Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Милий невинний ранок у храмі богині лиха. Проходить він, ну як сказати, не як завжди.
Ніхто не кричить, не бігає, як ошпарений, не дзвонить телефон, навіть ніхто не свариться. А все тому, що один докучливий Бог примудрився простити й тепер, не те що встати, він навіть розмовляти нормально не може. Тому йому виділили містечко в кімнаті й поставили стежити Юкіне. Але навіть у такому стані він примудрився дістати всіх та кожного.
Дзвін дзвіночка.
- Що ще?! — хлопчик нервово встав і підійшов до бога, що лежав осторонь.
— Подушка… — промимрив хлопець і трохи відсунувся.
— І що я маю з нею зробити? — спитав Юкіне, забираючи подушку і здивовано дивлячись на хворого.
— Поклади… — показав той за себе.
— Але ж ти просив її забрати! — скаржиться юнак, але все ж таки кладе її назад.
- Не так! — крикнув Ято, хоча це більше було схоже на хрип-стогін.
— Та що ти хочеш від мене?! — психанув сінкі, ледве стримуючись, щоб не кинути її у хворого.
— Поверни… спекотно — видавив із себе бог.
- Трясця, — тільки й зітхнув Юкіне і зробив, як сказав Ято. - Піду принесу тобі поїсти, — сказав він і швидко вийшов з кімнати.
Pov Юкіне
- Я більше не можу. Він як дитя мале. Потрібно щось вигадати, — думав Юкіне, йдучи на кухню. — Ох, а вночі він був таким тихим… уночі… він спав…
І тут у маленьку голівку прийшла цікава думка.
Кінець Pov Юкіне
Прийшовши в кімнату, хлопчик застав бога вже сидячи. Він поставив йому на коліна тацю з супом і сів за стіл вивчати уроки, що принесла Хійорі.
— Їж, після цього супу, ти будеш здоровим богом, — підступно посміхнувшись, Юкіне заглибився в книги. Але не встиг він доробити домашнє завдання, як Ято вже солодко спав з порожньою мискою на колінах.
« — Нарешті, — подумав юнак — пів дня тиші…»
***
Був уже полудень, коли Юкіне ходив зі сторони в сторону, склавши руки за спиною. Після того, як бог заснув, хлопчик встиг зробити всі завдання, помити посуд, допомогти Дайкоку з приготуванням і навіть прибрати в кімнаті, але тепер не знав, що й робити.
— Та блін, — видихнув сінкі й звалився поряд з недобогом. Той лише мирно сопів. Юкіне влаштувався з права і поклав голову на спляче плече. — Як же добре, — подумав юнак і глянув на Ято.
Ідеальна форма обличчя, білуватий відтінок шкіри, довгі повіки, рожеві губи та акуратний ніс. Хіба він не ідеальний?
Сінкі багато разів вивчав бога і любив заглядати до нього в очі, розпізнавати по них емоцію, але зараз цього не можна було дізнатися, чого не скажеш про самого хлопця.
Ледве помітний рум’янець і осяяні від щастя очі, якби хтось побачив, одразу зрозумів що до чого. Але тепер вони одні і юнак мимоволі згадав ті слова, що сказав колись: «Я люблю тебе, Ято».
Але на жаль, крім самого Юкіне, ніхто про них більше не згадає…
Кілька тижнів тому.
- Ято! Як добре що ти прийшов до тями! — кричав юнак, обіймаючи бога за шию.
- А? Так…
- Все добре? - запитав сінкі відсторонившись.
- Так, — нерозумно посміхнувшись і заплющивши очі, недобог почухав потилицю.
- Ти… нічого не пам’ятаєш? — спитав Юкіне. В його очах читався смуток.
— Нічого… — відповів Ято, опустивши погляд униз.
Хлопчик знав, що так і закінчиться. Ну чому? Чому коли він наважився зізнатися, все знову так, як і було?
А може це навіть на краще?