Історія 9. Про Харіса Майнда, революцію та збори

Повідомлення про загальний збір просунули у щілину гаража. Ці папірці дивовижні: ще до того, як ти піднімеш їх, уже знаєш, з якою метою вони були підкинуті. А тому що все цивілізовано — без криків та виламування дверей. Айзек знав, що, як завжди, збори пройдуть на підвальному поверсі Ринку — раніше там були склади, але після рейдів Поліції залишилися лише порожні коробки. Час не прописувався. Опівдні. Щоб навіть ті, хто не має годинника, заявилися. Якщо хтось спізнюється — його зачекають. Такі правила.

Кривий напис можна було не читати, Айзек одразу його викинув.

Дивлячись на сонце, Пілот зрозумів, що спізнюється. Але ж не він винен у тому, що отримав повідомлення так пізно. Відплатить він тим самим — повільно піде до Ринку. Причини відсутності поспіху були такими: він не хотів на когось чекати, краще вже самому бути останнім прибулим, та й настрій у нього був надто гарний для того, щоб нервувати і бігти на збори.

Айзек йшов повз бараки, гаражі та тонни сміття. У Чотирнадцятому не прийнято прибирати вулиці. Це доля Центру та районів багатших. Покидьки та підпільники є покидьками та підпільниками: менше привертаєш увагу — довше проживеш. Почни ти прибирати у своїй халупі— підуть чутки про те, що в тебе з’явилися гроші, щоб нормально облаштувати житло. Вітер рознесе спінені слова, і це дійде до Поліції. Прийде Поліція — почне перевіряти. Почне перевіряти — переверне усіх. Переверне усіх — знайде щось заборонене і тебе повісять разом із товаришами по нещастю. Воно комусь потрібне? Нікому.

Він зайшов до приміщення, де проходив збір, тихо, як миша, що мешкає в гаражі. Підвали не вселяли йому довіри після останнього разу у Тюрмі. Щоразу при думках про товариша наглядача спиною проходила хвиля тремтіння, слух моментально загострювався, а живіт ставав твердим, щоб хоч якось прийняти уявний удар.

Як би Айзек не хотів розчинитись у натовпі, хтось ляснув його по плечу:

– Які люди! Сам Пілот завітав до нас! — Це був Альфонс, з яким вони колись перетнулися в одній камері. Але якого біса тут роблять люди з інших районів?

Пілот знав про Ала не так уже й багато: той був куди старший за нього, вище на дві голови, не промишляв інженерними справами, продавав дроти і розносив листи в бараках свого району. Здоровений бугай із синіми добрими очима. Не для нелегальної торгівлі він створений, Айзек завжди так думав. Ось тільки не сподівався побачити старого знайомого на Ринку.

— Давно не бачилися, Ал, радий зустрічі, — відповів Айзек. – Ти як?

– Все відмінно. Пройшов одну перевірку, чекаю на другу, отримав допуск.

– Ось як. Радий за тебе. Тобто, ти жодного разу за останні півроку не потрапляв до Тюрми? — здивувався Пілот.

— Ні. Знаєш, просто хочу вибратися з цієї діри, розпочати нормальний бізнес, купити невеликий будиночок у хорошому районі. Не для мене всі ці темні справи ваші.

— Розумію. Вам також прийшли «повідки»?

— Так, я особисто їх розносив. Харіс чи то вирішив показати, хто в хаті господар, чи щось гірше. Сам не знаєш причини зборів? Чому викликані усі?

– Я не знаю. Ми з ним не в ладах останнім часом,— Айзек відповідав абсолютно чесно. — Адже розумієш, він людина складна. Вибач, я піду.

Пілот посміхнувся до Альфонса і пішов углиб зали, де ще можна було зайняти місце.

Так, чогось вони з Харісом не поділили. Він взагалі-то хлопець прекрасний, але стоп-крана абсолютно не має. Складно жити у тихому та сірому світі підпілля, коли душа горить і хоче свободи. Волі тут немає, а буття супроводжується страхом та побоюванням. Проте, стриманість і обережність не про Харіса.

Колись вони зустрілися на вулицях Центру. Лив дощ, а Харіс сидів біля стіни, немов промоклий кинутий пес. На рахунок того, чи варто приручати таку особину, Айзек не подумав, а відразу відламав половину щойно купленого буханця хліба.

—Підемо, бо застудишся,— простягаючи руку незнайомцю, сказав Пілот.

Він повів його за собою у світ підпілля. Можливо, краще було залишитися на вулиці, а не сидіти в темному гаражі. Хтозна, як би повернулося життя Харіса, якби не та зустріч. У будь-якому випадку, Айзек не з тих, хто проситиме вибачення за свої вчинки, так що йому було начхати на це. Зробив — зробив. Він витягнув його, дав хоч якусь частку життя в стінах, а не на лавках, тож нехай і на цьому дякує.

