Історія 14. Про знайомство з Емілією Вульр

I like that you’re broken, broken like me
Maybe that makes me a fool
I like that you’re lonely, lonely like me
I could be lonely with you

 – lovelytheband – Broken

Айзек зайшов до наповненої людьми будівлі колишнього трамвайного депо, і озирнувся інстинктивно, чи немає за ним сліду. Полегшено видихнувши, він помітив на вході Рю та невідому білявку. Кивнувши на знак привітання знайомому, Пілот пішов углиб, взяти випити.

Зазвичай Айзек пропускав такого типу тусовки Підпілля. Переважно вони запалювали молоду кров, яка шукала знайомств, а він, вважаючи себе вже зовсім старим, не був зацікавлений у цьому. Але сьогодні він вирішив прогулятись, випити та, можливо, потеревенити з кимось, аби розбавити сіру буденність. Йому було нічого робити увечері, оскільки необхідні ремонтні деталі доставлять лише завтра.

Якимось чином вони примудрились відремонтувати старе радіо, пульт управління та колонки. Хоча останні виглядали так, наче їх тільки-но самостійно змайстрували неуки. Спокійний блюз та запальний джаз крутив старший брат Рю – Юкі. Айзек з осторогою ставився до них. Вони прийшли в Підпілля не так давно, раніше були прибиральниками у школі комуни десь, здається, чи в Дев’ятому, чи в Другому, Пілот не пам’ятав точно. Поки вони не заслуговували на його довіру. Водночас й поганого нічого не зробили. Тим-то й були незвичні. Айзек не любив, коли людей треба довго розгадувати. Для нього ж-бо світ ділився на хороших і поганих, оминаючи усі відтінки сірого.

Біля бару стояв Харіс.

– Тебе не було сьогодні вдома, – почав Пілот. – Невже шукав роботу?

Харіс зробив ковток червоної рідини в пляшці, і агресивно відповів:

– Вчетверте мені не дають місце. У мене на лобі написано, що я мудак, га?

Пілот удав, що замислився, і піднісши палець до губ відповів:

– Хм… Так. Великими літерами.

– Дякую, ти вмієш підбадьорити, – крізь зуби сказав Майнд, повертаючись до бармена, і жестом показуючи, що хоче другого шоту.

Щось підказувало Айзеку, що цього вечора він тягнутиме за собою ще й непритомне тіло старого друга. Але зупиняти його Пілот не збирався.

– А ти маєш щось нове? – поцікавився Харіс.

– Та ні. Сьогодні лагодив крило, лажанув з пропорціями трохи. Але не страшно, Ал завтра принесе деталей, діло швидше піде.

– Ясно.

– Та й таке.

– На кого дивишся? – він помітив допитливий погляд Айзека.

– На ту новеньку. Знаєш хто вона?

– Емілія.

З-за барної стійки почулось доповнення:

– Емілія Вульр. Механічна лялька.

– Дякую, Тіме, – схвально кивнув Айзек, навіть не обертаючись, але кинувши дві купюри, і протягуючи стакан для наповнення космічною рідиною. – Харісе, то ти з нею знайомий?

Харіс зам’явся, і коротко відповів:

– Відносно.

– О-хо-хо!.. Невже у когось тут розбите серце?

– Відчепись, – Майнд махнув рукою, наче відбиваючи невидиму атаку Айзека.

– Добре, якщо ти так вже не заперечуєш, то піду привітаюсь.

– Ти!… – Нервово кинув услід Айзеку товариш, але було надто пізно заперечувати.

Загалом й Харіс не знав так багато про цю білявку. Усе, що йому було відомо, це те, що вона працювала механічною лялькою на пошті, писала листи, допомагаючи неосвіченим жителям Підпілля. Нетривіальна професія, однак одна з найбільш нейтральних й адекватних у їх районі. Вона приходила на декілька Загальних зборів, але завжди трималась самітником та осторонь. Однак він поклав на неї погляд досить давно. Але що йому залишалось робити? Зупинити Айзека? І таким чином спровокувати десятки їдких фраз та жартів від нього у свій бік? Ні, до цього він не був готовий. Тому най собі Айзек познайомиться з цією дівчиною, все одно він завжди справляв кепське перше враження.

Тим часом Пілот підійшов до двох постатей, котрих було не дуже ясно видно у світлі софітів.

– Я Айзек Грей, – він простягнув руку у знак привітання дівчині.

– Я тоді піду, мабуть, – сказав Рю, і поспіхом відійшов. Було враження, що йому неприємно знаходитись в компанії Пілота.

– Я Емілія. Емілія Вульр, дуже приємно, – вона зробила невеликий реверанс, посміхнувшись.

На своїй спині Айзек відчував пронизливий погляд Харіса. Це було кумедне відчуття суперництва.

– Я думала, ти не ходиш на такі заходи.

– Я дозволяю собі виходити з зони комфорту.

– І як часто?

