніакальний близнюк мав вражаючу владу над іншими. Ріко також легко контролював своє оточення й ця схожість викликала глибоке занепокоєння (коментар від команди: “Таке ж глибоке як і в НАТО?”).
Ніл поводився тихо, допоки машина Ендрю не зникла з підʼїзної доріжки. Тоді він поплентався на кухню, де Еббі мила посуд, і прочистив горло.
— Міс Вінфілд? — тихо промовив хлопець.
Еббі повернулася до нього з усмішкою:
— Тобі щось потрібно, Ніле?
Хлопець склав руки за спиною та поглянув на свої шкарпетки.
— Ем, я хотів запитати, чи Ви маєте аптечку, яку я міг би позичити. Мої нові кросівки натерли мені ноги, і я забув наклеїти пластирі зранку.
— Звісно. Я могла б показати тобі, якщо…
— Ох, я не хочу турбувати Вас. Якщо б Ви могли вказати у потрібному напрямку, то я зміг би знайти її самостійно, — він посміхнувся, сподіваючись, що це виглядало щиро.
Еббі здивувалася.
— Добре, звісно. Якщо ти піднімешся нагору, то другі двері зліва – це ще одна ванна кімната і ти знайдеш все, що тобі потрібно, під мийкою. Дай знати, якщо тобі ще щось знадобиться.
Ніл посміхнувся ширше, намагаючись зберегти усмішку якомога розслабленішою, коли вичавив із себе:
— Дякую.
— І, Ніле? — гукнула жінка, коли він відвернувся. Коли він зупинився, вона сказала: — Можеш кликати мене Еббі. Поки ти тут – ти один з нас, гаразд?
— Добре, Еббі. Ще раз дякую, — він важко ковтнув, проте не припиняв усміхатися, доки не зник з поля зору медсестри.
Нагорі він знайшов аптечку, загорнуту в пусті пакети з-під продуктів. Юнак замкнув двері, про всяк випадок, та відчинив аптечку, щоб поглянути на те, з чим йому доведеться працювати. Там лежали декілька рулонів марлі, бинти, пару коробочок з пластирами, спирт, мазь з антибіотиком, крем від опіків, гель з алое вера, краплі для очей, термометр, спрей проти укусів комах та пляшечка ібупрофену. Також під мийкою лежала запакована коробка з латексними рукавичками, яку Ніл відкопав під поліетиленовими пакетами. В шафі над унітазом Веснінський знайшов манікюрні ножиці разом з пакунком ватних паличок і запасних рушників.
Ніл швидко відклеїв бинти з рани на животі, яку він зміг зберегти відносно чистою та сухою. Він скривився від запаху й швидко оглянув шви на наявність інфекції та набряку. Насправді рана не виглядала погано; напевно, Ріко хотів, щоб вона була тільки незручністю, якою вона фактично і виявилась. Як тільки він наклеїв нову марлю на довгий ряд швів, хлопець відчепив пластир від своїй вилиці рівно на стільки, скільки потрібно було, щоб нанести крем від опіків на пухирчасту, пошкоджену шкіру. Він прикусив губу, щоб не зашипіти від болю, і швидко притиснув пластир назад до вилиці, зітхнувши з полегшенням. Скручуючи свої використані бинти, Натаніель загорнув матеріал в туалетний папір і запхав глибоко в смітник, де його було не вгледіти. Наостанок юнак розпилив трохи освіжувачу повітря, переймаючись, що хтось зможе відчути запах брудних пов’язок.
Було занадто ризиковано брати додаткові припаси зараз і ховати їх у своїй сумці: він розумів, що Ендрю колись спробує обшукати її, тому вирішив, що завтра слід прокинутися раніше, щоб встигнути зайти у ванну кімнату, перш ніж Ваймак забере його. Останнім штрихом Ніл зняв шкарпетку та наклеїв пластир на ногу, на випадок, якщо йому доведеться ходити босоніж.
Хлопець помив руки після того, як поклав аптечку на місце, й скористався моментом, аби заглянути в одну з найближчих спалень. Одне з двох «ліжок-близнюків» було незастелене і покрите купою одягу, в той час як інше було досить охайне. На підлозі перед низеньким столиком, що тягнувся під вікном і слугував тумбочками для обох ліжок, лежали дві сумки з речами. Спальня була дуже схожою на кімнату гуртожитку, що, на думку Ніла, багато свідчило про відданість Еббі команді. Йому стало цікаво, як часто вони лишалися в її будинку.
Замикаючи за собою двері, Ніл спустився на перший поверх і почав шукати заняття на найближчі десять-дванадцять годин. Він намагався не думати про Кевіна чи ексі, проте скоро стало зрозуміло, що хлопець не міг зосередитися на чомусь іншому. Ексі було єдиною річчю в житті юнака, що надавала йому сенсу. Тільки ця залежність від спорту змушувала хлопця прокидатися щоранку у Гнізді. Руки Ніла жадали його ракетки. Він, майже, відчував запах відполірованої підлоги й поту, коли замислився про корт, на якому мусив бути в цей самий момент.
