Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Кінець шляху, хай повний бак в автомобілі, хай нові покришки, не сів акумулятор, не зламаний двигун і масло тільки-тільки замінили, –
все це, як виявилось, ознаки вторинні. Кінець шляху – це коли можливість їхати далі є, та нема дороги.
Кінець шляху, й не допоможе тут вміння водити авто. Кінець шляху – це коли в тебе машина, а для руху далі потрібен човен.
Світло фар – працюють безвідмовно, але ну хоч би там заблимали або ж погасли зовсім: вони підсвічують, ясніше видно, що немає шляху далі.
Звідкілясь піднімаються світляки і начебто довкола нас танцюють, та це насправді ми потрапили в їх танець.
На протилежному березі – дерева, яким, напевно років майже стільки ж, скільки й планеті.
І на їхньому фоні зграї птахів виглядають наче зграї комашні.
М’яко і тихо лягає туман на воду. Кінець шляху – це коли хочеш знайти рішення, але не можеш навіть побачити своє відображення в річці.
«Може краще вернемось назад?» – говорю, та вона клацає ременем безпеки, встає з сидіння водія і виходить з салону.
Я виходжу за нею: я так звик, що якщо вона мовчки щось робить – то значить, що налаштована серйозно.
Вона знімає кеди й лишається босоніж – шкарпетки не носить і від того вічно натирає ноги. Дивиться на мене,
зі мною не прощається, і я з нею теж, тільки – хіба що – з її карими очима.
Кінець шляху, вона ступає по воді, переходячи на протилежний берег. За нею улітають світляки, і в хащах зникають разом з нею.
З якоюсь ніжністю підіймаю з землі залишені кеди й кладу їх на заднє сидіння авто.
Мені здається, що ми з нею ще побачимся, обов’язково ще побачимся, та тільки будемо абсолютно іншими людьми.
Треба їхати. Кінець шляху – і я ставлю собі питання: «як я поїду, якщо навіть не вмію водити?». Та це не привід не рухатись далі,
навіть якщо на секунду здається, що це так.