Амбіції, Довіра, Помста

Несамовитий вітер бив гіллям бузку і кленів у вікна, ніби віщував щось дуже нехороше. І як же всім мешканцям маєтку хотілося, аби той зрештою помилився…. Погода теж непоганий провісник, головне – вміти прочитати її знаки. 

Скільки часу пройшло з візиту пані Колючки – залишалось тільки здогадуватися. Поряд з галасливими сусідами у камерах поряд, звичайно, виспатися було складно, втім не неможливо. Телма з грацією кішки витягнулася на дерев’яному ослінчику і всілася. 

– В мене не було часу зайти по цукерки, пробачте! І ще на мене очікують! 

Хорена визирнула у вікно. Зачепилася поглядом за Марцелу, яка, наче маленьке кошеня, виглядала з-за кущів і тупталася на місці. 

Ранок розпочався зі скандалу. 

Лохина залізла під одяг Марцели і вчепилася кігтьми у груди, варто було тій повернутися на інший бік. Передбачувано та нагримала на кішку, а разом із нею – і на Телму, яка мала наглість не закрити двері до кімнати. 

На світанку, ясна річ, ніхто нікуди не вирушив. Обидві розімліли одна в обіймах одної і прокинулися з криками аж тільки опівдні. Марцела, збуряковіла і обурена до глибини душі, пожбурила в Телму подушкою.

— Ти! Т-ти! 

Людей у дворі кружляло неймовірно багато, ще й карети ледве розминалися. Не те, щоб запрошених було не перелічити: деякі просто надто любили ажіотаж і приїздили окремими екіпажами.