Частина 7

Гелловін. Одна моторошна ніч на рік, коли йокаї та демони можуть спокійно розгулювати вулицями. Саме цього дня богам заборонено ловити чи вбивати їх. І той, хто порушить цей наказ, буде суворо покараний…

- Гелловін! — закричала Ікі, вбігаючи в храм богині бідності. — Ем, чого такі похмурі? — здивовано спитала вона, коли побачила кислі обличчя своїх товаришів.

— Так тому й похмурі, — роздратовано відмовив Дайкоку і, запаливши цигарку, вийшов надвір.

— Але ж це таке веселе свято! - почала дівчина, весело розмахуючи руками. — Усі одягають костюми, ходять будинками, їдять цукерки й просто весело проводять час.

— Хійорі, тобі що, немає чим зайнятися? — байдуже кинув Ято.

- Та що з вами? — опустила руки Іки, помітно спохмурнівши.

— Ну розумієш… — почала розповідати Кофуку, але Ято швидко заткнув їй рота долонею.

- Давай краще я, - зловісно прошепотівши це, він швидко вимкнув світло і приставивши до підборіддя ліхтарик почав розповідати. - Колись давно жив один бог. Його поважали й любили. Однієї кривавої ночі він зустрів демона, що залякував дитину. Бог кинувся до нього і розпочалася битва. Демон був сильний, але й бог також не промах. І ось коли він заніс свій меч над головою чудовиська, маленька дівчинка стала на його захист. Вона відгородила демона своїм тілом, рятуючи його життя. Вдячний демон сказав, що не може не полювати взагалі, але він може бути добрим один день на рік. Здивований бог зробив відповідь і зі свого боку і пообіцяв, що не поранить жодного демона чи йокая в цей день і дозволить їм вільно гуляти у нашому світі.
Після цього, щорічно, демони, йокаї та інші істоти, можуть вільно ходити тільки один день в році. Але за однієї умови, не чіпати людей, — закінчив Ято, вимикаючи ліхтарик і вмикаючи світло.

— Яка зворушлива історія, — зітхнула Ікі. — Але я так і не зрозуміла, чого ви такі сумні?

— Господи, Хійорі, — вигукнув недобог. — Прийдеться розповідати все заново.

— Не треба, — гаркнув Дайкоку, який якраз увійшов до помешкання. — Нам просто нема чим зайнятися.

— Он воно що! То чому б не піти на свято?

- Так, хочу свято! — засміялася Кофуку ляскаючи в долоні.

— Ні, — одразу відрізав сінкі.

— Ну, Дайкоку!

— Ще тебе їм не вистачає. Нехай люди повеселяться спокійно.

— Ні-ні, — завила богиня бідності, тупаючи ногами.

— Пішли, — сказавши це, чоловік взяв божку за руку і швидко потяг кудись нагору. Після чого скиглення і завивання затихли.

- А ти, Ято? — спитала Ікі, дивлячись на хлопця, наче на мішок золота.

— Ну, так уже й бути. Робити й так нема чого, - махнув рукою бог.

— А Юкіне де?

- Нагорі.

— Зараз я покличу його і будемо вдягатись, — сказавши це, Хійорі швидко піднялася сходами.

- До чого?

- До свята! — долинуло з другого поверху.

***

- Господи, які ж ви чудові! — раділа дівчина, роздивляючись хлопців з усіх боків.

Юкіне переодягли у костюм відьми. Як Хійорі змусила його одягнути саме цей костюм, загадка. Але виглядав він досить мило: фіолетовий ковпак із пряжкою та дзвіночком ззаду, біла сорочка, зверху якої була одягнена довгий, чорний плащ. І фіолетові, широкі штани, заправлені в чорні чоботи нижче коліна.

Ято був у образі вампіра, через що перебував у відмінному настрої. Кружляючи на місці, він перевіряв як розвивається його плащ. Білий комір із синім каменем посередині, чорні штани й такого ж кольору безрукавка — ну чим не вампір? Але потрібний останній штрих.

— Одягни ще це, — зупинила його Ікі й простягаючи вставну щелепу вампіра.

- Навіщо це? — здивовано запитав бог.

- Ти ж вампір, - навмисне загарчала дівчина, приставивши пальці до губ.

- У мене і своїх вистачає, - засміявся хлопець, показуючи всі свої тридцять два.

— Та пішли вже, — буркнув юнак, захопивши з собою мітлу. Як каже Ікі, один із головних атрибутів відьми.

***

Ніч. Темна та безпросвітна. Вона була б доволі страшна, якби не натовп дітей.

— Чого це вони так одягнені? — спитав сінкі, проводжаючи поглядом чергового псевдо перевертня.

- Так Гелловін же ж!

- Ну і що?

— Ви що нічого не знаєте? — спитала Ікі, повертаючи до темного провулка.

- А навіщо? — пирхнув Ято, озираючись на всі боки. - Нам і так не…

- Як навіщо! - перебила його дівчина. — Веселитись!

- Люди, - закотив очі бог. — Ти мене, звичайно, вибач, але куди це ми повернули?

