Історія 10. Про імунітет та Девіла

Відьма рішуче зайшла до кабінету.

— Доповідай, Марку, — подарувала вона посмішку своєму помічникові. Хотілося вже швидше перевестися до Чотирнадцятого, бо Третій набрид дуже швидко.

— За свідченнями схопили одного підпільника, мем, — заїкаючись вимовив молодий хлопець, який щойно вийшов з Академії, — Айзек… Зачекайте хвилинку, я уточню прізвище…

Відьмі хотілося вірити, що це не той Айзек, про якого вона подумала.

— У нашій базі він проходить під прізвиськом «Пілот». Реальне прізвище не вказано, вибачте. Накажете з’ясувати, мем? — виправдовувався Марк. Прокляття.

— Айзек Грей. Айзек, чортів, Грей! — Відьма вдарила кулаком по столу.

— Мем? З вами все гаразд?

– Де він знаходиться?

Хлопець почав тріскати клавіатурою комп’ютера, намагаючись знайти потрібну інформацію.

— Він вважається одним із найнебезпечніших підпільників… Це конфіденційна інформація, мем. В базі немає.

— Девіл знає?

– Не можу сказати. Вас записати на прийом до Генерала?

— Не треба, сама дійду.

Вона різко встала, махнувши волоссям і попрямувала до виходу.

Айзек, чортів, Грей. Айзек, чортів, Грей! У думках крутилася лише одна фраза.

— І, Марку, ти нічого не чув та нічого не бачив.

— Але це проти Статуту…

— Марку, любий, тобі повторити?

— Я зрозумів, мем. Удачі вам.

—Дякую, — посміхнулася йому Відьма. Цей хлопчик буде вірний їй до самого кінця. На відміну від дурня Айзека, який вляпався до вух.

Я випросила імунітет для нього. Домовитися з Девілом… Ти хоч розумієш, Айзеку, наскільки складно було заробити це? Ти не розумієш. Ти пілот! Ти маєш авторитет у підпільників! А Відьмі розгрібати! А бідолашній Анетт робити все заради того, щоб ти не опинився там, де ти є. Чортів Айзек.

Що треба було зробити, аби тебе загребли у підвал Штабу Легіону? Ось що?

Ідучи довгими коридорами Відділку, вона присягалася собі, що востаннє зустрічається з генералом Девілом з приводу визволення Грея.

***

— Ти знаєш, навіщо я тут, – її захід був коротким.

— Його здали свої ж.

— Мені начхати, хто його здав, ти обіцяв!

Генерал Девіл підійшов впритул до Відьми і торкнувся її обличчя рукою.

— Мила Відьмо… Якби не він, ти була б уже лейтенантом мінімум. А то й моєю правою рукою… — вона мовчала

— Але один підпільник… Нікому не відомий мрійник… І ось він стоїть між нами? Відьмо, схаменись!

Відьма продовжувала мовчати.

— Ти продаєшся заради одного хлопчика з минулого? Навіщо? Він уже пішов… Давно пішов… Він залишив тебе першим…

—Девіле, ти знаєш, що мені потрібно. Де його тримають?

— Та що ж ти така напружена, га? — генерал обійшов дівчину і обійняв ззаду. — Ти в курсі, як отримати інформацію.

Вона вислизнула та швидко відійшла на відстань двох метрів.

— Ти дав своє слово! Ти обіцяв мені імунітет для Айзека Грея! Ми домовлялися! А зараз ти хвалишся тим, що спіймав його, Пілота?

— Мила, я й так дуже довго відтягував це, керівництво хотіло результатів. Останнім часом він активізувався, був помічений на Ринку, і таке інше.

— Ти міг цьому перешкодити.

— Погодься, що це було б неправильно.

Вона була згодна. Так стверджує Статут поліцейського.

— Камера, Дияволе. Номер камери.

— І що це тобі дасть?

— Я хочу знати номер камери.

— Ти хочеш його звільнити.

— І це також. А ти, виявляється, не дурень.

— Був би дурнем — не став би генералом, — лукаво сказав той, кого називають Дияволом.

Вона розуміла, що залишився єдиний козир та можливість врятувати цього козла Айзека Грея.

Відьма ступила два кроки і міцно поцілувала генерала Девіла.

Командир усміхнувся. Він був задоволений. Ціна була прийнятною для мети Відьми. Їй потрібний лише номер камери.

—Двісті двадцята камера, четвертий блок,— сказав генерал.

—Дякую,— вогник блиснув в очах Відьми. — Хай живе Місто!

— Хай живе місто, майоре!

Вона, прискорюючи крок, майже вибігла з кабінету голови Західного міста.

— Я заплющу очі на твою витівку, але далі розбирайся сама! — прокричав він услід відьми.

— Так точно, сер! — обернувшись, відповіла дівчина.