Частина 9

- Нора?!

— Ну, привіт, — посміхається вона, притуляючись до мочки вуха. — Колишній сінкі Ято.

— Що ти несеш?! — вигукує хлопець сіпнувшись назад. Але крісло не було розраховане на такі па і, не втримавшись на двох ніжках, із тріском упало на землю. — Що ти наробила?! — продовжував репетувати він борсаючись на землі, наче муха в павутині.

— Я? - хихикнула Нора обминаючи сінкі й схиляючись до його голови, змушуючи дивитись на неї. - Ти все зробив сам, — прошепотів вона, примруживши свої карі очі. І як ні в чому не бувало розвернулась і пішла до дверей.

- Нора! Що з Ято? — кричав хлопець їй услід, намагаючись звільнитися.

— Не в моїх пріоритетах розповідати, — посміхнулася вона виходячи з кімнати, — але, це все через тебе, — проспівала вона, на хвилину затримавшись у дверях і зникла, залишаючи Юкіне наодинці з собою.

***

Pow Ято

Дзвін. Різкий брязкіт у вухах пробудив мене від сну, при цьому, здається, розколов голову на три частини. Повіки сіпнулися і ледве відкрилися. Надто яскраве світло одразу ж ударило в обличчя, змушуючи повернути голову вбік і примружитись. Пролежавши нерухомо ще кілька хвилин, я таки розплющив очі, коли світло вже не так сильно сліпило. Просвердливши поглядом у стелі кілька дірок, я спробував підвестися. Але, як тільки я сперся на лікоть, гострий біль у животі ясно дав зрозуміти, що вставати поки що немає сенсу.

- Тц, - видихнув я, лягаючи назад.

« - Що це за місце? Нічого не пам’ятаю» — подумав я втомлено потираючи перенісся.

— Доброго ранку, соня! — почувся чоловічий голос із боку дверей.

— Господи, — простогнав я, побачивши на порозі свого батька.

- Майже - посміхнувся він сідаючи поряд з ліжком. На вигляд він був веселим, але дивно дивився на мене. Хоча чого це я, це ж мій батько.

— Як ти? — з нотками тривоги спитав він, кладучи руку мені на плече.

— З чого це ти цікавишся? — буркнув я, повертаючи голову вбік.

— Ну як, адже ти мій син. А після того, що вчора сталося…

— Що сталося? — недовірливо перепитав я, приймаючи сидяче положення.

— Ти не пам’ятаєш, правда?

— Як бачиш. А що я маю пам’ятати?

— Я покликав тебе на свято. Пригадуєш? У храм Місяця.

— Так… — прошепотів я, заглибившись у думки. Точно. Перед очима одразу почали блимати картинки вчорашньої події. Від спогадів про скверну я смикнув руку до шиї. Але … - Що було після кулі?

Кінець Pow Ято

— Мабуть, головного ти не пам’ятаєш.

— Та не томи! - процідив хлопець крізь зуби.

— Юкіне відмовився від тебе, — повільно промовив він. А кожне слово, наче списи врізалися в груди.

— Що?! Неправда! — вигукнув бог, піднімаючись з ліжка.

- Ято заспокойся.

— Ні! Він не міг! — гаркнув той, встаючи на землю. Слабкість ударила з новою силою підкошуючи ноги, але він не хотів лягати назад. Уперто продовжуючи рухатися до дверей.

- Стій. Ти куди?

— Мені треба його знайти.

— Він пішов! — крикнув батько, від чого Ято завмер, не повертаючись до чоловіка.

— Я розповім, що було вчора. Коли ти пішов шукати його, то знайшов, але він навіть не звернув на тебе уваги. Ти хотів пояснень, але отримав лише агресію з боку сінкі. Він вимагав позбавити його прокляття і забрати ім’я. Казав, що не витерпить більше й дня з тобою. І ти погодився.

Батько так само стояв не рухливо оглядаючи плечі сина, що з кожною секундою напружувалися більше і більше. Повисла німа тиша і ніхто не насмілювався порушити її. Чоловік все чекав будь-яких дій від бога, але їх не було. Простоявши так хвилин п’ять у кімнаті пролунав перший звук за останній час. І це були кроки хлопця, що віддалялись.

