VII. Спів

Фанхата: Месники, Тор, Мітологія
Рейтинг: PG-13
Пара: Тор/Локі
Мітки: AU, songfic, драма
Опис: AU-Месників, де Локі погодився на пропозицію Тора все змінити та не захоплювати Нью-Йорк.

***

Він знав, що це пропаща справа. Знав, що Танос — не те, з чим можна було так легко тягатися та вважати, що зможе обдурити його. Бог обману та хитрості? Звичайно, проте тут зовсім інший рівень, про який Локі зрозумів дуже пізно. Та й зрозумів не сам.

Він так і не виріс. Біль, гордість, бажання отримати правду, бажання доказати, що він гідний… а вже потім, коли його притис Танос, до Локі дійшло, що батько не вартує того, щоб руйнувати аж настільки власне життя. Батько. Ні. Це просто тепер Одін, Всебатько.

Життя змінилося надто швидко та кардинально. Коли Тор витягнув Локі з літака, коли їм вдалося поговорити, коли… відвертості виявилося настільки багато, що він не знав, як з тим справитися. Той, хто був Богом вогню, хитрості, обману, Павуком — розгубився. Чим Тор і скористався. Чи погано? Та ні, бо він вже й так провалився у саму безодню, з якої навряд чи вибереться живим. Руни про це говорили прямо.

Плани Таноса зірвалися. Плани Локі теж. Та й Месники особливо не раділи, що той, хто спочатку загрожував всій Землі винищенням і рабством, став співпрацювати з ними. Але Тор… Тор взяв відповідальність на себе. Дурень. Та ні, це Локі був дурнем — тут не потрібно було кудись далеко ходити.

Коли вони знищили чітаурі, коли Танос так нічого і не досяг, то Локі повели на суд в Асґард. Так, це було ще те посміховисько, адже все за зачиненими дверима, адже Одін більше виговорював його так, наче продовжував вважати сином, адже його не закрили в камері, а обмежили у використанні магії та зіслали в Мідґард на рік. Смішно. Смішно настільки, що Локі навіть почав дивуватися з нелогічності Всебатька, який прекрасно знав, що магія — це не про щось набуте, магія — це власні сили, продовження тіла, як рука. Обмежити її використання? Неможливо. Не тоді, коли є друга рука.

Тор домовився про життя Локі у вежі Старка. Перші два місяці Тоні його намагався діставати будь-якими способами, але вже зараз Лофт не вівся на це. Навіщо? Витрачати сили на мідґардця ще, коли у нього були важливіші справи. Лофт. Це не так. Вірніше, так, це одне з його імен, одне з його віддзеркалень сили, проте воно не було простим набором літер. Хведрунґ — те, що йому сама доля намагалася нав’язати й власна сила тільки задоволено гурчала, варто було звернутися до цієї своєї частини.

— Upp á heiðina kólnar veðrið, og drífr

Þat er hinn sjaunda dag jóla

Drekkum úti jól, ef vér viljum ráða

Eldar eru á miðju gólfi í hofinu

Ok berask full um eld

Drekkum úti jól, ef vér viljum ráða.

Мугикання собі під ніс повільно переросло у повноцінний спів. Спів з минулого, від слів яких по тілу пробігало знайоме поколювання сили, яка збиралася на кінчиках пальців. Якби він дав волю, то в центрі долоні з’явилося б полум’я, яке б розійшлося по всім судинам золотом… Надто швидкі зміни, які підштовхнуть до того, від чого Локі тікав.

— Sól er skýja skjǫldr ok skínandi rǫðull

Ísa aldrtregi, rota siklingr

Sól er skýja skjǫldr ok skínandi rǫðull

Ísa aldrtregi, rota siklingr

Drekkum úti jól, ef vér viljum ráða.

Локі сидів в одній з великих віталень у вежі Старка та розкладав руни на столі, намагаючись звернутися до них правильно, відчути їхнє життя, їхній подих, від якого б лоскотало десь під лопатками. Але сьогодні вони мовчали до нього… чи просто Локі не бажав розуміти. Перевернуті перт та наутіз, прямий альґіз. Дурня. Він не звертався з проханням розповісти про минулий відбиток на теперішньому, про внутрішнє зло. Це не те. Все не те!