Поступово Харіс став підмайстром Айзека: він полюбив його Ластівку, допомагав її робити, непогано розбирався в кресленнях. Не випитував про Відьму, хоча, мабуть, чудово був обізнаний про особистість свого «рятівника» та його зв’язки з членами Вищої поліції. Але якось він не прийшов увечері додому. Один раз, другий. Айзек зрозумів, що пташеня бажає вирватися з його гаража. Але проти він не був. Це вибір Харіса, і лише Харіса.

— Я тепер працюватиму в шахті, – якось уночі сказало йому пташеня. — Житиму в бараках, я вже знайшов там місце.

—Благословити тебе чи що? — почулося з іншого кінця столу.

— Обійдуся, — відповів Харіс і, забравши сумку зі своїми речами та пішов.

Пізніше він загорівся можливістю перевороту. Знайшов таких же напівдурків і став важливою шишкою у підпільних колах. Айзек також хотів змін, але їх з Харісом різниця в тому, що Пілот розумів, що одні підпільники нічого зробити не можуть. Їхня доля— котитися вниз і спробувати не померти в Тюрмі чи на шибениці. Його старий друг цього таки не хотів сприймати.

Згодом вони перетнулися на ринку. Харіс заміняв одного робітника, продаючи болти та гайки.

Айзек вийшов на арену:

– Слухай, кинь це все, а. Дай ще дві гайки, будь ласка.

– Ти нічого не розумієш. Досить бути зацикленим лише на собі та своєму его, — відповів Харіс. — Ми можемо зробити свій власний світ лише разом, Айзеку.

— Світ, який складатиметься зі злодіїв, ігроманів, бариг гайками та нелегальних інженерів? Харіс, це ж безглуздо. Дякую за гайки. Побачимося.

Він сподівався, що Харіс прислухається до його слів. Вони так і не побачилися, а Харіс все нарощував свій вплив, шукав послідовників. Підсумок Айзек зараз і мав за честь спостерігати.

В глибині душі Айзек переживав за життя свого “меншого брата”, який одного разу виявився не в той час не в тому місці. Харіса всі називали Майндом, щось на кшталт «думаючого». Чи було це його справжнє прізвище чи прізвисько Айзек не знав. Пілот вважав, що він походить із збіднілих магнатів, але сказати з упевненістю не міг, а розпитувати про минуле в підпіллі не заведено. Принаймні він сам явно був би не радий, почни хтось випитувати про його літаки, дитинство чи улюблені народом питання про Відьму. Не сказати, що цей хлопець був дурний, зовсім ні, він мав свої чіткі ідеали і цілі, але він не мав раціональності і відчуття реальності, а Айзек не з чуток знав, що таке — жити в ілюзіях. Будувати план вторгнення на територію поліції — дурна витівка. За таке мінімум посадять, максимум — повісять. Коротше, в будь-якому результаті подій світла не видно. Хрещений батько підпілля не міг дозволити своїм «малюкам» йти на амбразуру і творити казна-що зі своїми життями. Тим більше він за них відповідає, інакше навіщо було рятувати того ж Харіса?

— Сьогодні я зібрав вас, щоб розпочати війну за свободу. Свободу людини в Місті, свободу від кайданів Поліції та волю вибирати те, як нам жити. Я, Харіс Майнд, заявляю, що готовий повести нас, підпільників, у нерівний бій проти сил Поліції та відстояти нашу долю!

Натовп підтримав його гучними оваціями. Добра половина — його шайка. Нерозумно було б вставляти свої п’ять копійок у цю тираду.

— Я буду радий, якщо ви, підпільники всіх районів, підтримайте нас, чотирнадцятих, і приєднайтесь! Лише усі разом ми зможемо створити світ майбутнього!

Харіс не замовкав.

—Нам набридло жити в бараках та гаражах, пахати на шахтах і заводах за кірку хліба. Вас влаштовує те, що поліцаї розстрілюють на вулицях ваших друзів? Вам нормально бачити плакати з вашими портретами, які говорять про розшук та нагороду за вашу голову? А озиратися на всі боки вночі, ходити в капюшонах і прикривати обличчя — це теж нормально? Ховати свою особистість? Ні. Так не повинно бути і саме тому ми повинні боротися!

Айзек не витримував цього фанатизму, а присутні лише тріумфували. Якби він мав хоч трохи терпіння… Усі бачать, що він намагався стримуватися. Не він винний, що не вийшло.

— Харісе, годі валяти дурня. Відпусти людей по хатах і не мороч голову.

— По-перше, ласкаво просимо, Пілоте. По-друге, я радив би тобі дотримуватись правил такту і не перебивати, — Майнд перейшов грань чи Айзеку здалося?

