Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— Ято, — тихо гукає Юкіне бога, але той, ніяк не реагуючи, мовчки йде попереду, засунувши руки в кишені й опустивши голову. — Ято, — голосніше каже сінкі, але й цей поклик не був почутий. - Ято! — вже зриваючись на крик, гукає хлопчик і зупиняє хлопця швидким ривком за руку.
- Що?
- Що трапилося? Ми перемогли! Мене так довго тримали під замком, а тобі все одно! — кричить сінкі на емоціях, розмахуючи руками на всі боки. Але недобог все так само стоїть спиною до нього.
— Ти сам був радий залишитися там, правда? - зітхає він і невпевнено робить крок уперед.
- Що ти таке кажеш?! — нервово ступає до нього Юкіне. - Не було такого!
- Не було? — хмикає бог і майже безшумно повертається до хлопця. — Я сам бачив, та що бачив, відчував, як ти бавився з тими дівчатами! Скажеш це брехня? — злиться Ято. Він не хотів розпочинати конфлікт зараз, але його турбували питання. Все перемішалося і він уже не знав, де правда, а де брехня.
— Ти відчував? — стривожено прошепотів сінкі, роблячи крок на зустріч. — Я б ніколи не зробив цього знову, ти ж знаєш!
- Я вже нічого не знаю! Все перемішалося, я заплутався! Кому вірити? — закричав бог, дивлячись на Юкіне мокрими очима. Погляд його метнувся вбік, коли він зрозумів, що ось-ось заплаче, адже він бог, бог війни. Він не повинен плакати, він… він…
— Все гаразд, — лагідний, теплий голос руйнує усі думки в одній чорнявій голові, а гарячі обійми, наче багаття, розпалюють такий бажаний спокій, що вже давно покинув хлопця. - Я з тобою, все позаду.
— Добре, — усміхається Ято, приймаючи обійми та прикриваючи очі.
Вони стояли так дуже довго, в обіймах один одного, ніяк не наважуючись зруйнувати цю миті. Або …
- Ято? - легке поплескування рукою по спині, але ніякої реакції. - Ято! — запитальний вигук і лише спокійне сопіння у відповідь. — Та ти знущаєшся? — зітхнувши Юкіне, закинув хлопця в спортивному костюмі собі на плечі, і неквапом потопав у бік храму богині бідності.
***
У храмі ж все було не дуже й спокійно. На порозі крутився Дайкоку, не знаючи, чи йти йому, чи залишатися. Кофуку сиділа на дивані стурбовано дивлячись то у вікно, то на сінкі. Відверто кажучи, вона не знала що робити. У Ято ніколи не було настільки відданої зброї й те, що він його покинув… щось не віриться.
— Там хтось іде, — схопився чоловік, помітивши у вікні силует. За ним одразу ж побігла Кофуку і зупинилася вже на подвір’ї.
- Юкі! Яточка! — закричала вона кидаючись до хлопців. - Що з ним? Дайкі, допоможи.
— Все нормально, він просто спить, — усміхнувся сінкі, передаючи бога чоловікові. - Йому добре дісталося.
— Помітно, — насупився Дайкоку, заглядаючи за комір куртки. — Спершу треба очистити скверну.
***
Підійшовши до душової, Юкіне трохи відкрив двері. Ято розбудили вже у ванній, залишили відмиватись, а минуло вже немало часу, так що сінкі пішов перевірити.
- Ято, ти вже?
- Так, заходь.
- Як ти? — м’яко посміхнувшись, Юкіне підійшов ближче до бога.
— Все чудово, адже ти зі мною, — засміявся Ято і, закинувши свою руку на плечі сінкі, попрямував до виходу. — Ходімо, треба відіспатися, адже завтра роботи непочатий край!
- Роботи? - скривився хлопчик.
- Так! Чи ти забув про нашу мрію?
- Це твоя мрія! Мене й так не тисне.
- Не вередуй.
— Ай, перестань лапати моє волосся!
- А то що?
- Ято!
Голоси линули коридором ще пів ночі, адже все нарешті стало на свої місця, чи не зовсім все…
***
- А-а-пчхи!
— Батьку, як ви?
— Все гаразд, Норо, — усміхнувся чоловік, витираючи червоний ніс. - Мій хлопчик виріс.
- І що робити тепер?
— Ну, дамо йому ще трохи свобо-о-апчхи!