Лофт від злості закинув всі кістки назад в мішечок, струсив його та різко перевернув, дозволивши тим випасти на стіл. Ансуз. Лише одна руна була обернута фарбою до нього. Сьогодні просто не його день, та й усе.

— Skal fyrst Óðins full, skal þat drekka til sigrs

En síðan Njarðar full ok Freys full…1

Пролунало за самою спиною, що змусило сіпнутися та повернути голову. Тор. За його спиною стояв Одінсон, який спирався руками в спинку дивана. Раніше він приходив через кожні три-чотири дні, в останній місяць його взагалі не було, і Локі через це стало якось образливо. Наче його кинули.

— У тебе голос не для того, щоб співати, — холодно промовив Лофт та відвернувся від Тора, щоб перевернути ще одну кістку, де також був ансуз.

— А ти спеціально не заспівав про батька.

— Я не шаную Одіна, Торе, — він стиснув губи, почавши перевертати усі кістки.

— Будь ласка, Локі, — Громовержець тяжко зітхнув та, обійшовши диван, сів поруч з Лофтом.

— Ти хочеш посперечатися зі мною? Чи тобі нагадати, що він приховав від мене? Чи вже прямо в обличчя сказати, що я лише ціль для досягнення його мети? — остання кістка, де усюди був ансуз.

Мовчання, яке наступило, не подобалося Локі ще більше, ніж якби Тор говорив. Вони вже давно вияснили те, що не брати один одному. «Я не хочу, щоб ти був моїм братом, я не хочу, щоб ми були ріднею. Те, що палає в мені — це твоє полум’я, Локі. Це ти. Моє серце тягнеться до тебе. І я хочу, щоб це було набагато більше», — слова, які досі у нього билися в голові. З самого початку це викликало здивування, заперечення і… Лофт сам того бажав. Він бажав, щоб Тор закрив його собою та дав хоч якийсь захист. Тяжко зітхнувши, Локі все ж таки поклав голову на плече Одінсона, дозволивши запустити пальці у своє волосся.

— Руни почали з тобою говорити? — чужий голос віддав вібрацією десь у грудях. — Ансуз. Вони готові відкритися тобі.

— Я не готовий це прийняти, — Локі тяжко зітхнув. — Ти ходив до Міміра. Я ж попереджав цю головешку, щоб він менше триндів, якщо не хоче лишитися ще й цього.

— Я хвилююся за тебе. За майбутнє… І за минуле, — голос Одінсона став невпевненим. — Батько… Всебатько збрехав тобі та й усім, що ти син Лафея.

— Знаю. Фарбауті, жорстоко нищівний, — Локі взяв другу руку Тора у свою, щоб переплисти його пальці зі своїми. — Мімір сказав тобі про моє ім’я?

— Тільки ми самі вкладаємо сенс у наші імена і живемо так, як те вирішуємо самі, нехай доля й розписала для нас декілька можливих варіантів, — неголосно і дуже м’яко, що заспокоює після цілого місяця хвилювання. — Те, що ти Хведрунґ — не означає, що ти повинен бути жорстоким, мстивим, зі холодним розумом і… Так, — тільки зараз Тор зрозумів, що описав те, яким Локі був. — Ти не станеш заходом сонця для асів і усіх дев’яти світів.

— Звичайно, адже Рагнарок — це не про кінець усього, це про можливість переродитися життю.

Він ненавидів пророкування вельви. Він ненавидів Міміра. Він ненавидів Одіна. Він ненавидів себе. І, мабуть, останнє — цього було найбільше в нього. Локі судомно вдихнув, повернув голову так, щоб втиснутися носом у шию Тора вище його обладунків, а потім поцілувати. Спокій. Це дарувало спокій його серцю та душі.

— Заспівай ще, Локі, заспівай мені.

• 1SKÁLD — Jólanótt