Йому було цікаво, чи Кевін дійсно зміг навчитися грати правою рукою. Він жорстоко придушив цю думку, перш ніж вона переросла у щось більше, як наприклад надію.
Юнак скрутився на дивані й витягнув свій телефон, щоб відволіктися. Жуючи губу, він вмикав пристрій знову і знову. Батарея і так сідала, проте Веснінскі все ще знаходив комфорт, тримаючи обʼєкт у себе в руках. Це було його єдиним звʼязком з іншими Воронами, єдиною родиною, яку він мав. «Ти більше не Ворон», холодно нагадав собі Натаніель.
Не в змозі зупинити себе, він тиснув на кнопку вмикання, допоки екран не засвітився. Можливо Жан мав якусь історію для нього. Це було малоймовірно, але він вчепився за це слабке виправдання, вводячи свій пароль і чекаючи, поки його телефон нарешті прокинеться.
На диво, на екрані дійсно висвітилося повідомлення від Жана.
«Ріко хоче, щоб ЕА (примітка: університет Едгара Алана) змінив дивізіон.»
Минуло лише кілька днів з того моменту, як Ріко наказав Нілу привезти Кевіна додому, проте Моріяма ніколи не був терплячим. Якби Веснінскі не запевнив Дея повернутись у Гніздо, чого він не збирався робити, тоді Ріко повіз би своїх Воронів на південь, щоб зламати другого знову. Не було жодного сумніву, що КРЕ (примітка: Комітет Регламенту Ексі) виконає бажання Моріями. Едгар Алан був єдиним університетом із командою ексі у Західній Вірджинії, тож це не створило б проблем іншим. Ніл спробував уявити, в якій кількості алкоголю Кевіну доведеться себе втопити, коли ця новина пошириться.
Лиси не мали й шансу, проте вони вже звикли до цього.
Ніл вимкнув свій телефон знову, щоб зекономити те, що залишилося від батареї, й запихнув його назад поміж речей. Він пішов вздовж кімнати, аби оглянути книжкові полиці, поки не знайшов кримінальний роман, що здавався цікавішим за інші. Тоді хлопець повернувся на диван і розділив свою увагу між нудною ТВ-передачею та романом.
О третій годині дня всі повернулися з корту, і Ніл прикинувся дуже зацікавленим романом, сюжет якого він загубив ще на пʼятдесятій сторінці. Кевін сів у крісло навпроти й витріщався на нього, проте хлопець тримав свої очі приклеєними до книжки. Щохвилини він перегортав сторінку й продовжував витріщатися на слова, не вбираючи жодної інформації з них.
Сміх Ендрю пролунав із кухні. Він та Нікі говорили про щось на підвищених тонах, паралельно шукаючи щось для перекусу. Судячи з їх сміху, Ніл гадав, що тема розмови була дуже кумедною.
— Я намагався зрозуміти це все, — тихо мовив Дей.
Ніла зненацька застала бурхлива хімічна реакція в його грудях:
— Іди геть, Кевіне.
— Незважаючи на те, що сказав Ріко, я не..
Книжка впала на підлогу. Ніл підскочив з дивану та, ігноруючи те як натяглися шви, попрямував у гостьову ванну кімнату. Він не відпускав затамованого подиху, доки двері за ним не зачинились. Руки тремтіли, коли він взявся за раму мийки. У дзеркалі його очі були холодними й твердими, як лід. Паніка нахлинула швидко. Вона витиснула повітря з легень і холодом поповзла під шкірою, неначе тарган, що бажав поласувати його нервами. Ніл стиснув губи настільки сильно, що вони побіліли, проте хлопець невпинно продовжував рахувати подумки.
Коли він дійшов до восьми, то зміг зробити половину вдиху через ніс. До шістнадцяти- вже видихнув, звільнивши місце для наступного подиху, який не наповнив його легені, поки він не дорахував до двадцяти семи.
Друга хвиля паніки була слабшою за попередню, проте все одно витиснула все повітря з легень юнака, тому йому довелося повторити весь процес від початку.
«Просто не думай про це.»
Було простіше сказати, ніж зробити. Не думати про певні речі було обережним балансуванням, якого Ніл вчив себе протягом років. Його розум був акробатом, що йшов навпочіпки високо на дроті й намагався не впасти у гнійну прірву під ним.
«Просто не думай про це.»
Ніл намагався уявити той будинок в горах, що мати завжди йому описувала, але не зміг візуалізувати сходи та його мозок пропустив ґанок, тож він опинився посеред головного холу. Там не було мирно, як повинно було бути. Страх отруїв розум та проник у його безпечне місце. Там була кров на лакованій підлозі. Крики Кевіна висіли в повітрі, як дим від пістолету.
І Ріко…
«Поглянь, що ти зробив, Натаніелю.»
— Ніл? — голос Еббі супроводжувався двома швидкими стуками в двері. — У тебе все гаразд?
Здригнувшись, хлопець глибоко вдихнув, від чого його ребра ледь не тріщали, й відповів:
— Я в порядку.