- Ято, ти повинен знати, що я завжди любив тебе. І навіть, коли ти відмовився від мене, я не відмовився від тебе, — Фуджісакі зробив крок уперед, але зупинився побачивши, що бог не звертає ніякої уваги на його слова, вперто наближаючись до виходу. — Нора зможе допомогти тобі в будь-який час. Вона віддана тобі більш ніж будь-хто.

- Дякую, - прошепотів недобог під ніс, зачиняючи за собою двері.

Зараз йому було абсолютно не важливо куди й навіщо йти. Всі думки кудись зникли й тепер у голові був лише один гул. Очі затьмарили сльози, не наважуючись впасти на гарячі щоки, і він вийшов із храму зовсім не розбираючи дороги.

- Знову, — промайнуло в його голові. Ято звернув у темний провулок і вийшов на скромну вулицю з невеликими будиночками та крамничками. Проходячи біля одного такого на очі потрапила якась вивіска «Буль-буль» і не довго думаючи, бог увійшов до нього.

***

На вулиці було досить холодно, а завірюха за вікном все ніяк не вгамувалася. Але у великому і затишному храмі богині бідності була тиша та спокій. Кофуку і Дайкоку мирно сиділи на дивані сховавшись під теплим пледом і попиваючи какао із зефірками.

— Як гадаєш, — порушила тишу божка, — у Ято та Юкіні все добре?

— Та що з цими бевзнями станеться? — байдуже кинув сінкі, підсуваючись до дівчини ближче. — Чого це ти хвилюєшся за них?

— Вони завжди знайдуть пригод на свої дупи, — хихикнула вона, поклавши голову на міцне плече чоловіка.

Але не минуло й двох хвилин, як двері в храм голосно відчинилися, мало не злетівши з петель і пускаючи в будівлю потоки холодного, зимового вітру.

— Якого біса! — заволав Дайкоку, стрибаючи з місця.

— Не звертайте уваги, — пролунав голос із хуртовини.

— Яточка! — вигукнула Кофуку, коли до кімнати завалився весь червоний та засніжений бог. Перевернувши при цьому якусь вазу на підлогу, хлопець впав на диван голосно дихаючи, кашляючи та гикаючи.

— Та він п’яний! — вилаявся сінкі, піднімаючи недобога за комір.

- Тихо, я за речами, — буркнув хлопець, вириваючись із міцної хватки.

— За речами? Що трапилося? — гукнула богиня слідом за Ято. Але він як ні в чому не бувало піднявся на другий поверх, трохи погойдуючись з боку в бік.

У наступні кілька хвилин зверху долинав гуркіт і тупіт. І на порозі з’явився вже повністю зібраний бог, одягнений у звичний спортивний костюм, із храмом у руках і невеликою зв’язкою речей за плечима.

— Ято! — крикнула Кофуку, зупиняючи бога лиха вже біля дверей. — Що сталося? І де Юкіне?

— Юкіне… — прошепотів хлопець, повертаючись до божки. Здається це ім’я повністю протверезило його і тепер він завмер роздивляючись порожнім, холодним поглядом свою подругу. — Немає більше ніякого Юкіне, - видавив він з себе і збирався вже знову йти, але шлях йому загородив Дайкоку, який до цього пильно спостерігає за всім, що відбувається.

— А тепер сядь і розкажи все по черзі, — спокійним тоном промовив він кладучи руку на плече бога.

— Нема чого розповідати, - прошепотів Ято звільняючи плече від небажаних дотиків і опустивши погляд вниз продовжив тим самим тоном, - він відмовився від мене. Так само як і решта. А я… я ніякий не бог удачі. Ні. Я все той же бог лиха, що й багато років тому. І нічого не зміниться, як би я не намагався, — договоривши він акуратно відсунув чоловіка убік і вийшов із храму залишаючи богиню та її сінкі в повному шоку та розгубленості.

- Кофуку?

— Залиш його, — зітхнула вона, сідаючи назад на диван. — Йому треба побути на самоті й все обміркувати. І нам…