— Хочу відвести вас до одного будинку, де дають багато солодкого.

— Ну зрозуміло, що дають більше. Хто в цю місцевість піде? — озирнувся Юкіне.

- Та годі вам. Що станеться? Адже зі мною найсильніший бог і його сінкі - засміялася дівчина, підскоком вириваючись у перед. На відміну від спокійних хлопців, Хійорі поводилась, як належить з її костюмом, адже цього року вона була козулею.

— Так, що може статися? - прошепотів бог.

Але, як то кажуть, саме через цю фразу все і відбувається.

***

За деякий час трійця була вже біля воріт будинку. Величезний, метровий паркан із чорних лозин відлякував одним своїм виглядом.

- Може не треба? — спитав Юкіне, задкуючи назад.

- Ніт, навіть не думай, - сказала дівчина, підтягуючи його до себе. І разом вони підійшли до брами, залишаючи бога позаду. Ну, на відміну від сінкі, він не біг, тому тримати його за комір не було сенсу.

— Ято… — заскавулів Юкіне, повертаючи голову, але зразу замовк, вдивляючись у темряву за хлопцем. - Ято, позаду! - закричав він.

Усвідомлення вигукнутого зайняло всього секунду, але ухилитися повністю не було шансу. Бог встиг тільки розвернутись і підставити праву руку під ікласту пащу.

Великий, мов вовк, демон, шерсть якого була довга і сіра, а на кінцях віддавала почервонінням. На вигляд він нагадував собаку, але більший у розмірах, з великими кігтями та зубами, а очі горіли криваво-червоним вогнем. Він навалився на Ято, поваливши на землю так, що й не ворухнуться. Праву руку в ту ж мить поглинула скверна, перемішавшись з кривавими потоками, а на лівій знаходилась передня лапа тварюки, що не давала можливості захиститися, дряпаючи й залишаючи глибокі порізи пазурів. Юкіне було кинувся на допомогу, розмахуючи мітлою і намагаючись зігнати демона, але йому завадив сам бог, жбурнувши ногою пісок прямо в хлопця.

- Що ти робиш! — вигукнув він, закашлявшись. Але потім глянув на хлопця та зрозумів. Якщо навіть він відкине звіра, той накинеться на нього, а Ято не зможе захистити. Але навіть так, він не може просто дати йому померти.

- Дикий сават! — закричала Ікі, кидаючись у бій зі своїм фірмовим прийомом. Але зрозумівши, що пахне смаженим, сінкі відразу зупинив її.

- Не можна!

— Але ж Ято!

- Гайкі! Суйкі! — почувся голос зверху, після якого пролунали постріли.

Кулі припали якраз у голову демону, утворивши дві криваві дірки, і він, голосно заскавулівши, звалився поряд з недобогом.

- Бішамон! — зраділа Хійорі побачивши богиню, що спускалась вниз. Але та була анітрохи не рада. Опустивши з поля зору сінкі й дівчину, вона підійшла до Ято.

- Ну що, догрався? — невдоволено кинула вона, дістаючи пляшку з водою.

— Не починай, — буркнув він, відвертаючи голову.

— І знаєш, що не можна, — продовжувала гарчати вона, спостерігаючи, як Ято промиває й перев’язуює руки. — Якби я не патрулювала місто, ти б і помер на місці.

— Просто заткнися, — видихнув бог, заплющуючи очі.

— А чому демон напав на Ято? — наважилася розпитати Ікі. — Адже сьогодні не можна.

— Не можна це для людей, — відрізала вона.

— Але як же ж обіцянка?

— Демон пообіцяв не чіпати людей, за богів слова не було. Вони ненавидять нас і це єдиний день, коли ми не маємо права їх вбивати. Тому нам і заборонили — на цьому слові вона зробила наголос і кинула погляд на Ято, — виходити з храмів, щоб не накликати лиха ні на себе, ні на оточення.

- А тобі нічого не буде? — спитав Юкіне, підходячи до Ято.

— Цього року мене призначили охоронцем богів. Я можу вбити демона, якщо комусь загрожує небезпека.

- Ясно, - видихнула Ікі. — Отже, треба повертатися до храму.

— Але ми ще не входили до будинку, — посміхнувся Ято.

— Ти ледве на ногах стоїш. І он, весь живіт і руки в подряпинах, — насупився сінкі, допомагаючи хлопцеві встати.

— На один будинок вистачить мене.

***

- Кофуку, Дайкоку! Ми вдома! — закричав Юкіне, заходячи до вітальні храму.

Тієї ж хвилини почувся тупіт ніг і до них, на всіх парах, спустилась божка.

- Ура! — закричала вона, повиснувши на шиї Хійорі. — А чого так швидко? Як там було? Де частування?

— Ось тут все, тільки злізь з мене, — закряхтіла Ікі, пхаючи нестерпній богині пакет із солодощами.

- Яточко, а з тобою що? — спитала Кофуку, дивлячись, як недобогі стомлено впав на диван.

— Свято вдалося, — загадково посміхнувся хлопець.