Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Яке число, який день тижня, який місяць року, – не знаю, та і який, чесно кажучи, рік, теж біс його знає.
Але плавання триває, скільки – не знаю, але триває, Судячи з усього я десь у водах океану, якщо точніше –
у водах Світового океану, але, відверто кажучи, я вже не певен.
Зо дня в день – займаюсь одним і тим самим: гребу веслами, обростаю бородою, гребу веслами, все разом і все окремо.
Віддзеркалюється небо в блакитних очах океану.
Я пам’ятаю, що було вчора – дивовижно! – адже останнє вчора було в мене, аби не збрехати, років тридцять тому.
Ми пили пиво, і пляшка на сімсот п’ятдесят ледь поміщалася в твою долоню, та і мені теж було не зовсім зручно тримати таку ж.
Небо було рожевим, і з кожною секундою воно ставало все рожевішим, аніж було до цього, і, господи, як же це причаровувало!
Причаровувало б і досі, та я більше ніколи в житті не бачив такого неба.
Приголомшливі часи: півтора літри пива, дві людини, три години до того, як стане темно і плани, плани, плани, – нескінченні, наче рожеве небо.
І попереду все, все попереду, як-то перша робота – як раз тоді мені запропонували посаду вчителя, і я сказав, що хотів би
працювати з тобою в одній школі, в одному колективі, це було б дійсно чудово.
А ти, дивлячись глибоко в небо, як зараз пам’ятаю, сказала, що хотіла б не працювати вчителем,
а відшукати драконів.
Гойдався човен, вітер пах соленою весною, він торкався моїх волохатих брів та гладив бороду; я вдягнений так, наче пливу з дуже холодного краю.
Я думав про драконів: таке вже склалось до них ставлення у суспільстві, їх бачили начебто мільйони, як не сотні мільйонів людей,
не регулярно, проте хоча б раз у житті. І так мало з цих всіх людей зробили спробу відшукати їх: одиниці, майже ніхто.
Драконів немає, немає доказів їхнього існування, та тільки тому, що їх ніхто, абсолютно ніхто, не намагається відшукати.
Ти мріяла саме про це – так, я пам’ятаю – ти так мріяла відшукати їх, і я сподіваюсь, що живе маленький вогник твоєї мрії в тобі,
а як ні – то що ж. Головне, що я дбайливо берегу твою мрію.
Останнє, що про тебе пам’ятаю і чув, – це те, що ти пішла працювати в школу, напевно, і ти про мене приблизно щось у такому дусі чула останнім.
Один для одного ми загубились у спробах пошуків драконів.
І пам’ятаю тільки образ – такий далекий, такий далекий, та пам’ятаю ім’я: я дав його човну, на якому поплив шукати слід драконів в світі.
Так, від нього з часом лишилось всього дві літери з п’яти, але мені вистачає цього, щоб повністю його згадати.
Не знаю, чи вдасться мені відшукати драконів, живих чи хоча б залишки вимерлих, не знаю, чи повернусь колись у рідне місто.
Яке число, який день тижня, який місяць року, – не знаю …