— Вітаю всіх! — голосно оголосив опонент Харіса і зробив незграбний реверанс на всі чотири сторони. — Прошу вибачення за образу Вашої вразливої ​​душі, товаришу Майнде.

— Позбав мене своєї манірності, прошу. Але як би там не було, якщо вже ти вирішив прийти сюди, то мусиш визнати, що наша справа має жити, Айзеку! — гучно намагався відстояти свою точку зору один із ключових шишок підпільного світу.

— Ми закінчимо на шибениці. Не тільки ти, а всі ми,— зітхнувши, промовив Айзек.

Вони розпочали революцію. Переворот у місті, де всюди снують поліцейські шукачі,— не дарма ж він нещодавно зустрівся з Відьмою біля Ринку. Ці пси дісталися вже центру чорних районів. Яка революція за таких умов?

Він розумів, що треба щось змінювати: режим поліції давно застарів, а жити в постійному страху та ризику — справа не з приємних. Але для повалення влади потрібна підтримка, гроші, люди… Що з цього списку було у Харіса? Нічого. Що було у поліції для протистояння підпільникам-девіантам? Усе. З цією купкою вискочок за пару годин розібралися б двійка генералів, не кажучи вже про те, що вони могли б придушити це ще в зародку: Айзек був абсолютно певен, що серед них є шпигуни.

— Якщо ти нас підтримаєш, то ми вистоємо, — продовжував Майнд. Він потребував схвалення Пілота, адже його авторитет серед підпільників був незаперечний.

— Вас розстріляють у перші ж хвилини. Я на таке не піду, це вірна смерть, Харісе. Я ще пожити хочу,— відповів Грей.

— Ти вже мрець.

— Не скидай мене з рахунку, друже. Як мрець може говорити прямо перед тобою? — обличчя Пілота засвітилося усмішкою.

Айзек уже думав, що настав час провалювати. Йому треба докупити пару деталей, але не завадило б пройтися на відкритому повітрі після сидіння в задусі підвалу разом з кагалом «революціонерів».

— Звичайно, ти можеш так легко говорити про це… Адже це не тебе постійно витягують із Підвалу…

– Що, вибач? — Пілот вкрай здивувався такій рішучості Харіса. Він ходить вкрай тонким льодом.

З кута почувся крик:

— Гей, легше, хлопці. Ви чого?

Айзек застиг на місці з приголомшеним поглядом:

– Що?

Відповідь була лаконічна:

– Що чув.

— Я вже всоте повторюю, — відрізав Айзек, — що не маю зв’язків у Вищій поліції і гадки не маю, хто мене витягував. Ти сам знаєш, що я не просто так видобую деталі, а працюю на чортовому заводі. Я хоч раз тобі вставляв ціпки в колеса, Майнд? Я підтримав тебе, коли ти тільки починав ставати на ноги,— натовп схвально закивав. — Допоміг тобі вибитися в люди, коли ти спав на вулиці і доїдав сміття. Тобі це нагадати, Харісе? Чи краще не потрібно? Ще одне слово щодо твоєї неприязні до мене, і я за себе не відповідаю.

Майнд чудово пам’ятав, що для нього зробив Пілот. По суті, якби вони тоді не зустрілися, він досі бомжував би або лежав спокійненько в землі з кульовим пораненням від револьвера поліцаїв. Але його витяг із дна цей підпільник. Обличчя він знав. Ще б пак, не знати в обличчя Пілота, плакати з чиїм зображенням висять на кожному стовпі. Ось тільки він йшов Центром абсолютно не прикриваючись. Грей простяг йому буханець хліба і подав руку. Тоді Майнд зрозумів, як багато може дозволяти собі Пілот. Питання навіть не у тому, що це дозволено. Проблема в тому, що йому все сходить з рук: з Тюрми витягують, деталі продають, в покер він грає чудово, вплив у Районах має шалений. Він ненавидів Пілота через це. Врятував би його хтось інший — справа десята. Але не Айзек Грей. Чортів Айзек Грей. Так дивно одночасно бути вдячним і ненавидіти одну й ту саму людину. Але на даний момент він — його опонент, який не хоче приймати потребу їхнього життя в революції.

— Згоден. Ти багато для мене зробив, Грей. Але за мною не стоїть член Вищої поліції,— він думав, що це прозвучало переконливо і круто. Тільки усвідомив, що фраза була вкрай дурною і невдалою через кілька хвилин, коли Грей, блискавично підійшовши, зарядив знатного ляпас Харісу. Це була грань, яку не можна переступати нікому у цьому місті.

— Не смій вплутувати моє минуле у свої справи, Майнд. Я попередив.

Це був вирок. Айзек розвернувся і повільно вийшов із гаража, піднявши руку в жесті прощання. Яка революція, Харісе, коли ти навіть на ляпас не можеш відповісти? Який ти по-справжньому дурень, думав Майнд.