– Рідко. Чого питаєш? – підняв брови Айзек.

– Хочу знати, коли побачу тебе наступного разу, – Емілія грайливо обперлась на стіну.

– Ми б могли прогулятись, тому що я не обіцяю часто заходити на такого роду вечірки.

– Залюбки, але якщо ти пригощаєш, – з цими словами вона вклала Айзеку в руки свій келих.

Айзек розсміявся, але з келихом в руці пішов до барної стійки. Там все ще стояв напружений Харіс.

– Ну як, познайомився? – запитав він.

– Знаєш, досить мила особа. Тіме, два твоїх фірмових, – Тім зрозумів без назви коктейлю. Це були довершені на смак напої. – Але я спішу. Чао! Побачимось вдома, багато не пий!

Пілот розумів, що Майнд його не битиме сильно на очах у всіх, але зарядити один раз може, тому треба було втікати якомога швидше.

Він підійшов до білявки, і передав їй напій.

– Дякую, це дуже мило з твого боку, – вона взяла його під руку. Айзек вислизнув, він не любив доторків загалом. Це трохи збентежило дівчину, але вона не подала знаку.

– Завжди, будь ласка. Є своя користь у тому, аби користуватись положенням.

– Буду знати з ким водитись.

– Я – досить сумнівна особистість в цьому плані, але нехай буде так.

– Ого! – здивувалась дівчина. – Я б ніколи не подумала. А що з тобою?

Вони зупинились біля стовпа електропередач неподалік. На ньому висів портрет Айзека. Емілія заклякла.

– Чекай… Тобто…

– Так, я той самий Пілот.

– Неймовірно! – засміялась дівчина. – Я думала, це вигадка! А ти серйозно існуєш!

– Ну, наче ще живий, так, – розвів руками Айзек. Він вперше бачив таку бурхливу реакцію на зіставлення його реального з чоловіком на плакатах.

Вони пройшли трохи далі, і коли тиша стала незручною, Емілія поцікавилась:

– Як давно ти в Підпіллі?

Айзек не рахував точно. Він боявся зрозуміти, що досить довго. Не хотів чіпати точних дат, адже вони повертали його до часів, коли він був ще молодим, енергійним та повним надій на краще майбутнє.

– Давно. Я не рахую.

– Чому не рахуєш?

– Це не важливо.

– Значить усі чутки – правда?.. – більш риторично сказала Вульр.

– Дивлячись, про які ти кажеш. Я чув про себе багато нісенітниць.

Дівчина замислилась, підбираючи слова, які були б максимально точними й необразливими:

– Те, що ти втік від когось.

Насправді вона дійсно не знала реальну історію Айзека. Хоча, мало хто взагалі знав. Усе плуталось в тонах дурних вигадок та пліток. Але це й на краще. Він боявся витоку інформації, адже це могло означати кінець багатьох. Краще, аби про нього взагалі ніхто й нічого не знав. Емілія була обізнана про те, що Пілот дуже впливова та авторитетна особистість Підпілля, колись мав якісь зв’язки з керівниками Вищої Поліції. Не більше. Та й таке можна, правду кажучи, сказати про третину підпільників. Особливо про тих, хто раніше жив у багатших районах.

– Частково, це правда. Але ти розумна дівчинка, я не думаю, що ти впевнена, мовляв, я тобі все так просто розповім.

– Вибач, – ніяково відповіла Емілія.

– Усе нормально, я звик жити з цим.

Вони пройшли до зачиненого тихого Ринку. Емілія повернулась до нього, опустивши голову. Айзек здивовано відвів погляд.

– Ти такий самотній, хоча й намагаєшся здаватись цілісним та одиноким, – тихо сказала дівчина.

– Не верзи дурниць, – відрізав Айзек.

– Насправді я давно помітила тебе. Знаєш, я можу бути самотньою з тобою, – вона залилась рум’янцем. Чомусь він вважав, що сильні жінки не мають показувати свої емоції на загал.

– Думаю, тобі варто це сказати моєму другу Харісу Майнду. Він – краща пара для тебе, якщо ти про це, – вона йому подобалась зовнішньо, це правда. Його чіпляло те, що ця дівчина не схожа на його «типаж» абсолютно. Зовсім інші риси обличчя, колір волосся, статура. Але впускати у своє життя ще когось, кому він зробить боляче? Навіщо?

– Мені подобається твій холод.

– Дякую. Довести тебе додому?

– Ні, повернімось назад.

Айзек кинув погляд на Емілію. Вона не була ображена. Принаймні так не здавалось. Він знав, що погано вміє говорити з жінками, йому не раз на це вказували. Однак він все ще був досить популярним у представниць прекрасної половини суспільства. Повертались до місця вечірки вони абсолютно мовчки, кожен думавши про своє особисте. Він подякував Емілії за прогулянку, вона лише кивнула.

Вдалині він помітив все ще – на диво – тверезого Харіса. Піднявши руку догори, він дав знати, що йде геть.